Свій перший друкований літературний твір — містичний детектив "Темні символи" презентував науковець-історик Кам’янець-Подільського національного університету Сергій Тимофійко. Зараз він служить у ЗСУ. Роман готував до друку у шпиталі, де лікувався після поранення. Видав його під псевдонімом Тарас Мельник.
Про що роман "Темні символи"?
Це — містичний трилер, побудований за простим детективним сюжетом. Події відбуваються на Поділлі, у містечку, де в одному з неоготичних соборів знаходять тіло. Містична складова у тому, що справу одразу ж утаємничують, бо у загиблого були роги на голові. Поліція дивується: як таке взагалі можливо в анатомії людини? Група починає розслідувати. Окрім того, будівлю вбивця розмалював окультними символами.
Чому обрали саме такий жанр роману?
Насамперед це пов’язано з моїми літературними смаками. Давно мені подобається читати твори Стівена Кінга. Я перечитав всі його романи, величезну кількість оповідань. Це мій улюблений автор. Навіть мій військовий псевдонім – Кінг, на честь цього. Я не намагався його наслідувати. Просто так склалися літературні смаки: мені подобається читати подібні речі і мені завжди здавалось, що в Україні такого бракує.
Чому видали роман під псевдонімом Тарас Мельник?
Це найпоширеніше в Україні ім’я. Шістнадцять тисяч Тарасів Мельників в Україні живе. І один з них – це мій хороший друг. Нас із ним багато всього пов’язує зі студентських років. Він казав, що мріє стати непересічною людиною на тлі епохи. Я йому казав: якщо в тебе не вийде, то я тобі допоможу.
То вже, із виходом роману, почали йому допомагати?
Скажімо, зараз ми удвох працюємо над популяризацією імені Тараса Мельника. Він – на релігійному фронті. Зараз займається пасторською діяльністю. Йому вже довірили відповідальну роботу в його релігійній громаді. А я пишу про окультизм, і тут такий дещо дисонанс. І це робить ім’я Тараса Мельника ще містичнішим.
Ви зі зброєю в руках боретеся з "рускім міром", а там теж не без окультизму.
Так. Ви маєте рацію. І в літературі, і у військовій діяльності я собі ставлю таке малесеньке завдання, що усі ці темні сили, уся ця нечисть може бути подолана, і добро завжди переможе.
Коли писали "Темні символи"?
Цей роман досить молодий, написаний минулої зими. Тоді проводився конкурс "Містичні дивовижі" від одного із самвидавів. Я спробував себе у цьому конкурсі. Частину роману я встиг опублікувати, хоча зимою дописав майже весь твір. Потім війна перейшла у значно активнішу фазу. Зрозуміло, що я був потрібнішим на фронті, тому і на конкурс я махнув рукою, і на продовження літературної і наукової роботи. Довелося знову повертатись у Збройні сили України і воювати. Вперше я так вчинив у 2014-му. У цьому році російські "Гради" "змотивували" спробувати себе ще й у друці, не тільки в електронних версіях. Отримав поранення.
Вдалося вільний час у шпитальній палаті заповнити підготовкою роману до друку?
Так. Щось читав з інших авторів, які мені подобаються, бо "на нулі" нема на це, зазвичай, часу. І над своїм твором продовжив працювати. І з редактором спілкувались. Книгу надруковано, але ні з видавцем, ні з редактором, ні з коректором ми ніколи в житті не бачились. Все зробив Фейсбук.
Не було такого відчуття, що історик Сергій Тимофійко не дуже комфортно почувається з письменником Тарасом Мельником?
Це насправді серйозна дилема. Це два різні світи: науковий стиль і публіцистичний літературний. Тому довгий час я не наважувався публікувати. Є мої історичні статті, вони сухі і не цікаві звичайним читачам. Ніхто, окрім науковців, їх не осилить. Не вважаю, що це заважає мені жити таким подвійним життям. Тобто, моя підпільна особистість Тарас Мельник має право на існування. Вона уже має свої твори. Не планую їх далі писати "в шухляду", як раніше. Я готовий їх далі друкувати, якщо будуть читачі. Якщо ж ні, то залишимо Тараса Мельника у цьому маленькому містичному світі. А наукову діяльність продовжу у будь-якому випадку.
У цьому романі більше уяви, чи є й історичні моменти?
Автор, який пише містику, без уяви її не напише. Тому що треба подавати значну кількість речей, які поза межами нашої свідомості. Це не чашку кави описати на столі.
Треба змалювати містичне і надприродне так, щоб люди у це повірили. Мені це подобається, тому що фантазію і уяву розвиває.
