За останніми оприлюдненими даними, в Україні 460 079 людей мають статус учасника бойових дій. У 2018 році уряд затвердив програму психосоціальної реадаптації осіб, які повернулися з фронту з метою посилення їх соціального захисту та підтримки належного психічного стану.
Військовий психолог Андрій Козінчук до війни проходив службу у головному управлінні розвідки Міноборони, а безпосередньо після її початку служив у батальйоні спецпризначення, який воював у Луганській області. До Дня Збройних сил Суспільне розпитало його про те, як рідним говорити з бійцями, які повернулися з війни, що таке ПТСР та скільки часу займає адаптація до мирного життя.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це клінічне захворювання людини, яка пережила психотравмувальну подію. Простими словами, це коли трапилось щось дуже страшне. Наприклад, коли людина стала свідком суїциду, смертельного ДТП, або пережила війну, полон, зґвалтування. Це все може призвести до ПТСР. Цей діагноз може поставити лише психіатр. Психологи лише працюють з людьми в яких діагностовано такий розлад.
Як може проявлятися ПТСР
ПТСР може проявлятися у флешбеках, підвищеній тривожності, постійних нав'язливих думках, можуть бути соматичні прояви, наприклад голова болить, також проявляється у порушеннях сну, відчутті, що тебе переслідують. Це все комплексно, тобто один з проявів, а все разом.
Скільки бійців стикаються з ПТСР після повернення
У нас такої статистики немає. У Ізраїлі це від 1% до 4%, у США - близько 20%. У нас цього ніхто не рахував. Це можна порахувати тільки у військовому госпіталі, скільки там лікується бійців з ПТСР. Важко порахувати, тому що немає зовнішніх проявів. Коли ви ламаєте ногу, це одразу видно. А з цим розладом людина живе.
Читайте також: "Не тільки припинити бої, а й повернути територію". Бійці ЗСУ розповіли про досвід війни на Донбасі
Чи можна подолати ПТСР самотужки
Можна подолати ПТСР і без звернення до психотерапевтів, утім це дуже довго. Долається яким чином: має бути територія безпеки, має бути якась діяльність, яка подобається і підтримка зовнішнього фактора, тобто оточення, яке пов'язане з людиною. І має бути нормальна реакція на якісь флешбеки, бо, наприклад, коли людина може прокинутись або воювати вночі, вона відчуває страх. Психіка сама як правило виводить із цього стану, але без втручання психотерапії це може бути і два роки, і п'ять.
Скільки треба часу, щоб військовий адаптувався до мирного життя
Приблизно днів 45, це якщо все добре. А так, ідуть такі форми: 45 днів, 3 місяців, 6 місяців та два роки. Усе залежить від того, які психотравмувальні події були в житті людини, яка повернулася із зони бойових дій.
Чи є центри, що працюють з військовими та їх рідними
Є дуже багато різноманітних центрів, це різні санаторії спеціалізовані, і центри надання допомоги Veteran Hub, або "Будинок ветерана" в Житомирі, в Рівному, які працюють з окремими випадками або запитами. Вони там дають окремого юриста або психолога, організовують групи підтримки. Але немає жодного центра, який би мав системний комплексний підхід. Тобто "під ключ", коли людина вийшла з війни, прийшла у цей центр, і одразу вона адаптована до мирного життя — такого комплексного підходу немає.
Як потрібно поводитися рідним
Перше — потрібно зайнятися собою. Тому що рідні також можуть бути у так званому стані "вигоряння". Потрібно задовольнити всі свої потреби, поповнити ресурс, мати гарний настрій і впевненість у собі. Друге — не ставити діагнози й бути готовими говорити, що "Я готова або готовий тебе підтримати", а не "Ти мусиш робити ось так". Третє — створити територію безпеки. Пропонувати їжу, обійми, казати, що любиш людину. Ні в якому разі не нав'язувати щось, а пропонувати. Так би мовити, давати опції. Утім, мабуть, не завжди цього буде достатньо. Наприклад, коли людина агресивна, відмовляється від психолога, рідним варто самим звернутися до нього та дізнатися, яким чином у цьому конкретному випадку реагувати на агресію та якісь ситуативні прояви.
Що робити, якщо військовий відмовляється йти до психолога
Це його право. У такому випадку людині варто запропонувати опцію, що вона може звернутися до психолога, розповісти про свої почуття, що ти піклуєшся про нього і тобі хотілося б, щоб йому стало краще. Можна звернутися до іншого ветерана, який вже був у цьому стані й вийшов з нього. Ветеран до ветерана краще прислуховується, ніж до якогось спеціаліста.
Читайте також: Що таке фобії та як з ними боротися. Пояснює психологиня
Як діяти у випадку агресії
Потрібно говорити про свої потреби. Не ти мусиш, а мені страшно і я хочу бути у безпеці. Таким чином разом вирішується це питання. Реагуйте на агресію прямо сказавши на своє відчуття: "Мені страшно, я не хочу сваритися, я люблю тебе, я на твоїй стороні". Заборонено реагувати на агресію контрагресією. Як правило агресія з'являється, коли ветеран вбачає якусь небезпеку. І коли ти кажеш, що я безпечна людина і зі мною безпечно, то така агресія зазвичай зникає.
Як правильно розмовляти з військовим, у якого симптоми ПТСР
Можна питати, де служив і в якому підрозділі, але робити це з позиції "Мені цікаво, тому що це незвично", а не з підозрою "Ти дійсно служив?". Ви можете питати про поранення, але зважайте чи готові ви слухати подробиці, можливо вони травматичні й вам буде неприємно чути біологічні аспекти. Доречно буде показати своє захоплення його/її стійкості попри поранення. Як правило ветерани з цим нормально живуть. 95% ветеранів нормально про це говорять.
Як говорити про смерть побратимів
Тема смерті побратимів доречна, якщо мова йде про пам'ять, а не про факт загибелі. Як правило, більшість ветеранів зіштовхувалися зі смертю людей, яких вони знають. І в результаті є так звана "вина того, хто вижив", коли людина повертається і їй соромно за те, що вона вижила, а інші люди в бою загинули. Вони можуть відповісти, але не факт, що після цього не будуть сумувати.
Чи варто співчувати військовим
Співчуття — це прояв жалю, а це робить людину слабшою. Не співчувайте, а підтримуйте. Коли ти жалієш когось, ти робиш його слабшим. Військовий, це та людина, яка пройшла через горнило війни. І якщо він вижив у цих умовах, то він уже молодець. І співчувати йому — це рівноцінно тому, щоб говорити людині, що вона насправді слабка.
Рідним краще підтримувати своїх воїнів, кажучи прямо: "Я пишаюсь тим, що Ти захищаєш Батьківщину і я радітиму твоєму поверненню".
Про що не рекомендується запитувати
Геть не варто питати, чи вбивав військовослужбовець, що було найстрашнішим, не варто знецінювати будь-який вчинок його/її. Не варто також питати про те, за що військовослужбовцю було соромно або чому він взагалі пішов на фронт. Це можуть сприйняти як недовіру або знецінення. Ветерани дуже хочуть бачити сенс у тому, чим вони займалися.
