Професія вчителя в Україні – далеко не найлегша, навіть, без урахування великого навантаження та невеликих зарплат. Українські вчителі долають десятки кілометрів, аби дістатися роботи, беруться за додаткові непрофільні предмети, об'єднують фізкультуру та історію в один урок, відкривають спортивні гуртки, музеї та обсерваторії. А ще вони беруть під опіку дітей без батьків, навчаючи їх любити життя та світ навколо, розробляють технічні та наукові винаходи, і викладають безоплатно. Усі вони - мудрість України, і сьогодні ми розповімо вам про кількох із них.
Опікується дітьми без батьків та пропагує наставництво. Ксенія Гриник. Суми
Ксенія Гриник із Сум має педагогічний фах і впродовж трьох останніх років опікується долею дітей, які лишилися без батьківського піклування. Щоб мати змогу займатися улюбленою справою, після народження своєї другої дитини жінка залишилася в декреті.
За словами Ксенії, життя вело її до волонтерства. У 13 років її родина стала не повною, і дівчина лишилася жити з мамою. З 15 років Ксенії довелося вже працювати та заробляти кошти, щоб підтримувати родину. Зрештою вона разом із друзями вирішила вступати до Політехнічного університету та отримати освіту фінансиста.
Проте за два дні до першого вересня Ксеня зрозуміла, що майбутня спеціальність її не цікавить. Дівчині вдалося перевступити до педагогічного університету, де вона здобула професію соціального педагога та практичного психолога.
Зрештою до менторства Ксенію підштовхнуло побачене на Facebook відео, на якому діти співали різдвяні пісні. На відео була примітка, що це – діти, позбавлені батьківського піклування. Жінка залишила під ним коментар, у якому попросила автора під час наступної поїздки до дитячого будинку взяти її із собою. Відповідь отримала лише за місяць чи півтора. Попри те, що на той момент почувалася не готовою до поїздки, Ксенія вирішила дати згоду.
"Якщо запит я дала і людина відгукнулась, значить, треба їхати. Мені сказали, що треба буде допомогти донести речі, які зібрали для дітей. А насправді це було щось чарівне. Адже своєї допомоги, як такої, я не побачила. Але я отримала змогу поставити питання. Мені все показали, розказали, познайомили з дітьми. І з тієї хвилини, це був лютий 2018 року, я там і залишилась", – розповіла вона.
Відтоді щосуботи Ксенія почала збирати групи від 3 до 30 людей, разом з якими провідувала дітлахів та привозила необхідні будинку немовляти речі. Потім, разом з однодумцями долучилася до ремонтних робіт у закладі та зайнялася облаштуванням дитячих майданчиків.
Із часом таке волонтерство перетворилося для Ксенії на спосіб життя. Нині жінка має також і власних дітей, проте змінювати своє заняття на звичайну роботу вона не бажає.
Зрештою Ксенія стала наставницею для 14-річної Наталки – вихованиці Сумського дитячого будинку імені Супруна. Таку форму взаємин з дитиною віком від 2 до 16 років передбачає спеціальна програма, що діє в Україні. Наставництво має допомогти дітям, особливо старшого віку, зрозуміти, як жити та чим займатися після дитячого будинку.
За словами Ксенії, у 2020 році вона планувала більше допомагати малозабезпеченим дітям, проте натомість нарешті змогла реалізувати своє найбільше бажання та стати наставницею.
"Звичайно, карантин затягнув процес становлення мене, як наставника, і відтермінував зустріч з підопічною. Однак, у червні це сталося. Ось уже пів року я - наставниця. Для мене це - велике досягнення: бути не просто волонтером, який привозить солодощі чи речі, а стати ближчою до дитини, кориснішою", – зазначає Ксенія.
Попри те, що цьогоріч карантин обмежив особисте спілкування, жінка вважає, що він був плідним.
"У своїй роботі за цей рік я не відчула, що чогось стало менше. 2020-й не був біднішим на зустрічі й спілкування. Він минув плідно, успішно, виявився щедрим на небайдужих людей. Це показала й цьогорічна акція до Дня Святого Миколая. Якщо торік дітки писали 35-40 листів з бажаннями та проханнями, то цього разу – понад 100. І на кожен з них знайшовся помічник-чарівник, який здійснив мрію малечі", - розповідає наставниця.
У 2021 році жінка сподівається відкрити офіс громадської організації, яку вже зареєстрували цьогоріч.
"Ми офіційно стали громадською організацією під назвою “Давайте разом ділитися теплом”. Тому, у 2021-му хотілося б мати офіс, для того, щоб було де збирати одяг, побутові предмети, і потім передавати діткам. Ми намагатимемося владнати питання з орендою, адже не можемо викидати на це забагато грошей, вони більше потрібні дітям. Тож, шукатимемо контакти, налагоджуватимемо співпрацю", – поділилася Ксенія планами на майбутнє.
Створив прилад для реабілітації. Андрій Поліщук.
Вінничанин Андрій Поліщук за фахом є вчителем хімії та біології. Понад 15 років він пропрацював у сфері інформаційних технологій, а останні два роки створював пристрій, який міг би стати в нагоді при реабілітації при неврологічних розладах, після інсультів, травм та при ДЦП.