Поділля і Буковина — це надзвичайно багаті локації. Багаті на архітектурні споруди, ландшафтні цікавинки. Вони дуже багаті на містичні історії та історичні процеси. У мене є велика фора над іншими авторами, бо я проживаю на цій території і народився у селі Рухотин, що неподалік Хотина. Я не часто пишу назви у творах, однак, більшість із тих, хто з тієї місцевості, вгадують її. Я планую й надалі у сюжетах використовувати подібні локації. Приємно, що багато читачів саме з цих – Хмельницької і Чернівецької областей. Сподіваюся, що колись географія моїх читачів розшириться. Втім, мої книги вже мандрують світом. Замовляли їх і в Польщу, і в Італію, і в Чехію знайомі. У мене багато побратимів, є навіть у Техасі.
Маєте двох маленьких синочків. У якому віці ви б хотіли, щоб вони прочитали "Темні символи"?
У більш-менш дорослому віці, коли зможуть усвідомити, про що йдеться у сюжеті. Але у мене немає манії величі, щоб я їм колись сказав: сідай і читай, бо це тато написав. Там є і поранення, є і перестрілки, і вбивства. Однак описані не настільки відверто, як би то могло вразити емоційну сферу читача.
Ви є досить активним у соціальних мережах. Навіть в окопах намагалися трансформувати думки, які до вас приходять, у частинки майбутньої книги. Бачила їх на Вашій сторінці і думала, тож думала, що видаєте роман про війну. Чому він вийшов про інше?
Я міг би зараз видати книгу, сюжет якої розгортається довкола битви за Херсон чи іншої. Вона би стала популярнішою. Її би розібрали дуже швидко. Але я не хочу спекулювати емоціями і людським болем. Мотиваційні вірші – так, я не проти. Але зараз не хочу ні міркування ніякі видавати, ні міркування, пов’язані з військовою тематикою. Я не хочу, щоб мене сприймали, як автора, який зараз на війні хоче стати популярним.
Ті твори, які були раніше написані, нейтральні, які допоможуть відволіктись від стану напруженості під час війни і захопити цікавим сюжетом, людям потрібніші.
Коли після війни у спокійний час буде можливість сісти і розкласти по поличках міркування, поспілкуємося з побратимами, що можна писати, а що не варто, хто може дати коментар, хто ні, тоді, думаю, напишу під власним ім’ям, не під псевдонімом, нормальні такі спогади без викривлення, без агітації чи надмірної героїзації. Хочу, щоб цей твір був цілісний: отак з 2013 року по 23-й. Оці десять років.
Там буде така гола правда з окопів?
Так деяка уже з’явилася у фейсбуках. Про якісь емоції солдатські мені подобається, як сказав відомий нині поет і блогер Павло Вишебаба. Не вдалося нам поки перетнутися із ним на фронті, хоча неподалік перебували. Так от, він несе таку думку, що солдати – це не окрема каста, вони можуть писати про свої емоції і відчуття для того, щоб суспільство їх розуміло і потім їм було легше у це суспільство інтегруватися. Я цю думку цілком підтримую, і про такі емоційні речі готовий писати у соціальних мережах. Голу правду я потім напишу. Насправді її дуже багато і, можливо, хтось її не зрозуміє.
Якось Ви були написали, що постійно навчаєтеся писати і стріляти. Що наразі вдається краще?
Ті хлопці, що зі мною в одному підрозділі, скажуть, що писати у мене виходить краще. У житті ніколи не треба зупинятися, слід самовдосконалюватися. На жаль, ми живемо в такі роки, коли ти маєш бути максимально підготовлений не тільки у своїй цивільній професії, а й мати військову спеціальність і вміти ефективно обороняти свою країну.
Монетизація того, що раніше було хобі, має для Вас значення у цей час?
Зараз, під час війни, вона значно важливіша. Всі прибутки від тиражу підуть на військове спорядження особистого призначення, яке допоможе мені далі воювати у лавах ЗСУ. Якщо вдасться надрукувати ще один тираж уже іншого твору, ближче до весни, прибутки будуть спрямовані вже більше на потреби підрозділу.
Я б хотів таку дуже хорошу західну традицію започаткувати у своїй роботі: коли закінчиться війна, відсотків 30-40 від кожного тиражу віддавати на лікування дітям.
Якщо би мені вдалося більше допомагати, я б більше допомагав. Який сенс у житті може бути ще кращим?! Якщо Бог у такій ситуації, на війні, дає шанс прожити більше, зробити більше – цим потрібно користуватися. Там ця істина доходить швидше.
Що у найближчих планах?
Зараз медична відпустка поки триває, а вже з першого грудня я повертаюся у свій підрозділ, продовжую виконувати бойові завдання, і ця робота поки стає на паузу. А вже після того, як по вулицях Москви протягнуть тіло Путіна, і Росія розвалиться на 80 різних держав, ми продовжимо літературну роботу.
Читайте також
- "В тилу вистачає лікарів. А я буду корисна там...", – інтерв'ю з військовою лікаркою Ларисою "Чайкою" з Хмельниччини
- "У мене є велике бажання — зменшити ціну перемоги". Інтерв'ю з виробником військового спорядження Міняйлуком
- "Хочемо, щоб минулося без ракетних обстрілів, але готові до всього". Інтерв'ю з Сергієм Гамалієм
