"Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва

"Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва

"Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва

"Чорнобильдорф" ("Chornobyldorf") – багаторівневий культурологічний проєкт, що поєднує живу оперу (archaeological opera), віртуальну реальність (real virtuality opera), антропологічний музей та Інститут дослідження Чорнобильдорфської культури. Кожен елемент цього проєкту виходить далеко за межі традиційної уяви про оперне мистецтво, сприйняття музики, театру, поезії, простору і часу. Всі учасники проєкту називають себе чорнобильдорфцями та пропонують долучитися до творчого конструювання культурного постапокаліпсису.

Прем'єра опери "Чорнобильдорф" ("Chornobyldorf") відбулася 31 жовтня та 1 листопада у стінах Мистецького Арсеналу в Києві, а потім — транслювалася онлайн. Але на цьому проєкт не завершився. Автори концепції та композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко створили вебсайт, і кожен охочий може почати свою власну мандрівку "кільцями" часу та віднайти своє джерело культурного відродження.

Опера

Моя мама завжди вважала, що опера — мистецтво елітарне. Піти в оперу — це подія, до якої треба довго готуватися: знайти сукню, підбори, маленьку сумочку й щось блискуче на шию. Тоді я не розуміла, що для багатьох людей візит до опери означав належність до чогось прекрасного, престижного та неосяжного. Усі, хто дивився мелодраму "Pretty Woman", пам’ятають символічний візит до оперного театру Річарда Гіра та його красуні. Вони дивилися "Травіату".

Багато років поспіль я зустрічала на оперних виставах жінок в оксамитових сукнях з декольте, як і говорила моя мама ще в XX ст. Здавалося, за потреби вони готові вийти на сцену та підтримати героїв у масовці. Згодом у театрах почали з’являтися дівчата в демократичному джинсовому стилі поряд із розкішними – у боа! – дамами з магнетично-тягучими парфумами. Десь у паралельних світах формувалися нові оперні форми, і вони не мали жодного стосунку до традиційних практик відвідування театрів, навпаки, — народжувалися в просторах, яким притаманні інші культурні функції (наприклад, у музеях, парках, метрополітені чи на стадіоні).

"Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва

Автори таких проєктів почали використовувати цифрові технології, документальні історії, гіпернатуралізм, залучали до участі глядачів, імпровізували зі стилями. Й ідея не в експерименті заради чистого мистецтва, а в тому, що опера поєднує в собі різні артпрактики та найкраще висвітлює наш мультимедійний теперішній час.

Взагалі, коли йдеться про оперу, слово "теперішній" набуває особливого сенсу: ми більше не покладаємося на готовий текст лібрето. У сучасній опері монологи розірвані й можуть бути незалежними від усіх естетичних складників – обов’язкової прив’язки до наративу немає. Глядач може бачити вже знайомі візуальні образи, чути цитати з музичних творів відомих митців, але за хвилину "орнамент" зміниться, на екрані з’явиться відео, й епізод набуде іншої форми.

Хочеш змінити світ вигадай новий

26 квітня 2020 року в мережі з’явилася фейсбук-сторінка проєкту "Чорнобильдорф. Археологічна опера" з візійним текстом про те, що нібито нащадки людства, що пережили серію техногенних, епідемічних та кліматичних катастроф, будують постапокаліптичне поселення на руїнах атомної станції:

"Антифутуристичне суспільство далекого майбутнього намагається відтворити загублений високотехнологічний світ за допомогою археологічних перформансів-ритуалів, інструкції до яких вони знаходять у "Чорнобильдорфському кодексі", химерному трактаті атомної доби.

Сторінки кодексу реконструюють фрагменти колись великої музики, науки та філософії, перетворюючи формули радіоактивного напіврозпаду на мікротональні гармонії, старовинні народні інструменти — у сонорні генератори та лабораторні прилади, та змішуючи фрагменти християнських мес із пантеїстичними обрядами та поліфонічними народними піснями. Універсальні знаки та символи, вчергове інтерпретовані невірно, поступово розчиняються в білому шумі природи".

З першої фрази зрозуміло, що вистава експериментальна. Митці задумали поєднати досвіди двох країн — Австрії та України – в тому, що відбулося й чого не сталося завдяки зусиллям людей, які не дозволили будувати АЕС. У 1978 році активісти Цвентендорфа виступили проти відкриття атомної станції, збудованої тим же проєктом, що і ЧАЕС у Київській області. Різні сценарії, проте схожі лекала: у Цвентендорфі руїни АЕС не стали отруєним попелищем, як у зоні довкола ЧАЕС, де стоять порожні села та мертві багатоповерхівки міста Прип’ять.

"Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва

Народні костюми в опері "Чорнобильдорф" існують поруч із футуристичними, замість жіночих прикрас – дроти ліній електропередачі, шмати технічної апаратури, замість облич святих на іконах – плати для електропристроїв. Візуальна естетика проєкту інтегрує всі ці форми, і в певні моменти на великому екрані виникають червоно-чорні плями, крізь які проглядають чи то обличчя померлих, чи то якісь радіодеталі. А коли щось "замикає" – звуки, голоси й зображення блимають. Натуралістичний ефект вражає настільки сильно, що спочатку рука тягнеться до комп'ютера налаштувати звук. Стоп! Це ж ілюзія...

Учасники дискусій в Інституті дослідження Чорнобильдорфської культури багато говорили про кінець історії, кінець критики, кінець мистецтва, антропологічну катастрофу, смерть опери та смерть музики — фінітний список вражає.

Католицька меса обрядовий наспів Східного Полісся

Музична мова опери "Чорнобильдорф" базується на інтеграції фольклорного матеріалу Дніпро-Дунайського басейну (від Полісся до Адріатичного узбережжя Боснії) із мікротональною музикою та деконструйованими цитатами класично-романтичної епохи — саме так митці описують звучання свого твору. І якщо глядач не є фахівцем у цих складних термінах, відчути дивні вібрації та впізнати знайомі бандури та цимбали він точно зможе. Водночас він буде вражений звуковими образами палітри струнних інструментів (альпійська цитра, гуслі, кантеле, монгольська народна двострунна віолончель), акцентами алгоритмічного фортепіано Rhea-player австрійського винахідника Вінфріда Рітча. В опері все це синхронізується з електронною музикою та естетикою кіберпанку.

Опера "Чорнобильдорф" складається із 7 новел: "ELEKTRA", "DRAMMA PER MUSICA", "RHEA", "THE LITTLE ACCORDEON GIRL", "MESSE DE CHORNOBYLDORF", "ORFEO ED EURIDICE", "SATURNALIA". Кожна з них розвиває мотиви міфологічних сюжетів, які включені до різних просторових контекстів. Світло сонячних променів, що проникає крізь колони галерейних залів Мистецького Арсеналу, пагорби мертвого ґрунту, де гуляє вітер, іржаві залізні крани там, де планувалося будівництво, порожня церква, що залишилася самотою після аварії на ЧАЕС — простір у цьому проєкті є документом, який свідчить про атмосферу чорнобильдорфського світу. Взаємодія акторів із простором — частина мистецького досвіду з археологічного дослідження культури.

Композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко вигадали мову і стиль чорнобильдорфців та перекодували історію атомної культури, концептуально обґрунтувавши свої рішення. Наприклад, поліфонічний український спів під час виконання "Messe de Chornobyldorf. AGNUS DEI" вражає якоюсь дивною органікою: невже так можна?

Нещодавно я почула наукову доповідь на конференції, що була присвячена українським оперним виставам. Спікер поставив запитання: "Хіба може "Травіата" Дж. Верді починатися з того, що Віолетта переглядає фотографії та згадує, яким було її життя? Як таке взагалі можливо? Віолетта має померти у фіналі! ".

Цікаво, що б сказав цей спікер, якби почув "Messe" у поліфонічному народному співі?

Власне, митці завчасно попередили у FB: "Цей фрагмент літургії був зафіксований під час західної відеоархеологічної експедиції в Криворізькому залізорудному басейні.

"Messe de Chornobyldorf. AGNUS DEI" — етномузикологічна знахідка, що претендує на звання відкриття сезону, а саме: фінальна частина Чорнобильдорфської меси, яка довгі роки вважається втраченою.

Дві мешканки села Ганнівка — Сусанна Карпенко (2789 р.н.) та Марічка Штирбулова (2796 р.н.) — виявилися носіями унікальної сакральної традиції, у якій календарно-обрядові наспіви Східного Полісся переплітаються з текстовим матеріалом католицької меси (мікс Agnus Dei з messa ordinarium та реквієму).

Agnus Dei, dona nobis pacem. Agnus. Agnus De…

Agnus Dei, miserere nobis. Agnus. Agnus De…

Agnus Dei, dona eis requiem. Amen. Amen".