В основу винаходу Андрія покладений принцип "фізіологічного дзеркала". Він спрямований на відновлення пошкоджених мʼязів: на них кріплять електроміограф, а сенсори зчитують фізіологічні показники пацієнта.
Також у роботі винаходу використовується онлайн-сервіс, де можна зіграти в компʼютерну гру, керуючи героєм замість мишки за допомогою власних мʼязів. Курс реабілітації за допомогою приладу передбачає проведення від 10 до 40 занять.
У комплексі з лікувальною фізкультурою та масажами винахід допомагає швидше реабілітуватися та закріпити результати лікування. При цьому пристрій покращує як тонус, так і контроль м’язів.
Подібні пристрої застосовують лікарі за кордоном – зокрема, у Швейцарії, Австрії, Німеччині та у країнах Скандинавії.
Нині пристрій служить пацієнтам реабілітаційному центру "Гармонія". Андрій надає його для використання безкоштовно. Пристрій може використовуватись як для реабілітації після травм, так і для подолання наслідків уражень нервової системи. У майбутньому винахідник сподівається випустити його на ринок.
За словами Андрія, 2020 рік виявився для нього визначним та змінив життя на "до" та "після".
"Ідею свого винаходу я виношував тривалий час, але не міг зважитися облишити роботу в IT зі стабільною зарплатою та займатися лише розробкою пристрою. Початок карантину, проте, став тим фактором, коли, як то кажуть, “не було б щастя, та нещастя допомогло” – раптово закінчився основний робочий проєкт, над яким я працював впродовж пів року, і стало питання або про те, щоб або шукати нову роботу в IT, або ж ризикнути всім і зважитися, врешті-решт, завершити розробку свого сервісу MyoGames та пристрою Myon1. Дуже хотілося прийняти саме таке рішення і втілити в життя мрію, займатися справою, від якої горять очі. Однак було страшно, адже я усвідомлював усі ризики і мав певні обов’язки перед сім’єю. Допомогла дружина, яка своїми аргументами переконала мене, що час ставити крапку (хоча б тимчасову) в IT, а сім’я підтримає", – розповів чоловік.
Шлях винахідника та його винаходу через пандемію виявився непростим, проте завдяки підтримці дружини Андрій зміг реалізувати свої плани.
"Було непросто. Коли в країні (та й в усьому світі) карантин, люди масово втрачають роботу, попереду цілковита невизначеність і страх за майбутнє. А ти кидаєш роботу і займаєшся розробкою новітнього пристрою для реабілітації, не маючи впевненості ні в чому. Дружина в той час працювала на двох роботах, і щодня заспокоювала мене, що я роблю велику справу і моя сім’я лише виграє від того, що їхній чоловік і батько не лише зможе допомогти хворим людям, а й сам буде щасливий від реалізації своєї мрії. Наприкінці року хотілося опустити руки, як то кажуть, “вдарити важким об землю” і повертатися на роботу в IT, закинувши проєкт. Адже життя ставить свої умови, і страшно підводити сім’ю, не маючи перспективи заробітку", - розповідає Андрій.
За словами винахідника, наступного року він сподівається популяризувати свій винахід.
"Очікую підтримки влади для реалізації головного завдання – зробити пристрій доступним для усіх державних медичних закладів. Ключове слово – "доступним", не шукаючи європейських аналогів за усі гроші світу", - додає винахідник.
Безкоштовно навчає української мови в інтернеті. Христина Ярема. Ужгород
Вчителька з Ужгорода Христина Ярема працює в ліцеї "Лідер". Під час карантину вона почала знімати, монтувати та викладати в інтернет безкоштовні відеоуроки з української мови.
Ідея створити проєкт, який дістав назву "Лаконічні уроки з української мови", виникла у Христини ще влітку 2019 року, як елемент упровадження методики змішаного навчання. Тоді реалізувати ідею не вдалося, але карантин дав змогу згадати її та втілити у реальність.
Христина презентує відеоуроки на своєму Youtube-каналі. Тривалість кожного з них становить до 5 хвилин. Такий хронометрах вчителька обрала тому, що, на її переконання, ні діти, ані дорослі не полюбляють дивитися надто довгі відеоролики. Під час уроків вона висвітлює різні теми – побудову складних речень, використання вставних слів, звертання, правила діалогу,
За словами Христини, інформацією з відеоуроків можуть користуватись учні всіх класів та абітурієнти. Також інші учителі можуть використовувати її уроки, як додатковий елемент навчального процесу.
2020 рік виявився для Христини непростим, проте він навчив її багатьом новим речам.
"2020 рік — це рік викликів, нових непростих випробувань, які змусили вийти із зони комфорту, навчитися жити в нових умовах, змінювати себе, своє ставлення та сприйняття багатьох речей, подій, уміти адаптуватися і, найголовніше, залишатися людиною! Дякую, 2020-тий, за те, що навчив ще більше любити, розуміти, цінувати, берегти, розставляти пріоритети, навчатися, творити!", – зазначила вчителька.
Христина сподівається, що наступного року її рідні залишатимуться здоровими та щасливими. Також вона прагне, щоб між людьми панувало взаєморозуміння, любов та підтримка, і кожен усвідомив цінність власного життя, віднайшов своє щастя, своє призначення, своє місце сили та натхнення.
