Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Електричні ліхтарі, звичні для міста, освітлюють дивний чарівливий пейзаж. Багнистий простір берега зливається зі сповненою ропи водою та з сірим небом. Межа між ними зникає, горизонт розчиняється, викрадаючи лінійну перспективу – відкриту мистецтвом Відродження точку зору людини на світ. Ефект зникнення простору на Куяльницькому лимані, побачений Джан Марією Тосатті в природному освітленні, підказав італійському художнику місце й ідею одеського епізоду його мандрівного проєкту “Моє серце пусте, як дзеркало”.

Під цією назвою з 2018 року Тосатті створює тотальні інсталяції у різних містах Європи, яка традиційно сприймається територією заможних та прогресивних країн. Проте його проєкт присвячений кризі європейської демократії та ефемерності неоліберального міфу про процвітання.

Європейці, народжені в доцифрові часи, не встигають оговтатись від економічних, соціальних, гуманітарних криз під нескінченним інформаційним бомбардуванням. Монструозності викликам та загрозам додає множинність викривлених віддзеркалень, бо кожен сьогодні – власне масмедіа в павутинні соціальних мереж.

Права, свободи, солідарність, відповідальність втрачають привабливість перед бажанням врятувати свій рівень життя, а з вибухом COVID-19 і життя взагалі. Розгубленість та переляк підштовхують до пошуку простих рішень, які з готовністю пропонують обскуранти, популісти, авторитарні лідери. Універсалізм розїдається дріб'язковістю, демократія перетворюється на демократуру, ритуальну оболонку без ціннісного наповнення.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Джан Марія Тосатті. Фото надано платформою культурних ініціатив "Ізоляція"

Попередні епізоди проєкту “Моє серце пусте, як дзеркало” Джан Марія Тосатті створив та презентував в Італії, Латвії та ЮАР. Катанський епізод в палаццо Біскарі на Сицилії повертає нас до історичного моменту, коли Європа стала на шлях національних держав та імперіалістичного капіталізму, з яких зрештою виросли расистський колоніалізм, фашизм та нацизм. В них художник вбачає байстрюків цивілізації, що отримали ключі від культурної спадщини, цінність та сенс якої профанували.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Джан Марія Тосатті. "Моє серце пусте, як дзеркало – катанський епізод", 2018 рік. Фото надано платформою культурних ініціатив "Ізоляція"

Ризький епізод (2018 р.) на території колишньої радянської фабрики ставив питання суспільного простору в радянській та пострадянській державі. Обидва варіанти витісняють людину, бо тоталітарна влада повністю контролює цей простір, тоді як молодий капіталізм захоплює – під автостоянки, кіоски, споруди приватного бізнесу. Суспільне, спільне перетворюється на таке, де громадянину немає місця.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Джан Марія Тосатті. "Моє серце пусте, як дзеркало – ризький епізод", 2018 рік. Фото надано платформою культурних ініціатив "Ізоляція"

Південноафриканський Кейптаун 2019 року потрапив до паломництва Тосатті як осередок європейців, що “пройшли крізь важкі роки без видимих шрамів та поранень”. Фактично живі ілюстрації “Банальності зла” Ханни Арендт, вони не скоювали особисто жодних звірств ані за тоталітарних режимів в Європі, ані за апартеїду в ПАР, лише пливли за течією, залишаючись мовчазними спостерігачами перетворення навколишнього світу на пекло для інших.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Джан Марія Тосатті. "Моє серце пусте, як дзеркало – кейптаунський епізод", 2019 рік. Фото надано платформою культурних ініціатив "Ізоляція"

Парним до одеського у 2021 році планується стамбульський епізод, який автор присвячує маленьким громадам, які дивом зберігають свій звичай у розгортанні глобального капіталізму. Залишаючись глухими до гуркоту його будівництва та нойзу цілодобового життя, вони приречені на витіснення. Це інший бік джентрифікації, за якою йдуть здорожчання життя, асиміляція або екзотизація специфічного.

В роботі Тосатті в Куяльнику, реалізованому в межах співпраці українського фонду “Ізоляція” та італійського The Blank Contemporary art, пропонується пророцтво про світ без людей.

Куяльницький грязьовий курорт, заснований 1883 року, свого часу був престижним не менше, ніж Бад-Кіссінген у Баварії або Хевіз в Угорщині. За ефектом лікування його грязі та ропу порівнюють з Мертвим морем. У 1917 році після поранення на Першій світовій в Куяльнику лікувався Карл Густав Маннергейм, майбутній творець державності Фінляндії.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Історична будівля санаторію Куяльник, сучасний стан. Фото Костянтина Дорошенка

Польський архітектор Миколай Толвінський побудував з ошатних павільйонів та галерей комплекс курорту, який міг бути добудований без порушення цілісності ансамблю. Автоматизацією займався механік Йосип Тимченко, який за два роки до братів Люм'єр винайшов кіноапарат, проте не запатентував. А 1929-го у стрічці “Людина з кіноапаратом” курорт увічнив Дзига Вертов.

