Дві свої останні книги редагував під час боїв у Серебрянському лісі Сергій Тимофійко. Зараз, розповів він Суспільне Донбас, пише новий роман-трилер. У літературі він – Тарас Мельник, на війні — "Кінг". У цивільному житті історик і викладач, який нині керує ротою операторів БпЛА у 63-й окремій механізованій бригаді. Сергій служив на Донеччині й під час АТО, під час повномасштабного вторгнення пройшов шлях від солдата до офіцера.
Як воює і пише водночас, що страшніше — сюжети трилерів чи справжня війна, якої літератури зараз бракує на українському ринку та які має плани на цивільне життя — письменник, історик і воїн розповів Суспільне Донбас.
Як Сергій Тимофійко став Тарасом Мельником та "Кінгом"?
Всі ці роки я писав літературні твори, ще починаючи з 2014-2015 року. В основному це трилери, містика. Непоганий запас чернеток написав, і з 2022 року почав друкуватися.
Позивний мій — "Кінг". Він пов'язаний теж з літературою — на честь улюбленого письменника Стівена Кінгаамериканський письменник, який працює у різноманітних жанрах, включаючи жахи, трилер, фантастику, фентезі, містику, драму, детектив, отримав прізвисько "Король жахів", який працює, пише містику, трилери.
А щодо псевдоніма. Оскільки під справжнім ім'ям я публікував наукові твори, тому не хотів пов'язувати ці дві сторони своєї діяльності. І коли перші твори десь друкував на самвидавництві, то вирішив вибрати псевдонім. І у мене є друг, який працює пастором — Тарас Мельник. Він постійно жартував, що хотів, щоб його ім'я стало непересічним на тлі епохи. І я йому потім написав, сказав, що я спробую тобі допомогти. Окрім того, Тарас Мельник — це одне з найпоширеніших імен в Україні Тарасів Мельників багато тисяч, тому дуже легко запам'ятовується.
Після того, як повоював у добровольчому батальйоні, це був 2014-2015 рік, у мене був дуже кризовий чи депресивний період. Ще була контузія.
Сидів на заспокійливих, ходив до невропатолога на перевірки, тому що дуже сильно боліла голова. Не міг спати. І щоб щось робити, спробував написати. Писав в основному для себе. І десь, напевне, перший раз я щось хоча б в електронному варіанті опублікував у 2020 році.
У 2022 році я лежав у госпіталі після поранення під Вугледаром. У мене було уламкове поранення, нога не згиналася. І набрали мене знайомі та запропонували щось надрукувати з цих усіх доробків. Тоді видали книгу "Темні символи" у 2022 році. І книга досить непогано зайшла, за виручку від тиражу цієї книги я купив гвинтівку 338 калібру. Вона зараз досі зі мною.
Як ви стали оператором FPV-дронів на війні?
Довгий період я виконував роботу інструктора, займався вогневою підготовкою з особовим складом. А потім зрозумів: якщо я можу навчити їх стріляти, то вони можуть навчити мене керувати дронами.
До того, ще як керувати FPV-дронами, я вивчив і "Мавіки"серія компактних квадрокоптерів з дистанційним керуванням, і "Аутели"високотехнологічні квадрокоптери американсько-китайського виробника, що спеціалізуються на професійній аерофотозйомці, промисловому моніторингу та розвідувальних місіях, Matriceці дрони використовують для обстеження електромереж, гасіння пожеж, картографування та інших складних завдань, що потребують надійної повітряної платформиЯ підіймав ретранслятори, я міг виїхати з сапером. Я міг сісти за кермо як водій. Я пройшов фактично всі ці функції та вже потім, коли я став оператором FPV, мені дуже круто було працювати на екіпажі як командир відділення. Хоча я там був на посаді тоді головний сержант взводу. І паралельно з цим література жила.
У 2025 році вийшла "Свята земля", а до того "Порожні могили". Як почали працювати чи складно було поєднувати роботу над книгами із бойовою роботою?
Відправив у "Клуб сімейного дозвілля" я випадково: ну, пройде, та й добре, не пройде, та й не пройде. А мені 8 березня 2024 року приходить електронний лист з "Клубу сімейного дозвілля", що редакторська група затвердила ваш роман.
Як робота йшла? Я вже тоді був оператором FPV. Бліндаж: вбив окупанта, сів собі на телефоні, редагуєш текст. Підняли на наступний виліт, полетів, щось там влупив, добре. День активний, такий, 17-20 вильотів — зрозуміло, що нічого не робиш. На другий день окупанти трохи вгамувалися. Два-три вильоти на день, все, інший час ти все одно в бліндажі, нікуди ти не вийдеш, а сісти з телефоном і редагувати — була можливість. Таким чином я редагував.
