На початку цього року кураторка Оксана Озарчук перетворила свій балкон на виставковий простір. Першу виставку зробила зі старої постільної білизни, яка збереглася на балконі. Теми виставок, які вона курує, — невидимість, вразливість, жіноче та потаємне.
Наприкінці літа, 29–31 серпня, вона відкрила нову виставку "Добра і зла" за участі художниць Олени Топольян та Марії Леоненко. Це виставка портретів художниць, що говорить про сестринство та співпрацю.
Озарчук завершує магістерську програму з культурології в Могилянці, писала тексти до самвидавів та зинів — журналу "Грішниця", "смт Суржик", "Не чесна, не гарна, не хороша". Також була співкураторкою попап-виставки Іллі Тодуркіна у The Naked Room та співпрацювала з "Ательєнормально".
Чому вирішила зробили галерею в себе вдома та як обирає митців — читайте у розмові з Оксаною Озарчук.
Коли та як ти вирішила перетворити свій балкон на галерею?
Улітку 2024 року я приєдналася як асистувальна кураторка до "Ательєнормально" — групи митців, яка працює з художниками із синдромом Дауна і без. Узимку 2025 року ми домовилися з Музеєм Ханенків про створення виставки. Але, як це буває у великих інституціях, щоб зробити хорошу повноцінну виставку, нам сказали почекати майже рік. Тоді я зрозуміла, що не можу так довго чекати й хочу робити виставки вже зараз. Тому ризикнула і вирішила залучити свій балкон, який є частиною подільського постмодернізму. Я відкрила простір у квітні 2025 року з виставки Ріни Ріги.
Які бачиш обмеження та, навпаки, переваги в такому просторі?
Тут доволі багато обмежень.
Балкон розміщений у будинку з доволі консервативними сусідами, з якими я постійно домовляюсь. Я не пускаю багато людей в простір та прошу всіх не шуміти у під'їзді. Також на балкон не може заходити більше ніж 2–3 людей, адже це все-таки балкон. Проте я люблю цей балкон, як свою дитину, і в ньому багато переваг: це скляний навісний куб, який складається з вікон. У цьому просторі класно виставляти напівпрозорі роботи, наприклад текстиль, чи роботи на тонкому папері.
Спеціально для галерейної практики я встановила на балконі професійне світло, тому вдень і ввечері експозиція виглядає зовсім по-різному. Також на балконі був мій перформанс із кураторкою Вітою Котик, де ми документували наш сон у скляному просторі, який може розбитися в будь-який момент.
Чи є в мистецтві приватний простір, на твою думку?
Якби не бажання робити виставки, я б не пустила так багато людей до себе додому. Часто це для мене стрес, але я переборюю себе. Також я робила соло-резиденцію зі своєю подругою Анастасією Голосай. Я розуміла, що можу довіритись у постійному розділенні свого простору тільки їй. Виставки на "Балконній галереї" завжди інтимні та "приватні", адже здебільшого я працюю з жінками та з темою уразливості.
Як довго ти працюєш з митцями та як обираєш, кого показати?
Якось кураторка The Naked Room Марія Ланько спитала: "Де ти їх знаходиш?" (маючи на увазі молодих художниць, — Ред.).
Так, для багатьох художниць "Балконна" – простір, де відбулось їхня перша персональна виставка. Але я давно слідкую в соціальних мережах чи на колективних виставках за художницями і для мене вони вже рок-зірки. Наприклад, Христина Новикова, з якою ми працювали в серпні, вже стала легендою молодої мистецької спільноти, але це її перша персональна виставка.
Як довго я працюю з художницями? По-різному, зазвичай це місяць чи два: є активна фаза, є більш сповільнена, коли ми тільки домовляємося про виставку.
Це також залежить, чи буде ця виставка зроблена "з нуля".
Розкажи про виставку, яка триває зараз. Як роботи між собою поєднані роботи художниць?
Виставка "Добра і зла" Марії Леоненко й Олени Топольян стала найбільш тривалою за підготовкою. З Марією ми працюємо разом в "Ательєнормально". Ще навесні вона розповідала про Олену та її талант портретистки. Потім Марія переїхала в Ірпінь, де проживає Олена. Я називаю це Ірпінською резиденцією. Там вони три місяці провели разом, аналізували одна одну, Олена малювала Марію.
Виставка відбулась в останні три дні літа, але процес їхньої співпраці триває досі.
Що тебе надихає в кураторстві та чим саме тобі цікаве сучасне мистецтво?
З 14 років я відвідую виставки сучасного мистецтва. Спершу це була галерея Jump у моєму рідному місті Полтава. До сучасного мистецтва в мене найбільше лежить душа і я знаю, що не зможу зробити нічого кращого, аніж виставки. Мені подобається опікуватися художницями, ставати їм сестрою та подругою, дати їм можливість зробити виставку в такий турбулентний час.
Я люблю, коли в мене багато завдань: коли я повинна відвезти роботи, купити матеріали, поїхати в інше місто, тому що там живуть мої інші художниці. Наприклад, для другої виставки, я робила виставку з Кариною Рекман про поетесу Розу Ауслендер. Для цього ми зробили з балкона бутафорський вагон-товарник. Ми купили величезні ДСП в "Епіцентрі" та ледь їх занесли. Але ідея була настільки важливою, що ми вже не зважали.
Звісно, я дуже багато хвилююсь — перед кожною виставкою бабуся ставить свічку в церкві, — але я вже змирилась з долею арткураторки.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
