Керамістка Вікторія Белявська створює інклюзивні тарілки зі штифтами для людей, які їдять однією рукою. Для ветеранів ЗСУ з ампутаціями такий посуд вона робить безкоштовно. Майстриня родом з Луганщини і в сировині перевагу віддає глині з кар'єрів Донбасу, хоча й відзначає, що можливості її замовляти стає дедалі менше. Про умови акції — "підвішана" тарілка, про майстерки для військових у Покровську та терикони на тарілках — майстриня розповіла Суспільне Донбас.
Беляська/Інстаграм
Як розповіла Вікторія Белявська, ідею робити інклюзивні тарілки вона підгледіла на маркетплейсі, а втілила завдяки партнерам — одного зі столичних закладів.
"Від них був перший посил перейти від ідеї до реалізації в глині. Тобто те, що я зустріла на "Амазоні" — це була одна варіація. Те, що вони побачили у блогера, — інша. І я на основі цього створила в глині те, як я це бачу, зі збереженням корисних властивостей. Якщо чесно, досі в шоці, що люди сприйняли це — як новинку. Мені дуже шкода, що ми тільки зараз трошки почали це популяризувати", — поділилася авторка.
Тарілки робить вручну. Кожна важить до 800 грамів і має вісім штифтів. На них чи між ними можна закріпити їжу і так легко подрібнити її чи порізати на шматки. Один борт вищий — це допомагає людям однією рукою набирати страву в ложку.
До кожної тарілки Вікторія додає корисні посилання на силіконові ніжки чи килимки; спеціальні щіточки для миття; інклюзивні дошки для нарізання тощо.
"Підвішана" тарілка: як купити посуд для ветерана ЗСУ
Нині тарілки дизайнерки є у кількох столичних ресторанах. Робили замовлення також: Чернівці, Ірпінь, Львів та Одеса.
Про них, розповідає Вікторія, часто питають і у шпиталях та реабілітаційних центрах. Для подібних закладів, а також для ветеранів російсько-української війни, такий посуд керамістка робить безкоштовно. Для цього в неї є "підвішані" тарілки.
"Наприклад, людина — в неї немає безпосередніх знайомих, близьких, яким ця інклюзивна тарілка потрібна, але вона відчуває бажання комусь зробити приємність — купує її. Коли звертається безпосередньо військовий, ніяких грошей з нього не беру, а ось таким чином передаю їхні подарунки. Майже 60 "підвішаних" тарілок вже забрали, ще 10 штук — поїдуть в центр реабілітації", — розповіла художниця.
Такий посуд допомагає людям з ампутаціями, церебральним паралічем, інсультами та іншими обмеженнями в руховій системі зручніше користуватися столовим наряддям.
Як пояснила художниця, тарілки стають у нагоді також пенсіонерам, людям з поганим зором та батькам дітей з особливими потребами.
"Люди можуть посоромитись щось замовляти через те, що розуміють, що не впораються — з м'ясом, зі стейками. Наприклад, вони не в колі близьких людей, щоб попросити допомогти, чи прийшли самі. Їм некомфортно, незручно і класно, якби дійсно заклади були готові до того, що до них приходитимуть ветерани та й не тільки", — переконана Вікторія.
Нині дизайнерка збирає відгуки про свій виріб і вже знає, чим може покращити інклюзивність авторського посуду — розфарбувати штифти в інший від основного колір, а під тарілку планує додавати силікований килимок, щоб вона не ковзала по столу.
Терикони на тарілках, майстерки для ВПО: про ностальгію за Луганщиною
Вікторія Белявська родом з окупованої у 2014 році Голубівки (колишній Кіровськ) Луганської області. Керамікою захопилася після спроби самостійно зробити світильник. З початком повномасштабного вторгнення її хобі перетворилося на професію.
У роботі, розповідає дизайнерка, вона віддавала перевагу сировині з Донбасу. Зараз її вже майже неможливо замовити, ділиться дизайнерка.
"З кожним роком, на жаль, глина зникає — певних видів глини, які я люблю використовувати для своїх колекцій, їх просто немає. У Слов'янську — там кілька разів були влучання. Білий фаянс — кар'єри у Часовому Яру заблоковані, доступу до них більше немає", — розказала жінка.
Майстерню винаймає, там в неї стоїть піч, в якій може поміститися 10 тарілок за раз. На кожну партію треба два випали, додає вона. Серед виробів: посуд, лампи, вази, скульптури, керамічні урни для праху.
Є колекція тарілок "Дитинство". На них — терикони.
"У мене ще вдома була "алергія" на білий посуд. Пам'ятаю, що я попросила маму — на той момент за дуже великі гроші в Луганську — купити мені рожеву і жовту чашки. І ці чашки я забрала з собою на навчання в Харків. Вони зараз зі мною в Києві. Моя кераміка — це також про поєднання функціоналу та художньої цінності, якогось спогаду — це не просто про поїсти", — зауважує художниця.
Ще одним напрямком роботи з глиною Вікторія називає майстерки. Художниця-керамістка проводить арттерапії з ліпки для військовослужбовців та дітей, які постраждали від війни.
"Я працювала з дітками-переселенцями. У мене ліпили хлопчики й дівчата з Маріуполя, Херсона, Мелітополя і, на той момент ще окупованого, Ірпеня. Під час ініціативи від капеланів з ментальної підтримки воїнів — їздила в Донецьку область. Творчі майстерки там пройшли в Покровську, Краматорську та Слов'янську", — розказала Вікторія.
Нині луганка працює над проєктом, який також пов'язаний з її корінням — рідним краєм.
"Я пам'ятаю, як ми розбивали коліна в "жужалціЦе слово-діалект. Так на Луганщині та Донеччині називають перегорівше вугілля.". Метафорично ця "жужалка" вже в нас — вона змішується з кров'ю, залазить під шкіру — ти не можеш про це забути. Як не можеш забути вулицю, на якій вчився їздити на велосипеді. У мене є тарілка про "бідончикПосуд, який зазвичай використовують для молока чи іншої рідини або ж городини." — з ним мене відправляли за вишнями на дерево. Я, коли чую запах акації, я згадую парк біля шахти, де працював мій дідусь. І коли в нього був вихідний, вони там з шахтарями збиралися і грали в шахи, і я постійно була з ним, — згадує луганка.
"Донбас — це вагома частина мого життя. Звичайно, сумую. Тим паче, коли ти не можеш туди поїхати, розумієш цінність цих спогадів, моментів. Це вагома частина мого життя, яку я ніколи не викреслю і не забуду — бо, власне, саме це зробило мене мною".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