Фактично одна і друга книга відредаговані там: можна було внизу ще дописувати — Серебрянський ліс. Тобто редагування і вичитка, і затвердження дизайну цих книг відбувалося в Серебрянському лісі під Кремінною, там зараз мертві окупанти лежать, і живі ходять.
Насправді написати каркас, якщо якась коротка книга, до 40 тисяч слів, я можу за два місяці. Більший процес — редагування. Треба простежити, щоб сюжет співпадав, логіка, щоб описи персонажів були більш-менш реалістичні, тоді ще щось цікаве. Інколи буває, що потрібно переписувати.
"Порожні могили" вичитувалися після того чотири чи п'ять разів. Тобто сумарно десь, напевно, робота над цією книгою два роки зайняла.
Коли я пишу, виходить відволіктись. Від цього всього. У мене робочий день, кожен день, як у фільмі "День бабака". Зранку встати, перевірити дрони, БКбойовий комплект, котушки, засоби безпеки на позиції, пройтися по особовому складу.
Коли в тебе є хвилинка, ти собі сідаєш і ти трохи перемикаєшся: і звідси зі Слов'янська починаєш десь там разом за тим серійним вбивцею ганяти головного героя лісами Карпат.
Наскільки затребуваний жанр трилерів і містики в Україні?
Було два шляхи в літературі, яким чином трилери або містика потрапляли в Україну. Це — або західний переклад, або — як заведено з Росії, що можна було набрати макулатури.
І буквально тільки крайні два роки дуже відчувається, що у видавництвах зростає попит на твори містичні, трилери та детективи українських авторів.
Зараз в Україні досить складно знайти будь-яку людину, яку війна не зачепила. Є два шляхи. Перший — це уникати цього всього для того, щоб боронь Боже, комусь не накинути психологічного такого навантаження. Але це не мій шлях.
А другий — для того, щоб навіть реалістично та сама містика виглядала, вона має відбуватися на тлі реальних подій. Тобто — паралельно з переляком від якогось містичного явища над будинком може пролетіти "Шахед".
Я пишу містичні трилери або трилери з елементами містики. І це не соцреалізм, як при Радянському Союзі, варто просто описати побут, важке життя, знедолення і так далі, і всі вже співчувають. Тут потрібно описати собаку з трьома головами, але таким чином, щоб той, хто буде читати, він міг уявити собаку, в якої три голови. От виходиш на Слов'янський залізничний вокзал і зустрічаєшся з такою триголовою собакою.
Як працюєте з сюжетами і темами у книгах? як бойовий досвід у цьому допомагає та чи страшніші жахи у трилерах за жахи війни?
У мене тут будь-який день може стати яскравим. Життя насичене — як в бойовиках. Пам'ятаю питання психолога: "Розкажіть про якусь таку прям травматичну подію у вашому житті". Я розповів. Психологиня подивилася і сказала: "Давайте краще поп'ємо фруктового чаю, я до такого була не готова".
У книзі "Свята земля" там є моменти з описом тортур над полоненими. Я не був в полоні, Але багато спілкувався з людьми, які були, і багато подивився матеріалів, у тому числі й російських. які викидають, де вони знущаються над полоненими.
Але крайні відгуки прийшли та досить здивували, тому що їх прочитали декілька хлопців, які пройшли російський полон. І я от читаю відгуки та він пише: "Воно не настільки страшно, як те, що ми там пережили".
Я можу сказати, що на війні гірше. І реальність набагато гірша, ніж ті події, які я описую.
Містика і трилери у мене — виходить. Так, події будуть відбуватися на тлі війни, війна буде відчуватися десь. Як фон емоційний, але ставка не буде на любовну лінію на фронті. Ну, не моє. От зараз на конкурс відправив два свіжі твори — містичні.
В будь-який момент мені щось цікаве спадає на думку, і я собі думаю, якби це був фільм, якийсь такий трилер або містика, чи було б мені його цікаво поглянути? Якщо я собі відповідаю, що було б цікаво, я це записую. У мене так є в блокноті декілька таких ідей. Якби хтось хотів попрацювати над сценарієм, я готовий включатися в цю роботу. Заради розвитку продукту.
На час повномасштабного вторгнення Росії ви покинули і навчання в аспірантурі, і наукову роботу. Які плани?
Десь після війни я б хотів зайнятися профільно — виключно літературою. Тобто розвиватися як письменник, працювати над проєктами. Треба на рік дві-три книги.
У мене з пунктів є — це завершення, все-таки навчання на доктора філософії в галузі історії археології. Дуже багато часу і сил витрачено. Я хочу захистити роботу. Навіть по тій же самій історії Росії. Просто, щоб навіть в науковому плані довести, що окупанти — під***си.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
“Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, що є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative. Проєкт не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить винятково погляди та інформацію, отриману редакцією.”