Філософські ідеї, втілені у семи новелах, супроводжуються доволі іронічними текстами. Стилістика цих "описів" сама по собі заслуговує на те, щоби стати окремою поемою з трактату про буття, і сподіваюсь, що автори проєкту створять ще й паперову версію цих текстів. Наразі більшість текстів можна буде знайти за цим посиланням.

Божественна іронія

Однак щоразу, коли йдеться про серйозні речі, автори концепції Чорнобильдорфської культури декларують своє право на самоіронію (згадаймо: "універсальні знаки та символи, вчергове інтерпретовані невірно, поступово розчиняються в білому шумі природи"). Впевнена, що вони точно знають, чого прагнуть — нового мистецтва. Барокові образи, містичні шепоти та крики, перемішані з візуальною естетикою постапокаліптичного світу, можуть сприйматися і як народження музики з духу трагедії (перефразовуючи Ніцше).

Іронія дуже делікатно підсвічує всі комунікаційні меседжі, які транслюються в публічний простір від імені чорнобильдорфців, і варто додати, що вона завжди була частиною карнавальної традиції. Участь Юра Іздрика в новелі про Еврідіку з одного боку, підсилює драматизм, а з другого, — іронію. Він — оголений і відкритий текст, що кидає виклик світу своїм філософським питанням про те, де є межа між вигадкою і фантазією:

"Ти не є, Еврідіко. Ти не є. Ти не є. Ти — ілюзія, фікшн, дисторшн. Еврідіче, ти — казка, міф, ти — нова опера старого світу. Залишкове іскріння в нейронах. Ціле життя, наше життя, хвиля за хвилею витікає із нас теперішніх і перетікає в минуле, Еврідіче. Разом із ним і ми літаємо, збуваємось, забуваємо… Ми віддаємо минулому свої тіла, свої сни, свою любов, аби не відреклася від нас смерть і не прирекла на кару вічністю, бо немає нічого жахливіше за прижиттєву вічність, Еврідіко. За безперервне й щоденне тут і тепер".

"Чорнобильдорф": довга мандрівка у пошуках нового мистецтва

Прем'єра опери "Чорнобильдорф". Київ. 31 жовтня.

Іздрик розгортає міф про Орфея та Еврідіку, який заряджений вічними питаннями про любов, дар, віру, і в контексті опери "Чорнобильдорф" ця новела набуває особливого смислового навантаження: чи йдеться про необхідність жертви заради відновлення культури? І хто має її принести? Чи не достатньо митцю того, що карнавальне мерехтіння перед очима смерті перетворюється на ствердження нового життя?

"Чорнобильдорф" — неймовірно талановита колективна фантазія, і річ у тім, що ми з вами також її співавтори. Незалежно від того, скільки нам років, торкнувся нас Чорнобиль чи ні — ми живемо в добу ядерного розпаду культури та все ще перебуваємо під впливом "радіоактивного випромінювання", навіть, якщо цього не усвідомлюємо: зовнішні чинники, пов’язані з кліматичними змінами, більш-менш помітні, про них можна дізнатися з новин, а внутрішні трансформації людини залишаються десь у глибині.

Мене дуже тішить, що концепція проєкту уникає спекуляцій на тему трагедії й формує екзистенційне художнє висловлювання навколо того, що культурні здобутки та втрати інших поколінь позначаються на житті кожного з нас, а спільні спогади стають нашими власними. І те, у який спосіб ми можемо це усвідомити, не тисне нав’язливо зверху, а перетворюється на спільний карнавально-містичний досвід.

Трагедія як шанс подивитися на свої здобутки

"Чорнобильдорф" підживлює унікальні традиції українського літературного авангарду: літаюча голова "Бу-Ба-Бу" в оперному театрі Львова, різноманітні поетичні експерименти, зокрема, того ж Юра Іздрика, перформанси художників Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Одеси… І те, що нова опера не залишається наодинці на прекрасному Олімпі, а пронизує культурне середовище наскрізь, дає надію на інше майбутнє української культури.

Утопія? Хтозна. Але з таких експериментів народжується нове мистецтво.

Почати мандрівку у часі та просторі можна на вебплатформі моделі віртуальної опери.

Читайте також

Спектакль "Іграшки Люшера". Як сучасний театр переміщується у персональний комп’ютер

Близькість та присутність у часи пандемії. Огляд досвіду українських культурних інституцій

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше