Наприкінці березня в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра відбулася прем’єра вистави "Самотній захід" за однойменною п’єсою Мартіна Макдони. Постанова стала режисерським дебютом для Олександра Соколова — переможця першого фестивалю пам’яті засновника театру Едуарда Митницького "Митниця. Нова режисура".
П’єса "Самотній захід" належить до так званої Ліннейнської трилогії, до якої також зараховують "Королеву краси" та "Каліку з Інішмаану". Макдона підтримує Україну у війні з Росією, тому надав право безкоштовно ставити п’єсу під час дії воєнного стану та грати її протягом дев’яноста днів після його припинення чи скасування.
Історія розповідає про двох братів, які живуть заради ненависти одне до одного. Якою створили виставу "Самотній захід" у Театрі на лівому березі — читайте в матеріалі Софії Коваленко для Суспільне Культура.
Перформанс розпочинається за декілька хвилин до власне вистави — на закритих кулісах транслюється таймер у зворотному відліку. Невже початок з кінця?
Лунає пісня на слова Володимира Грибенка "Батьку, мій лебедю білий" у виконанні братів Колмена й Валена, які тільки-но поховали батька. Колмена грає Дмитро Олійник (в іншому складі — Владислав Писаренко). Валена — Григорій Наумов (в іншому складі — Олександр Піскунов). Сенс життя героїв у сварках, ненависти, злости, агресії. Вони не вміють інакше і, що важливо, не хочуть. Такий собі лайфстайл по-макдонівськи, коли співіснування з ріднею перетворює усе довкола на пекло.
У дійстві вади висміюються й подаються через гумор. Глядачів занурюють у драматичну й тематично серйозну історію, а потім пробуджують гострим дотепом. Так, сцена із вибаченнями братів один перед одним перетворюється на змагання у форматі стендап-шоу з мікрофонами й вихваляннями лихими вчинками. До речі, як на мене, цікавий формат для нового реаліті-шоу "Супергрішник".
У містечку Лінейні, де відбувається дія, "Господь не має юрисдикції". Отець Велш, роль якого виконує Дмитро Соловйов (в іншому складі — Андрій Ісаєнко), постає пиякою з кризою віри. Усі спеціально перекручують його ім’я на Волш, Вулш, Вілш: релігія та поняття Бога є дещо ілюзорним для героїв, хоча тема віри — наскрізна.
Насправді Колмен убив батька навмисне, а Вален змовчав, щоби прибрати до рук братову частину спадку. Дізнавшись про це, отець Велш учиняє самогубство й, відповідно, потрапляє до пекла. Символічно, що при цьому він цитує "Божественну комедію" Данте Аліг'єрі ("Пекло. Пісня перша"):
У передсмертній записці, листі до братів, Велш пише тільки три слова: "Надія. Любов. Прощення". Чи здатні брати виплекати в серці любов? Простити й бути прощеними? Навряд. Їхні взаємини й любов один до одного наперед зумовлені конфліктами, бійками й погрозами.
У містечка є надія. Її звати Герлін — сімнадцятирічна підлітка, яку грає Анастасія Король (в іншому складі — Анна Романова). Епатажність, зухвалість, яскравий і блискучий одяг — обгортка, усередині якої самотня й вразлива душа: "У дупу моє серце, у пекло моє серце! Саме там йому й місце!" Вона продає випивку свого батька, щоб заробити трохи грошей. Дівчина потребує ніжности й розуміння. Герлін — як промінь щирости й любови у містечку Лінейні, що є пеклом на Землі:
"Навіть якщо тобі сумно чи самотньо, тобі ж усе одно краще, ніж тим, хто в землі чи в озері. Бо в тебе є хоч якийсь шанс бути щасливою. Навіть якщо цей шанс малесенький, він же ж усе одно більший, ніж у мертвих".
"Самотній захід" — це про футуризм, коли ритмічно, предметно, образами й картинками. У виставі яскраві спалахи світла, сучасна музика й велика кількість відсилань на мітологію та релігію. Неонові хрести; складені в молитві долоні, що увінчали каплицю; одяг братів, схожий до стильної інтерпретації римо-католицьких сорочок; часті згадки Господа.
Важливим складником постанови є активна взаємодія з камерами. На сцені розташований екран, де транслюють обличчя героїв, коли ті п'ють з миски горілку, чи бродять за лаштунками. Як би ти не намагався приховати свої гріхи, або ж удати, що все добре, кожна твоя помилка й хиба будуть показані публіці. Усі твої істинні наміри й потаємні сподівання перетворюються на видовище, а гріхопадіння — на телешоу в реальному часі.
Вален збирає такі собі пластикові картки у формі шестикутників (за оригінальною п'єсою — фігурки Діви Марії, Святого Мартіна тощо). Вони є частиною декорації й розміщені стільниками на стіні. Якщо з'єднати картки-стільники докупи, складеться картина французького художника Вільяма Бугро "Данте і Вергілій у пеклі". Відсиланням на це ж полотно є мізансцена після чергової сварки братів. Вален, як Джанні Скіккі, вп'явся в шию Колмена — Капаччо. А глядачам пропонують приміряти роль Данте і Вергілія, тобто спостерігачів за грішниками й насильниками.
Частина декорацій скидається на подкаст або лейтнайтшоу. Стіл із мікрофоном і двома стільцями обабіч, а позаду самотній захід сонця. Чому самотній? Думаю, тут усі герої — страшенні одинаки. Загублені й озлоблені грішники поміж грішників.
Надія, любов і прощення. Врятувати з пекла, створеного людьми, здатні тільки ці почуття.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
