16 березня 2022 року російська авіабомба впала посеред глядацької зали Маріупольського драматичного театру, де переховувалися сотні людей. Рівно через пів року — відбулася прем'єра "Маріупольської драми": документальної вистави, створеної на основі свідчень тих, хто вижив.
До четвертих роковин тієї трагедії Суспільне Донбас поговорило з драматургом Олександром Гаврошем — автором п'єси "Маріупольська драма".
— Олександре, як виникла ідея написати "Маріупольську драму"?
— Ідея виникла одразу, як тільки актори Маріупольського театру прибули до Ужгорода. Їх релокували в Закарпатський музично-драматичний театр, де я працював завлітомзавідувач літературної частини.
Два театри опинилися в одному приміщенні, почалося спілкування. Оскільки я вже мав досвід документальних п'єс і за освітою я журналіст, відразу народилася ідея: цей досвід, ці стани, ці емоції — все це треба показати на театральній сцені.
— Як відбувався збір матеріалу?
— Я спілкувався з усіма — тоді в Ужгород приїхали десь півтора десятка маріупольців. З кожним я брав велике інтерв'ю. Це тривало майже місяць. З деякими бесіда розтягувалася на кілька днів. Загалом записав понад 50 годин розмов.
Зараз ці люди розказали б значно менше й інакше — час стирає спогади, подробиці та реакції. Тому цінність матеріалу саме в тому, що він зафіксований по гарячих слідах. Часто під час інтерв'ю люди просто плакали — вони ще були в тому пережитому шоці.
Тут не треба було нічого вигадувати, оскільки сам матеріал перевершив будь-яку вигадку. Треба було вміло його донести до глядача. З розмов я вибирав фрагменти і скомпонував із них документальну п'єсу, яку ми назвали "Маріупольська драма". І вже на сцені її втілював режисер Євген Тищук.
— Чому в п'єсу потрапили тільки деякі з цих історій?
— У п'єсу потрапили історії тільки тих, хто безпосередньо перебував у театрі під час трагедії. Нас цікавила ключова подія — знищення театру, цей злочин проти людяності.
Це четверо людей: літня акторка, яка після 2014 року переїхала з Донецька до Маріуполя, пара провідних акторів із сином-підлітком, і студент театральної студії. Абсолютно різні люди, які проживали ті дні по-різному — театр був перенасичений людьми, там жило від 500 до 1000 людей одночасно.
Російська бомба впала прямо посередині глядацької зали. Якщо подивитися на фотографії — видно, що середина театру просто порожня, все зруйноване, лишилися тільки основи стін.
Люди жили і в глядацькому залі, і на ярусах, багато з дітьми. Ті, хто був там, — були засипані. Вижили ті, хто перебував у підвалі.
— Скільки часу пішло на написання п'єси?
— Два місяці шаленої роботи. Перший — записи й розшифровування, другий — робота над текстом. Плюс його ще допрацьовували під час репетицій — дивилися, як він сприймається на сцені. Тим паче, що герої грають, по суті, самих себе, тож вони могли щось додати або прибрати.
Це складний матеріал, де мало якоїсь внутрішньої чи придуманої інтриги. Прем'єру ми показали за пів року до перших роковин трагедії — 16 вересня 2022 року.
У п'єсі я не придумав жодного факту. Зрозуміло, що є певні стилістичні речі, але самі події, емоції — все справжнє, із задокументованих розповідей маріупольців. Їх було настільки достатньо, що не треба було нічого накручувати. Сам матеріал перевершує будь-яку вигадку.
— Як ви відбирали матеріал для п'єси, щоб передати основний посил?
— Ми спочатку шукали форму. В інтерв'ю люди розповідали не тільки про війну — про себе, про своє життя. Свою людську історію, як вони жили до війни, звідки вони походять, яка в них родина. Тобто війна — це тільки одна, така найвища точка.
Я намагався зрозуміти цих людей, збагнути маріупольців — які вони є. Тому що Закарпаття — це трошки інакша ментальність, зовсім інший регіон. І театр — це такий зріз, соціальний портрет жителя Маріуполя.
У п'єсі історії чотирьох людей, які розказують про перебування в театрі. Нас все-таки цікавила ключова подія — знищення театру, оцей злочин проти людяності.
У театрі в блокадному Маріуполі кожен з героїв проживав по-різному свої дні. І ось кожен з них розказує свою історію.
У цьому унікальність цієї постановки й це надзвичайно цінно. Вистава починається тим, що вони виходять на сцену і кожен представляється: "Я такий-то, такий-то, приїхав у Маріупольський театр в такому-то році, жив біля моря..." і далі діляться своїми історіями.
Ще один цікавий ефект цієї роботи — це своєрідна психотерапія. Перші репетиції, перші покази — актори плакали. Вони згадували той шок, ті ситуації, про які вони розказують. Їх весь час повертали в той стан, і після вистави вони були душевно виморені. Але з часом, думаю, це відпускало.
Кожного разу вистава грається по-своєму. І глядачі після неї хочуть спілкуватися — майже після кожного показу відбувається розмова з акторами.
— Кому вперше прочитали п'єсу і яка була на неї реакція?
— Коли автор пише п'єсу, то він її спочатку показує замовнику — керівнику театру, а також режисеру, який має її поставити.
Реакція була різна. Я розумів, що матеріал важкий та й не дуже театральний. Тоді режисер визначив жанр, що це буде не просто документальна драма, а сторітелінг. Є такий жанр, коли люди розповідають щось про себе.
