Піхотинець 152-ї окремої єгерської бригади Андрій Сірик має псевдо "КНП" — на честь рідного міста Конотопа, що на Сумщині. У війську понад два роки. Зробив студію звукозапису прямо в машині, складає й записує пісні про війну. Пройшов Селидове, після поранення й контузії служить далі — кухарем. До повномасштабної війни він вісім років пропрацював у столичних ресторанах, пройшов шлях від піцайоло до "шефа". Але найважливіше місце зараз, говорить, у його житті займає музична творчість. Це його спосіб переживати травматичні події й висловлювати свої думки, зазначає він.
Про те, як пишуться пісні на війні й про війну, про пісню "Моя зброя", яку вважає найвдалішою, а також про творчі плани — боєць розповів Суспільне Донбас.
Обладнав студію звукозапису в машині
Військовослужбовець Андрій розповідає, свій позивний "КНП" скоротив від назви рідного міста Конотоп. Також під назвою "КНП" він пише пісні.
"Мій позивний — "КНП". Я скоротив від назви Конотоп, я пам'ятаю з дитинства, моє місто було розписане графіті КНП. Також я пишу пісні під назвою "КНП", — розповідає Андрій.
Вірші, говорить Андрій, він пише з шести років, музику — почав пізніше. До повномасштабної війни писав російською мовою в різних стилях, часто — реп, розповідає Андрій.
"Найбільше користувалась увагою — це пісня "Mazda 323F". Це моя улюблена машина. Я написав пісню ще до того, як цю машину купити. Потім у мене було достатньо цих машин. Четверту, до речі, вже на війні купив для робочих цілей. Вона була така чудова, вона була сіренька і на ній були розписи побратимів", — розповідає Андрій.
У війську, говорить Андрій, він почав писати винятково українською мовою, — про війну, про побратимів.
"Перше, що війна дійсно змінила, — я намагаюсь перейти на українську мову. Звичайно, записувати це легше, тому що є декілька дублів. Ти сам можеш, якщо щось не вийшло перезаписати, але вже виключно українською мовою", — говорить Андрій.
Незадовго до своєї мобілізації, записав пісню, яку вважає найкращою — "КНП "Моя зброя".
"Її мені допомагав робити Влад Булах, відомий український артист. І вона була записана за два дні до того, як я йшов служити. Тобто в цій пісні я ще описую те, як я в захваті від наших військових. Я ще не служив і от я в захваті від них був. Я не переживав те, що переживали вони, і в цій пісні я висказав все, що я гадав", — ділиться Андрій.
У Києві в нього була домашня студія, наразі військовослужбовець облаштував собі студію звукозапису в машині.
"Постійно потрібно бути мобільним. Ноутбук розмістити ніде, все обладнання — ніде. То я нумо шукати вихід. І так знайшов і обладнав студію. Автомобіль — тому що для запису голосу потрібне тихе місце. Доки я репетирую, доки у мене немає готового, щоб — ніхто не чув, ніхто не бачив", — пояснює Андрій.
Військовий брав участь в обороні Селидового, там дістав поранення. Так народилася ще одна пісня — про контузію, яку він вирішив описати без трагізму.
"Трохи більше як рік тому був в окопі. Там FPV-дронвид безпілотних літальних апаратів, керування якими здійснюється за допомогою FPV-пілотування мені майже розбив голову, влучив декілька сантиметрів над головою в брус, але достатньо пошкодив мені обличчя, весь був в осколках, перебита шия. І контузило. І от, зважаючи на це, я написав пісню. Весь інтернет: контузія — страшно, але я вирішив зробити щось навпаки цікаве", — каже Андрій.
"Наприклад, щось погане сталося. Чи ти злий, чи щось по життю, як то кажуть, чорна смуга пішла. І ти не ходиш, не нервуєш, ти просто сідаєш, свої думки виписуєш на лист. Тобто ти сам собі допоміг, розібрався у своїй проблемі, сам собі психолог. Так мене рятує — музика", — ділиться чоловік.
"У підсумку — я не знаю. Гадаю, що можливо буде альбом, можливо EP-альбомрозширений міні-альбом, зазвичай від 4 до 8 композицій, можливо поодиночно буду записувати пісні, випускати. Я точно не знаю. Я ніколи з цим не працював. У мене є лише одна пісня, "КНП "Моя зброя", яка є в мережі. Все інше я записую просто для себе".
Зараз у своїй бригаді Андрій служить кухарем. Цим, каже, займався вісім років цивільного життя, пройшов шлях від піцайоло до шеф-кухаря ресторану. Після війни Андрій мріє повернутися до мирного життя, створити альбом, працювати на професійній кухні. А поки, каже, його "місце сили" — автівка з апаратурою й сувенірами.
"Вони завжди зі мною. Та й не так страшно і не так сумно без них. Їдеш по бруду, бачиш, FPV летить, ніби страшно. А подивився — рожевий поні не боїться, то і мені чому бояться", — посміхається Андрій.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