Сьогодні пансіонат належить приватному акціонерному товариству профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, що експлуатує багатоповерховий корпус радянської побудови. Ансамбль ХІХ століття занедбаний та зруйнований. З пам’ятника лікарю-засновнику курорту, випускнику Берлінського університету Гумбольдта, члену Неаполітанської медико-хірургічної академії Ерасту Андрієвському вкрадена меморіальна дошка.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Пам‘ятник лікарю Ерасту Андрієвському, засновнику курорту в Куяльнику. Табличку з написом вкрадено. Фото Костянтина Дорошенка

Проте Тосатті не опускається до банальности фіксації руїни. Художник індиферентний до архітектури Одеси, яку його земляк, мистецтвознавець Альберто Сальвадорі характеризує як “повну імперських цитат матриці Центральної Європи”. Самий берег Куяльницького лиману, де “здається, що краєвид проковтнув сам себе”, Тосатті бачить місцем, де світ починає згасати.

Говорячи про кінець світу, люди уявляють знищення свого біологічного виду. Що для планети кінцем не є. В постапокаліптичній картині Тосатті світло стає особливим символом. Початок цивілізації пов’язаний з освоєнням первісною людиною вогню як джерела світла, тепла, обробки їжі й предметів.

Винайдення електричного світла стало для нашого розвитку подією не менш грандіозною, ніж міфічне викрадення вогню Прометеєм з Олімпу. Розвиток сучасних технологій – від мирного атому до відновлюваної енергетики - здатен зробити вироблення електроенергії нескінченним. На планеті без людства ще довго сяятимуть ліхтарі. А краєвид зникне, бо він існує, виокремлюється фрагментом з ландшафту саме у баченні людини.

11 років тому інший італійський художник, історик мистецтва Мікеле Дантіні також створив в Україні проєкт, що поєднав теми природи й людини в контексті територій та влади. Виставка “Зміїний. Український щоденник” в галереї “Цех” стала результатом дослідження митцем слідів людської взаємодії з простором радянської представницької та типової житлової архітектури, а також із середовищем острова неподалік від Одеси. Зміїний, який колись використовувався як військова база різними імперіями, є важливим місцем тимчасового перебування мігруючих птахів.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Мікеле Дантіні. З проєкту "Зміїний. Український щоденник", 2009 рік. Фото надано Fedorova Cultural Foundation

Зіставлення його природної функції та пташиного павільйону київського зоопарку підштовхує уявити використання і острова, і футуристичної будівлі 1970 року на 2400 кв. м лише і саме птахами.

Попри песимізм Джан Марія Тосатті залишає натяк на вихід із глухого кута цивілізації. Мова є інфраструктурою думки, світосприйняття. Серед європейських мов чимало мов колонізаторів. Офіційну назву проєкту “Моє серце пусте, як дзеркало”, як і щоденник подорожей, художник пише на їдиші. Цією європейською мовою жодного разу не був проголошений військовий наказ, як зазначив у своїй нобелівській промові американський їдишистський письменник родом з Галичини Ісаак Башевіс Зінгер.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Джан Марія Тосатті. "Моє серце пусте, як дзеркало – одеський епізод", 2020 рік. Фото надано платформою культурних ініціатив "Ізоляція"

2009 року Мікеле Дантіні також зробив гуманістичний акцент на тому, як незаможні кияни опікувалися рослинами у реаліях розкладання пострадянської інфраструктури.

За словами Сальвадорі, “маленькі знаки, сповнені поезії, як от горщики з квітами, вирощеними на опалювальній батареї в забутому просторі, виступають вимогою гідності і привабливості. Так само невеликі сади, спонтанно вирощені мешканцями будівель, спроєктованих в нав’язаній та банальній архітектурі, протезах тоталітарної та пишномовної влади”.

Кінець світу та безкінечність світла. Проєкт митця Джан Марії Тосатті на Куяльницькому лимані

Джан Марія Тосатті. "Моє серце пусте, як дзеркало – одеський епізод", 2020 рік. Фото надано платформою культурних ініціатив "Ізоляція"

Пандемія стала для людства жорстоким щепленням від надлишкового, змусила побачити світ просто навколо себе. Замість блиску дзеркальних диско-куль, ілюмінації, сяйва вивісок віднайти у вимушеному призупиненні внутрішнє світло. Побачити реальність та красу. “Все необхідне просто під рукою. Як я завжди підозрював, що так було. На порожній стоянці за будинком, де між щілинами асфальту ростуть вуличні квіти, більше краси, ніж будь-де на планеті. Чим дивуватися, чим дякувати за вічність”, – написав Мікеле Дантіні для проєкту “Пандемічна абетка”.

Терапевтичний ефект прогулянок уздовж Куяльницького лиману у несезон із огляду на це набуває ще більшої сили.

Думка автора може не збігатися з позицією редакції

Читайте також

Інтерв‘ю з Дмитром Логвиним про досвід створення музею сучасного мистецтва в Україні

Дух міста передається не тільки шедеврами. Семен Широчин про можливості збереження архітектури

Україна — це культура. Чому не можна нищити те, що формувалося століттями

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше