Харків'янин Андрій у війську захопився різьбярствомодин з найдавніших видів декоративно-прикладного мистецтва, що полягає у створенні візерунків, малюнків або скульптур на твердому матеріалі (найчастіше дереві, камені, кості) за допомогою спеціальних інструментів. Створив три скульптурні композиції з дерева й планує ще близько десяти. Чоловікові 59 років, до повномасштабної війни, каже, працював у будівельній сфері, про творчість не замислювався. Але зараз, на війні, зізнається, робота з деревом в імпровізований майстерні — це те, що його підтримує. Чоловік служить півтора року у підрозділі забезпечення, нині — на Донеччині.
Андрій на псевдо "Шрек" різьбярством захопився близько року тому, під час служби в армії.
Перша скульптура, розповідає, — силует зниклого безвісти. Працював над ним близько пів року.
"Заготовляли дрова. А я дивлюся на пеньок. От дивлюся — і бачу. А як воно виходить, я не знаю. Взяв пилку, підвівся і почав різати — голова, плечі, щось таке. Потім вже сюди привіз і доробляв. А звідки воно береться? Не знаю. Живемо у цьому всьому. "П'ятисоті"... У мене отак чоловік спав. Не стало... Один повз — два FPV вже йому ногу роздробило. Він повз, ще дзвонив нам. Дзвонить уже, як з того світу. «Хлопці, щось зробіть». І ось він нам дзвонив два дні, але потім перестав дзвонити…", — каже Андрій.
"Зниклий безвісти, що сказати. Тож усередині в нього нічого немає. А меч цей ззаду — замість АК-47, символ незламного опору. Символ того, що він — може. Він може, тільки в нього немає очей. Він дістав би цей меч і продовжував би захищати нашу неньку-Україну, але не бачить".
Ще одна скульптурна композиція адресована окупантам, які прийшли на українську землю.
"Стовпчик прикордонний" — називається ця робота. Бо камінь цей, як придорожній камінь: ніби "наліво підеш, направо підеш…. І написано: "Не ходи, окупанте, в Україну, тут живе твоя смерть". Ну а що російською написано? Тож щоб респондент почитав", — розповідає про одну зі своїх робіт Андрій.
Восени, розповідає військовий, має багатий вибір — підшукує собі матеріал для наступних робіт.
"Почали дрова нам возити, і я ходжу, як шуліка, над цими дровами: стоп, не різати, не пиляти, це моє! Забрав. Інколи беру з посадки. Бачу: гарний ясеньок такий лежить, валяється. Ось уже сухенький і ніби не потріскався. Спробував з акацією працювати — страшне, не ріжеться, намучився. "Двохсотий""200" означає загиблого військовослужбовця, а "300" – пораненого, той, що в крові, — він з акації", — розповідає різьбяр.
"Мотив в основі цієї роботи — рука Бога. Коли ще першу першу роботу я зробив — зниклий безвісти, до мене підійшов чоловік зі сльозами, каже: «Продай». Я говорю: «Та це не за гроші». Він каже: «У мене син загинув». І я бачу, що його треба чимось заспокоїти. І так народилася ідея. Ніби: «твій син там не залишився, його забрав до себе Всевишній»".
Зараз в Андрія є імпровізована майстерня, де він працює над новими скульптурами.
"Отут і на столі можна поробити, і на пеньку. Зараз працюю над четвертою роботою — українська відьма буде. На мітлі, як годиться. Коли виникла думка вирізати, підійшов до свого "зампотилу", кажу: чуєш, у тебе нема стамески? Говорить: "Є". Дістає мені ці чотири стамески, говорить: "Цієї людини вже нема, загиблий товариш". Я навіть імені його не знаю, Царство небесне", — розповідає військовослужбовець.
"Війна страшна. Вона має залишитися. Нехай у дерев'яшках, а хтось зробить з каміння чи пластиліну. Я — як можу. Для мене в мої 59 років такий стрес був. Я — мирна людина, а тут такі речі — це було шоком. Цей шок якось трансформувалися в якісь рукорухи. Все це не буде продаватися, все це буде, сподіваюся, десь стояти, бо якщо ми цю війну забудемо, отримаємо те саме через кілька років".
Андрій служить у взводі забезпечення ремонтно-відновлювального батальйону. Увесь вільний час, каже, він — у майстерні.
Андрій говорить: різьбярство — це його хобі й арттерапія.
"Лише радість. Оце моя радість! Оце так я переношу службу. Ось я зараз поїду, попрацюю. І я тільки чекаю, щоб повернутися і сюди залізти", — ділиться Андрій.
Зараз йому 59 з половиною років, зазначає Андрій. Опісля демобілізації планує повернутися додому й організувати пересувну виставку своїх робіт.
