Боєць 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади Владислав після важкого поранення й ампутації не залишив службу. Пройшовши реабілітацію та протезування, він повернувся до війська — вже, як інструктор. Чоловік пішов служити у 2013 році, підписав контракт в Криму. Після окупації Російської Федерацією півострова, поїхав на Донбас, воювати в зону бойових дій. У 2019 році звільнився з армії, займався будівельним бізнесом, в 2021 підписав контракт на рік, далі планував переїхати за кордон та розвивати свій бізнес в Естонії. Після початку повномасштабної війни залишився. Про поранення на Куп'янському напрямку, адреналін фронту, роботу інструктора і мотивацію продовжувати службу Владислав розповів Суспільне Донбас.
Інструктором Владислав став з 2024 року. Після поранення, яке дістав на Куп'янському напрямку у липні 2023 року.
"У мене були непогані показники саме у лідерській, у командирській справі Я зрозумів, що за кількістю знань і навичок, які у мене є, я не маю права цього зробити (звільнитися зі служби — ред.) чисто для себе морально. Тому що мене це все не відпускає. Перебуваючи в Україні і розуміючи, що відбувається кожного дня, я просто для себе вирішив, що поки я не маю для себе морального права", — ділиться Владислав.
"Поки у мене не було ніяких таких фізичних вад, до поранення, до ампутації. Першочергово я думав, так: скоріше б звільнитися з цього всього. Але коли вже отримав поранення і проходив реабілітацію та протезування, я зловив себе на думці, що моя війна ще не закінчена".
Його відновленню після поранення, каже чоловік, сприяла робота в Донецькій області.
"Це адреналінова залежність, вона не зникає. Я це відчув, коли проходив навіть не реабілітацію, а МСЕКмедико-соціальна експертна комісія вдома. Коли ти приїжджаєш додому і тебе оточують наче твої старі знайомі, але воно все починає потихеньку-потихеньку вганяти тебе в якийсь стан депресії, і ти перестаєш активним бути. А коли я дізнався, що я їду займатися інструкторською справою саме на Донбас, о, ну все, я почав знову жити", — розповідає чоловік.
"Є люди, які після поранення, після ампутації, падають духом. У мене навпаки був ентузіазм. Я такий: я буду найперший по швидкості ходіння на милицях. І так воно і відбувалося. Я люблю шуткувати на цю тему. Кажу, я чемпіон двох закладів по переписуванню на трьох".
Навчає Владислав й командирів, які далі працюватимуть з особовим складом. Працює зі всіма бригадами 8 корпусу ДШВ.
"Зараз у мене: зв'язок, керування дружнього вогню, артилерії, маленька частина лідерства, плюс моменти мотивації роботи з особовим складом. Абсолютно безнадійних людей не буває. Я це говорю на всіх курсах, які у мене відбуваються. До мене приходять різного роду командири. Я їм пояснюю, що не буває так, щоб людина взагалі була непристосована ні для чого", — розповідає інструктор.
До поранення, за його словами, воював на складних напрямках, брав участь у Харківському контрнаступі у 2022 році.
"Зараз я займаюся тиловою роботою. А були Лиман Перший, і Кремінна, і Червонопопівка, і Долина. Тобто, вся траса від Слов'янську до Ізюму, — цим займалися наші підрозділи. І потім вже у 2022 році контрнаступ, це Яцківка. Тобто, весь контрнаступ проводився. Я тимчасово виконував обов'язки командира взводу, у мене була там певна кількість людей у підпорядкуванні. І я займався безпосередньо їх плануванням і роботою саме свого взводу", — згадує боєць.
"У мене був червоний квадроцикл, червоні шорти. Я їздив по центральній дорозі у Серебрянському лісі для того, щоб відволікти на себе увагу дронів. Але це був 2023 рік. Якби це було зараз, то у мене така поїздка була б одна, і та неповна. Тому що зараз ера FPV-дроніввид безпілотних літальних апаратів, керування якими здійснюється за допомогою FPV-пілотування, тоді ж, їх було менше. Тоді я відволікав на себе дрони, я бісив ворога, бо вони частенько бачили ці червоні шорти і червоний квадроцикл, і вони одразу наводились на мене і намагалися мене зловити. Але я був рухома ціль, а тим паче ще на маленькому квадроциклі через ліс, то вони мені були не страшні. І це спрацьовувало", — згадує військовий.
Скільки навчив військовослужбовців, чоловік не рахував, каже, тільки за 2025 рік їх більше тисячі.
"Для мене першочергова мотивація: коли я дзвоню своїм дітям і вони мені починають казати, що хочуть додому. Або коли бачу свою доньку раз на два роки та вона тобі розповідає, що у неї десь подружка залишилась. Або ще гірше: тобі твоя дитина розповідає, що у неї подружка загинула. Це, м'яко кажучи, ситуація, яка тебе руйнує зсередини. І тому воювати за цю країну я готовий".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
