Переселенка з Донеччини змогла побачити доньку за два місяці після народження

Переселенці з Донеччини львівські лікарі повернули зір. Через вроджену ваду Наталя Коваль майже не бачила. На Суспільному історія жінки, яка народила доньку за лічені години до початку повномасштабного російського вторгнення, а змогла її побачити лише за два місяці.

У 23-річної Наталії вроджене захворювання — катаракта обох очей. Після другої вагітності жінка майже втратила зір, а грошей на операцію не було. З початком повномасштабного вторгнення, каже Наталя, евакуювалася з Донеччини до Львова.

"Ми приїхали евакуаційним потягом. Там був білий намет Червоного Хреста. Чоловік підійшов і запитав — куди можна звернутися, в моєї жінки проблеми із зором. Йому порадили цю лікарню, ми сюди приїхали. Ми дізнавалися в Харківській області, коли ще не почалась війна. 13 тисяч коштує одне око. В мене таких грошей немає й у чоловіка мого немає", — говорить Наталя.

Жінку оперували у відділенні офтальмології лікарні Святого Луки Першого медоб’єднання Львова. Операція була безкоштовна, бо гроші на імпланти зібрали благодійники.

Лікарі повернули зір: переселенка з Донеччини змогла побачити доньку за два місяці після народження

Наталя на обстеженні. Фото: Перше медоб’єднання Львова

За словами лікарів, Наталю треба було оперувати значно раніше.

"Зараз їй 23 роки й справді була імовірність того, що вона може не бачити достатньо, щоб вона себе могла обходити. Але надія була, тому ми дуже старалися в тому плані їй допомогти", — повідомила Тетяна Смаль, керівниця відділення офтальмології лікарні Святого Луки.

Наталя з донечкою та Тетяною Смаль. Фото: Перше медоб’єднання Львова

Операція на обох очах пройшла успішно і Наталя змогла вперше побачити своїх дітей. Вона з чоловіком виховує двох дівчат. Старшій вже виповнився рік, менша народилась 23-го лютого.

"Я їх тільки на дотик могла відчувати. Торкалась — які вони. Я бачила лише їхні силуети. В мене був боковий зір, боковим могла, але погано, все було дуже розмите. А тепер я бачу чітко", — каже Наталя.

Зараз жінка проходить реабілітацію. Після одужання хоче вчитися і стати соціальним працівником. А ще, каже, має мрію — побачити Лондон. А ось до рідної Новоселівки поки повертатися не планує.