"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Нещодавно в Україні відбувся міжнародний форум-фестиваль Arts Access, присвячений мистецтву людей з інвалідністю. Всі дискусії, інтерв'ю та вистави, запропоновані учасниками, були в онлайн-доступі, а до фестивального шоукейсу увійшли українські та міжнародні театральні проєкти.

Один з них привернув увагу тим, що до нього залучені актори з синдромом Туретта. Командра митців під керівництвом режисера Гельґарда Гауґа поєднала елементи шоу, опери, документального театру (і не тільки) та створила виставу з чудернацькою назвою "Дупа шиншили, є-є...".

Її можна подивитися на сайті німецької групи Rimini Protokoll і відкрити нові виміри інклюзивного мистецтва, яке здатне подарувати відчуття безмежної свободи та радість співбуття

Синдром Туретта у театрі

Коли дружина Беньяміна Юрґенса захотіла особливий подарунок на Різдво, він почав гадати: якщо не куплене в магазині, не матеріальне, то що це має бути? Треба придумати щось таке, від чого їй буде приємно, але чого вони ще ніколи не робили. І Бенджамін зрозумів: підемо в театр!

Він знайшов в інтернеті цікаву виставу на великій сцені, придбав квиток і вже чекав на перші враження. А коли вони з дружиною дісталися до театру, і він побачив велику кількість людей у фойє, то зрозумів, що вляпався... Піти до зали для нього означало переступити межу — публіка може відреагувати неадекватно. Тому краще почекати і ввійти останнім.

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Фото: artsaccess.org.ua

Зрештою всі знайшли свої місця, і перші десять хвилин було спокійно. Беньямін тримав себе в руках — з гортані вирвалося лише кілька клацань, кілька свистків, а більше нічого. Проте люди почали обертатися. Ви ж знаєте, як це буває у театрі? Вони шикали, шепотілися між собою і не розуміли, що відбувається. Навколо Беньяміна утворилася напружена атмосфера.

За півгодини, у той момент, коли головний герой говорив на сцені якийсь важливий монолог про вічність, Беньямін Юрґенс голосно крикнув: "Яка дурниця!"… Чим завершилася та вистава, вони з дружиною так і не дізналися, тому що вийшли з приміщення на вулицю. До театру вони так і не повернулися.

Свою історію про першу зустріч з театром Беньямін розповідає, стоячи перед публікою як актор вистави групи Rimini Protokoll "Дупа шиншили, є-є...". Анітрохи не соромлячись, він описує свої особливі таланти, ніби на кастингу:

"Мої тики такі: я кручу пальцем біля скроні, показую середній палець, іноді обидва — іноді навіть мамі. Я клацаю, клікаю, клацаю, нявкаю в різних тональностях, весь час смикаюся, моя голова постійно рухається, я постійно рухаюся. Мій спектр широчезний, я міг би так продовжувати весь час".

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Фото: artsaccess.org.ua

Особливий звук Беньяміна Юрґенса — нявкання, а ще в нього красивий баритон, і коли він співає, важко повірити, що ця людина страждає на синдром Туретта (генетичне захворювання нервової системи, яке має прояви у систематичних моторних та вокальних тиках: цокання язиком, покашлювання чи поперхування, фиркання, шипіння, свист, які неможливо контролювати).

Раніше синдром Туретта називали "хворобою француза-стрибунця зі штату Мен". Клінічним варіантом вважаються прояви тиків з вимовою нецензурних виразів (копролалія). Іноді це можуть бути цілі речення непристойного змісту. Пам'ятаєте мультиплікаційний серіал South Park? В одному з епізодів герой виправдовувався синдромом Туретта, щоб ображати інших. Звісно, що то був лише один вимір сприйняття хвороби. Буває, ніхто не здогадується про те, що на синдром Туретта страждають селебріті, наприклад, співачка Біллі Айліш або американський футболіст Тім Ховард.

Психотерапевти вважають, що причина копролалії — заборона. Якби люди не реагували чутливо на "гівнюк", "дупа", "цицьки", можливо, людина з синдромом Туретта не зациклювалася би на таких словах. Культурні табу впливають на несвідомі бажання, до того ж, люди з хворобою Туретта тяжіють до слів, що мають незвичне звучання та здатні спричинити емоційний вибух.

Тики Беньяміна Юрґенса, Крістіана Гемпеля та Біяна Каффенберґера — документальний матеріал, який значно ширший, ніж історії їх носіїв. І варто віддати належне чутливості режисера Гельґарда Гауґа, який запропонував концептуальний погляд на те, що буде з синдромом Туретта, якщо надати йому сцену.

