1-го й 2-го березня в Київському театрі на Печерську відбулася прем’єра вистави "Камінний господар" за однойменною поетичною драмою Лесі Українки.
Для Ольги Ларіної це вже шоста вистава, де вона виступила й режисеркою, і акторкою. Серед інших постанов “Гамлет”, “Мистецтво домовлятися”, “Онєгін” тощо. До твору Лесі Українки вирішила звернутися через актуальність теми влади й свободи в контексті українського сьогодення.
Вистава створена в межах пошуково-експериментального проєкту за підтримки Стабілізаційного фонду культури й освіти 2023 та громадської організації Інституту імені Ґете.
В основі оригінальної поеми "Камінний господар" історія про Дон-Жуана — легендарного іспанського спокусника жінок, розпусника й свавільника.
Щоправда, Леся Українка індивідуальну драму зрадника кохання змінила на драму соціальну, коли людина відрікається від внутрішнього покликання. Письменниця запозичила зі світової літератури тему, натомість змінивши образи, сюжетні перипетії й зміст.
Про те, як "Камінного господаря" переосмислили в Театрі на Печерську, перетворивши драму на комедію розповідає Софія Коваленко.
Драматична поема Лесі Українки розпочинається описом місця подій у першій сцені: "Кладовище в Сельвії. Пишні мавзолеї, білі постаті смутку, мармур між кипарисами…"
У виставі білими постатями смутку стали бюсти відомих правителів і диктаторів, серед яких зокрема Наполеон, Цезар і Александр Македонський. Проте є й ті, хто в етері, тобто завойовники, чиї статуї не представлені на сцені, наприклад, Чингісхан, або ж "батько нації" Сунь Ятсен.
Розмова пам’ятників озвучена голосами акторів театру. Подібні бесіди відбуваються не лише на початку дійства, вони стають містком між деякими сценами. Спілкування пронизане гострим дотепом, легкістю й невимушеністю, а репліки адаптовані до нинішнього українського контексту:
- У мене був знайомий. Я навіть не пам’ятаю як його звати. Він намагався побудувати щось на зразок неповноцінної імперії, відштовхуючись не від бачення величи майбутнього, а від начебто величи минулого.
- Боже, яке конч*не!
А на слова Наполеона, що він спалив Москву, "колеги" реагують оплесками, гучними викриками й свистом. Публіці пропонують те, що резонує: диктатори в умовах історичних мотивів. Чоловіки, котрі єдине, що можуть, — це мірятися пожиттєвими досягненнями. До речі, єдиною жінкою, чий голос теж лунає, є Катерина ІІ. Цвинтар душ, які кров’ю й кістками задовольняли власні амбіції.
Особливостями спектаклю є перетворення драми на комедію й емоційна гіперболізація. Для акторської роботи характерна навмисна награність і надмірна експресія, завдяки чому висміюються драматизм і страждання через кохання. Часто це скидається на взаємодію персонажів у мильних операх.
Донна Анна (акторка Ольга Ларіна) й Долорес (акторка Варвара Глуховська) з’являються в залі, розкидаючи пелюстки білих троянд. Обидві одягнені в чорне, проте на відміну від Долорес та решти героїв, Анна протягом вистави не раз змінює вбрання.
Колір суконь відображає її настрої й істинні переживання. Так на початку дійства чорне плаття передає вольність і свободу думок до заміжжя, а у крайній сцені, під час діалогу Анни й дон Жуана, сукня жінки мармурово-біла. Анна перейняла на свою вдачу камінну душу командора, отримавши внутрішню твердиню й гордовитість. Вона відчула, що означає влада й воля, досягнена нею.
Долорес у виставі постає досить легковажною й фривольною. На відміну від оригінального твору Лесі Українки, тут героїня позбавлена справжньої віри у власні почуття. Вона віддається на поталу емоціям.
На початку вистави, не припиняючи розмови про наречених і кохання, Анна й Долорес запрошують до танцю двох глядачів, чим заявляють, що межа між акторами й спостерігачами відсутня. Елементи імерсивного театру є поширеною практикою, що дозволяє створити атмосферу цілісности й нерозривности глядацької зали й сцени.
Найбільш інтерактивною частиною постанови є вбивство дон Жуаном (актор Всеволод Сорока) командора (актор Ігор Качур). Леся Українка описала цей епізод стисло: "Командор мовчки добуває свою шпагу, дон Жуан свою, і вступають у бій… Дон Жуан коле його в шию, він падає і вмирає". Натомість у виставі це перетворили на яскравий перформанс-висміювання боротьби двох чоловіків за увагу жінки. Спочатку бій зі шпагами, потім з хустками, далі танцювальний батл… Врешті-решт вдалися до компліментів гладачкам і самовихвалянню. Лицарі слова й честі стали звичайнісінькими павичами з розпушеними хвостами.
Біле вбрання командора незмінне протягом вистави. Чому? Це можна пояснити його камінною натурою, тим паче, що за сюжетом він є "горою", як і називає його Анна. Втім у цій виставі командор не є справді камінним: не неприступний, не гордовитий, та й не така вже скеля. Він приземлений, комічний, простакуватий, позбавлений щирого бажання влади.
Дон Жуан виявився більш схожим до типажу, притаманного світовій літературі. Спокусник і коханець, а не анархіст у пошуках абсолютної свободи, яким його створила українська письменниця. Дещо розхристаний і вітряний він не нехтує можливістю спокусити Долорес, коли та вже продала своє тіло за позбавлення його "титулу" баніта.
Як уже було зазначено, дійству властива гіпертрофованість почуттів персонажів. Внутрішньо вони не змінюються й не розвиваються — вони існують у заданій на початку масці.
Наприклад, очі Анни протягом усієї вистави, незалежно від подій, сповнені глузу, а обличчя кривиться в посмішці, насміхаючись над усім, що відбувається. Виникає відчуття, ніби переглядаючи виставу, знаходишся в одній точці. Немає змін і повноцінної композиції. Діалоги надміру емоційні, що проявляється зокрема в гучности. Крик заважає сприймати й розуміти контекст, адже часто слова зливаються в єдиний нерозбірливий гамір.
Режисерсько-акторське рішення змінило драматичну історію про волю й владу на комедійну легенду. Романтика свободолюбства набула сатиричної подоби, що спонукає по-новому подивитися на "Камінного господаря" Лесі Українки.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
