23-річна медикиня Марічка на бойове псевдо "Фісташка" мріяла стати дизайнеркою. Тепер, на війні, жартує, все ж трохи малює — сердечка та підбадьорливі написи на пов'язках поранених. До повномасштабного вторгнення Росії дівчина працювала медсестрою в обласній лікарні у Дніпрі, активно волонтерила. Зараз у складі добровольчого батальйону "Госпітальєри" допомагає рятувати "300"Військовий жаргон. 300 - поранений, 200 - загиблий на стабілізаційному пункті Лиманського напрямку, а також евакуює поранених бійців із зони бойових дій.
Її улюблена справа — мити й переодягати бійців у чисте, говорить Марічка, а ще, каже, не шкодує слів підтримки та жартів для підопічних. Дівчина — з багатодітної родини, у неї семеро братів і двоє сестер, тому знаходити спільну мову з людьми, зізнається, їй нескладно.
Медикиня Марічка про роботу на стабілізаційному пункті в операційній та на "еваку", а також про родину та мрії розповіла — Суспільне Донбас.
Турбота про поранених
Марічка показує своє робоче місце — протишокова стабілізаційного пункту.
"Це операційна стабілізаційного пункту. Тут є два столи — для важких поранених, важких середніх, яких треба оперувати. І відповідно — дві облаштованих зони для того, щоби працювати з пораненими. При вході у нас стоїть те, чим ми миємо ручки й ніжки військових. Це між тим улюблена моя частина роботи", — показує операційну стабілізаційного пункту Марічка.
"Мені не подобається термін "двохсоті". Я знаю, як виглядають тіла, котрі вже належать "небесним", так ми їх називаємо".
Сюди привозять поранених бійців з Лиманського напрямку. Її завдання тут — асистувати лікарям й турбуватися про поранених.
"Коли поранені приходять, я починаю з того, що ми робимо перев'язки для них. Переодягаємо їх в чистий одяг, обробляємо рани", — пояснює медикиня.
"Виїзд — це твій час з пораненим"
Ще одне завдання Марічки — евакуація поранених.
"Виїзд — це класний досвід і це твій час з пораненим, коли ти маєш професійно швидко надати допомогу, ти маєш слідкувати за стабільним станом пораненого. Пам'ятаю свій такий перший серйозний виїзд. У мене один лежачий поранений, він на моніторі, троє сидячих і я позаду сиджу на свій ризик і страх одного спереду поклала біля водія, тому що розумію, що йому там буде зручніше", — розповідає Марічка.
"І я в якийсь момент розумію, що у мене двоє сидячих перетворюються в лежачих, а місць — немає. Я така: "Так, все добре, все під контролем. Таке буває, таке у мене постійно". А таке у мене — вперше…", — згадує вона.
До повномасштабної війни Марічка мріяла стати художницею чи дизайнеркою, знайшла себе у медицині, спершу працювала в цивільній лікарні, в Дніпрі. Тепер — тут, жартує, має можливість, помалювати.
"Були моменти, коли є вільний час і ти пов'язку закінчуєш, пластир і на ній якийсь там або розпис, або якийсь там смайлик. Як це круто працює! Я не знаю звідки стільки ще щастя можна зачерпнути, як з підписаної пов'язки, що це дизайнер Марічка намалювала її", — жартує медикиня.
Марічці 23. Вона — з багатодітної родини, має семеро братів і двоє сестер, тому знаходити спільну мову з людьми, зізнається, їй нескладно.
"Я теж часом про це жартую, що якщо що, у мене сім братів, мене у школі ніхто не ображав. Вони такі: "Ти сама за себе можеш постояти". Я кажу: "Так, з клізмами, зі скальпелями й так далі". Це більш реально", — посміхається Марічка.
Після закінчення війни Марічка мріє повернутися до цивільного життя.
"Як дівчина, я мрію там мати родину, дітей. Троє дітей я б хотіла. Але реальність така, що ти не знаєш, чи ти доживеш до цих років і чи не боляче мріяти зараз про таке", — ділиться Марічка.