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Фото: artsaccess.org.ua

Четвертою учасницею цього шоу є Барбара Морґенштерн, авторка та виконавиця музики. Вона, немов медіум, гармонізує хаотичні вокальні тики, створюючи музичну рамку вистави. Все відбувається дуже легко, ніби "Дупа шиншили, є-є…" — акторська імпровізація, а композиторка лише підхоплює звуки і реагує на них, завдяки музичним інструментам чи власному вокалу.

Коли Барбара Морґенштерн казала, що вирішила взяти участь у виставі тому, що музика буде звучати не фоном, а так, як в опері, вона не жартувала. Вокальні експерименти з сольними партіями, "хором" тиків, музичними імпровізаціями нагадують оперну структуру. І якщо ми не станемо обмежувати власну уяву, то перестанемо реагувати на тики в контексті хвороби і почуємо музику сучасного життя.

"Я маю тики значить, я існую"

"Дупа Шиншили, є-є..." — вистава у 28 сценах. Барбара та Беньямін відкривають її подібно до шоу: вона розповідає про свій досвід участі у виставі, потім приєднується Беньямін, і разом вони співають дивну пісню, рефреном якої звучать слова “HANDS UP! SHOWDOWN!” Їх можна перекласти як "Руки до гори! Покажіть, що у вас є!".

Барбара проголошує ключові меседжі театрального проєкту: “Ми надаємо сцені симптом. Ми надаємо симптому сцену. Симптом, здатний зламати рамки. Знайти помилку в системі. Покласти палець у рану".

Що це означає?

Упродовж вистави Барбара, Бенджамін, Крістіан та Біян розповідають байки про власні стосунки з тиком і згадують місця, коли тиків ніхто не помітить і ховатися від людей не потрібно.

Де можна бути собою? В метро – складно, в супермаркеті — всього забагато. На масажі — добре, тики сплять. У стоматолога? Якщо домовитися з лікарем про моменти реагування на тики. На стадіоні — нудно, бо нема повторів. На батьківських зборах у школі доньки? Ні, це людей лякає. На морі чи нудистському пляжі? Крістіан вважає, що це так само, як бути двічі чи тричі голим.

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Фото: facebook.com/goetheinstitut.ukraine

Беньямін згадує, коли синдром Туретта поводиться мовчки, бере мікрофон, повертається спиною до зали, уявляючи, що він виступає на стадіоні, і починає пісню. Допоки мелодія триває в Беньяміна не проявляється жодних зайвих рухів чи звуків. Чи був то момент катарсису? Простота неігрового перетворення людини у перформативному просторі робить можливим те, що неможливе в нашій уяві. Хтозна, скільки глядачів у залі згадали про особливі моменти, коли зникали їхні психосоматичні тики?

На думку Беньяміна, "виконання тиків" має відчуватися як щось правильне: навіть якщо він сам себе б’є, це також має бути правильно. Тоді, за його логікою, виконання пісень відчувається як щось "неправильне". У такий спосіб у виставі відбувається перекодування реальності хвороби на реальність театрального мистецтва, де синдром Туретта "виконує" роль такого собі беккетівського "Годо" — саме про нього і навколо нього формуються всі діалоги-провокації. Актори створюють ефект паноптикуму і залучають публіку до співучасті у своїх історіях. Абсурд поступається місцем комедії.

Біян говорить про "парламентський синдром Туретта" — це коли межі того, що раніше ніхто б не сказав, дають дорогу поняттям, які взагалі-то вже були на звалищі мовної історії. Він натякає, що AfD (ультраправа політична партія "Alternative für Deutschland", "Альтернатива для Німеччини", чия діяльність спирається на націоналістичні, правопопулістські, євроскептичні ідеї) у своїй термінології навмисно переступає табу, і в Крістіана виривається вигук "Гітлер!" Біян виходить до трибуни та промовляє спіч, порівнюючи прояви синдрому Туретта з тим, як приймаються політичні рішення щодо суспільно-важливих питань.

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Фото: facebook.com/goetheinstitut.ukraine

У певний момент "Дупа шиншили, є-є..." починає нагадувати гру, актори наче лише удають синдром Туретта: збігання багатьох реплік з нявканням, нервовими рухами, вигуками табуйованих чи політично забарвлених слів — що часом те й саме — формує важливі художні висловлювання, які набувають рис політичної сатири.

Чи можна розрахувати момент, коли Беньямін свисне або нявкне при згадуванні постаті Гітлера? Це випадковість чи вдала режисура тиків? І що може бути тригером? Аварійне гальмо в поїзді, молоток біля скла, кнопка на балончику з вершками, торт на прилавку, червона кнопка в ліфті, тонке скло пожежної сигналізації, ковбаса на гачку, потилиця чоловіка попереду, кільце на гранаті чи гарячі дроти в тостері..?