Я був на репетиціях, на прем'єрі, і кілька разів її відвідував. Вона вже зміцніла, "стала на ноги", це видно по реакції глядачів. Він все сприймає емоційно. Тому що, глядач бачить на сцені себе. Ми не були готові до цієї війни, до цих переживань, до такої жорстокості. Тим паче до цього не були ментально готові російськомовні люди, які сприймали Росію, прихильно, близько. Це для них, я думаю, був великий шок.
— Чи можна виставу назвати одним зі способів документування злочину агресії Росії проти України?
— Це жива історія, це документ — людський документ. Він може більше звинувачує, ніж, скажімо, якісь судові процеси.
Ми бачили "Список Шиндлера" — кіноепопею про нацистські злочини, вона вражає більше, ніж хроніка Нюрнберзького процесу. Тому що це емоції живих людей. Їм вірять. І в цьому тексті я не змінив жодного слова.
Саме тому важливі такі документальні мистецькі твори — вони не дадуть Росії все перебрехати. Росіяни вже відбудували театр на кістках сотень людей, вкидають фейки, що ніхто там не загинув, що це самі українці зруйнували. Але цей людський документ — "Маріупольська драма" викриває воєнний злочин російських військових більше, ніж будь-яке судочинство.
— Як глядачі та критики сприймають таку правдиву виставу?
— Це дуже гідна робота з точки зору української драматургії. Цього року вона була висунута на Шевченківську премію і пройшла аж до передостаннього туру, ввійшла в п'ятірку кращих п'єс України. Я думаю, що це велике визнання.
Крім того, вона об'їздила майже всю Європу — днями актори повернулися з гастролей Італією. Думаю, мало в Україні п'єс, сучасних вистав, які б стільки подивилися за кордоном. Ну і головний оцінювач — це глядач. Дуже рідко із залу хтось виходить без сліз.
"Маріупольська драма" стала візитною карточкою Донецького театру. На мою думку, одна з кращих їхніх постановок і дуже добре, що ми маємо цю виставу.
Через рік буде п'ять років від трагедії. До цього сумного ювілею хочу видати документальну книжку — на основі всіх розшифрованих інтерв'ю, плюс текст самої п'єси, відгуки на неї. Це буде ще одне документування злочинів РФ.
Зараз я служу у Збройних Силах України і фізично не маю можливості цим займатися. Але якщо буде вікно можливостей — треба конче зробити.
Що відомо про авіаудар армії РФ по драмтеатру у Маріуполі 16 березня 2022 року
Російські війська 16 березня 2022 року, коли Маріуполь був в облозі, скинули бомбу на будівлю обласного драматичного театру, який використовували як ховалися сотні людей і де видимими з неба літерами було написано "ДЕТИ".
Тоді, за даними Донецької обласної прокуратури у театрі перебували більше тисячі людей, 600 загинули, 400 були поранені. Проте точну кількість загиблих наразі встановити неможливо, бо місто окуповане.
Російські окупанти проводили розкопки розбомбленого драмтеатру у Маріуполі. Про це свідчать супутникові знімки американської компанії Maxar Technologies. У зв’язку з масовою відмовою маріупольців брати участь до розбору завалів окупанти залучили робітників МНС Росії.
Згодом російські військові завершили розбирати завали Драмтеатру у Маріуполі та відкрили територію. Наприкінці 2025 року окупанти відкрили театр. Тепер встановити точну кількість загиблих неможливо.
Облога та захоплення Маріуполя на початку повномасштабного вторгнення
Human Rights Watch, Truth Hounds і SITU Research відтворили хронологію подій у місті.
За даними Маріупольської міської ради на 1 січня 2020 року в місті проживали понад 400 тисяч людей. Тут працювали два найбільших в Україні металургійних заводи: Маріупольський металургійний комбінат (ММК) імені Ілліча та металургійний комбінат "Азовсталь".
24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Протягом майже трьох місяців армія Російської Федерації та проросійські збройні формування вели бої проти Збройних сил України за захоплення Маріуполя.
До 2 березня російські війська взяли місто в облогу.
На початку березня приблизно 450 тисяч цивільних були заблоковані в Маріуполі. Бойові дії серйозно пошкодили критичну інфраструктуру, зокрема електромережі, системи водопостачання, опалення та зв’язку.
Лише 14 березня окупанти погодили евакуацію цивільних і перші жителі Маріуполя власними автівками змогли дістатися Запоріжжя.
До 13 квітня окупаційна армія захопила більшу частину міста, оголосивши про захоплення Маріуполя 21 квітня.
30 квітня відбулася перша офіційна евакуація мирних жителів з Маріуполя на територію, підконтрольну Україні.
16 травня українські військові, які залишалися на території металургійного комбінату "Азовсталь", почали здаватись у полон.
За даними звіту Human Rights Watch, Truth Hounds і SITU Research за рік повномасштабної війни — з березня 2022 року по лютий 2023 року в Маріуполі Донецької області поховані понад 10 тисяч людей. Щонайменше 8 тисяч, ймовірно, загинули від причин, пов'язаних з війною: і через прямі напади, або відсутність медичної допомоги чи чистої води. Там зауважили, загальна кількість загиблих може бути значно більшою: у деяких могилах ховали по декілька тіл, інші люди, можливо, померли пізніше через причини, пов’язані з війною, припускають правозахисники.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
