32-річний Микола на псевдо "Фрам" служить коригувальником вогню артилерії в 111-й бригаді територіальної оборони ЗСУ. Він повернувся до служби після тяжкого поранення, ампутації ноги й протезування. Служити далі, каже, – було принциповим рішенням, бо має досвід і мотивацію. Його рідне місто Маріуполь зараз – в окупації. Позаду в чоловіка – служба в АТО та гарячі точки Донбасу, які пройшов під час повномасштабної війни, зокрема пів року оборони Серебрянського лісу на Луганщині.
Про життя та службу на протезі, про свою мотивацію, Фрам розповів Суспільному Донбас.
32-річний Микола на псевдо Фрам тяжке поранення отримав у лютому 2023 року, під час оборони Серебрянського лісу на Луганщині.
"Я якраз вийшов з хлопцями на зміну. Я тоді працював разом зі своїм мінометним розрахунком. Ми щойно приїхали на позицію, десь 15-20 хвилин пробули там. Я перебував біля бліндажа, вийшов покурити, якраз в цей час прилетів снаряд у дерево поруч. І великий уламок розтрощив мені ногу, — розповідає чоловік.
"Насправді пощастило, бо такий уламок — сантиметрів 15 — міг поцілити інакше. Прилетіло би в тіло або голову, тоді б я з вами зараз не розмовляв".
Ногу лікарям врятувати не вдалося — ампутували. Микола згадує той день: "Дуже важко це сприйняти. У мене той день був насичений. О шостій ранку мене все ще було добре, десь в десятій мені вже ампутували ногу і вже десь там в дев’ятій вечора мене вже доставили до Дніпра, поклали в палату".
Далі, розказує, було пів року лікування та реабілітації. Допомагала підтримка найближчих.
"Протез мені сам безпосередньо зробили в Unbroken у Львові. А стопу мені вже подарували данські виробники. Це така стопа для активної ходьби", — розповідає військовий.
За словами Миколи, його підтримували і рідні, і кохана, і друзі.
"На жаль, так сталося, що моїй мамі теж ампутували ногу за пів року до цього внаслідок важкої хвороби. Коли я потрапив у лікарню, я подзвонив, сказав: «Мам, ну вибачай, ми тепер з тобою два пірата». Дуже сильно мені допомагала дівчина, яка зі мною з першого дня підтримувала, їздила зі мною по всіх лікарнях", — розповідає він.
"Набагато стало простіше, коли отримав протез. Навіть фантомні болі проходять, бо вже мозок сприймає, що в тебе є нога. Це серйозний такий момент в моєму житті, але я б не сказав, що щось глобально помінялося. Як бачите, я зараз на протезі, продовжую воювати".
На питання, як спілкуватися з людиною, яка втратила кінцівку або отримала якесь інше серйозне поранення, Микола радить підтримувати, але не згущати фарби.
"Не треба казати: одужуй. По-перше, як це може відбутися? Це ж неможливо. Ми ж не ящірки, щоб відростити собі хвіст або ногу, або руку. Підтримувати, але не згущати фарби. Життя з цим продовжується. Головне – дати людині зрозуміти, що навіть, якщо в неї там була ампутація, для неї це — ще не кінець світу. Людина повністю така сама, як була, в неї немає якихось серйозних обмежень. Якщо як в мене, наприклад, на нозі — нижче коліна – то я можу й танцювати, можу бігати, можу плавати, тобто мені нема якогось серйозного обмеження. Спортом займатися", — ділиться військовий.
Потім чоловік повернувся на службу. Зараз він — коригувальник вогню артилерії. Служити далі, каже, – було принциповим рішенням, бо має досвід і мотивацію.
"Люди, які мають досвід, офіцери, які мають досвід, вони завжди потрібні. Я мотивувався тим, що там ще мої хлопці залишаються ще без мене, ну а я за них якось відповідаю. Зараз я сиджу, спостерігаю на моніторах. Шукаємо пересування противника, шукаємо якісь точки, які треба уразити, передаю їх на ті вогневі засоби, які в мене є в наявності, і проводимо ураження. Не даємо ворожій піхоті підійти до наших позицій", — каже "Фрам".
Микола вчився на дипломата. Фахівець-міжнародник за освітою, говорить, насправді не вважає себе військовим, швидше — цивільною людиною, якій довелося взяти в руки зброю.
"Для мене це було очевидно, що українське майбутнє – має бути з Європою, а не з Росією або країнами СНД. Я вірю в те, що ми воюємо на принциповій війні, де дуже чітко видно, де зло, де добро".
Його рідне місто Маріуполь — під окупацією. Після війни планує повернутися до мирного життя.
"Я планую займатися тим, чим займався. В перспективі, звісно, плануємо мати власний будинок, і тоді можна буде говорити про «місця сили», а поки що я так, – перекотиполе".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