Крок за кроком вистава перемагає автоматизми глядача щодо емоційного співпереживання людям з інвалідністю та виводить дійство на рівень критичного сприйняття мистецтва споживання видовищ. Тики Беньяміна, Крістіана і Біяна стають детонаторами соціально-політичної критики. І до самого фіналу глядач ніяк не може вирішити: "Дупа шиншили, є-є..." — вистава чудна чи чорна?

Наруга над публікою чи наруга над театром

Якщо "Дупа шиншили, є-є…"спирається на аномалію тіла та перетворює її на мистецький матеріал, тоді чим є аномалія за концепцією режисера Гельґарда Гауґа?

В одному з епізодів Крістіан зізнається в тому, що якби він працював у театрі, то поставив би другу частину "Наруги над публікою" Петера Гандке, де публіці можна буде лаятися у відповідь акторам, і пропонує назвати її "Наруга над театром", чи щось таке. Натяк актора на відому антидраму Петера Гандке дає поштовх до цікавих порівнянь. У творі "Наруга над публікою" актори ображали глядачів, дратували їх, але й дарували їм компліменти.

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Петер Гандке

Задовго до того, як Петер Гандке став Нобелівським лауреатом, у 1968 році він заявив про себе у Принстоні доволі скандальним виступом на публіці. Сидячі на засіданні групи "47", він слухав довгі тексти та рефлексії учасників на літературні твори, аж раптом не витримав і порушив табу: виступив із засудженням сучасної німецької літератури, зокрема, звинуватив її в домінуванні застарілих прийомів.

Здається, алюзії на цей епізод Петера Гандке та відтворення деяких прийомів, які він використав у п'єсі "Наруга над публікою" у концепції "Дупи шиншили, є-є…" Гельґарда Гауґа проглядають доволі помітно: чотири глашатаї, відсутність сюжету, зі сцени частково прибирається реквізит (Беньямін просить звільнити майданчик від цих "тригерів", що провокують його тики), не зовсім зрозуміла логіка дій, табуйовані образливі слова та ще й політична сатира… Гітлер згадується як нервовий тик Європи, і актори починають розігрувати цей меседж, як мячик на футбольному полі.

Методи групи Rimini Protokoll, яка була створена у 2000 році, пов'язані з пошуком можливостей відтворення реальності та взаємодії з людиною як носієм досвіду, документом сучасності, джерелом емоцій та уявних світів. Одна з робіт продюсера Штефана Кегі — Uncanny Valley ("Моторошна долина") — неодноразово згадувалася в українських мистецьких колах як провокація критичної рефлексії щодо ролі виконавців у театрі. Прихильники цифрових технологій сприйняли виставу з актором-роботом як передбачення найближчого майбутнього інституту театру, який мусить замислитися про свою суспільну роль у суспільстві постправди.

Ще одна відома робота групи Rimini Protokoll — імерсивна вистава Situation Rooms. Вона пропонує глядачеві можливість набути власний досвід взаємодії з документальними (донорськими) історіями інших людей та пережити їх так, як він здатен це зробити у запропонованих обставинах війни, насилля, психологічних травм.

Власне, йдеться про те, що оточує людей у різних країнах світу останні роки. Проходячи крізь кімнати чужого життя, глядач досліджує себе у тому стані, про який писала філософ Сьюзен Зонтаг: суб'єкта, що дивиться на чужий біль. Але чи справді біль іншого може стати твоїм? – провокативно запитує сценарій.

Вистава "Дупа шиншили, є-є..." стала ще однією проривною можливістю розвитку взаємодії групи Rimini Protokoll з глядачем і не обмежується приміщенням театру. Продовження проєкту — мандрівка Крістіана з мобільною радіостудією у напрямку Берліна і далі, до самого моря. В описовій частині до своїх аудіощоденників він говорить, що цей експеримент є стрес-тестом для Німеччини і для нього, оскільки ніхто не знає, з чим можна зустрітися — з добрим лицем чи ударом в обличчя: такий шлях проходить кожна людина з синдромом Туретта.

Останню пісню вистави — про любов із тиків, які траплялися дорогою на море, Барбара написала спеціально для Крістіана. Він слухає, підхоплює білого ведмедя, що весь час лежав на сцені, обіймає його і танцює. Коли підніметься завіса і Беньямін, Крістіан та Біян будуть сідати в машину, нам стане трохи сумно від того, що треба прощатися зі старими добрими друзями.

***

Форум-фестиваль відбувся завдяки співпраці Британської Ради, Гете Інституту, бюро "Креативна Європа" в Україні, Українського культурного фонду та НГО "Інша Освіта". Arts Access підтримує Європейський Союз за програмою "Дім Європи".

Читайте також

Куди прямують пасажири «Трамваю „Бажання“». Рецензія на нову виставу театру імені Франка

Вистава “Камінний господар-3D”: перший крок до українського театрального Netflix

"Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше