Снігурівка — невелике містечко на березі річки Інгулець, на межі між Миколаївщиною та Херсонщиною, у мирні будні якого увірвалася війна та окупація. Місто стало стратегічно важливим пунктом, логістичним центром та своєрідним плацдармом для окупаційної армії. 19-го березня 2022 року після важких тижневих бомбардувань військові РФ захопили Снігурівську громаду. А життя снігурівчан перетворилося на виживання – без водопостачання, електрики, газу, стабільного мобільного зв'язку та під постійним тиском окупантів. Почалася боротьба за своє життя, родину, домівку та своє місто.
Про майже вісім місяців опору, щоб 10 листопада 2022 року над Снігурівкою знову замайорів український прапор — читайте в матеріалі Суспільного.
"Снігурівка — це військовий плацдарм": стратегічна важливість міста
Начальник Снігурівської військової адміністрації Іван Кухта розповідає, захоплення Снігурівки дало змогу російським військовим утворити Калинівсько-Снігурівський плацдарм, який прикривав Херсон та ускладнював його звільнення.
"Снігурівка — це військовий плацдарм. Ми з підручників історії памʼятаємо Березнегувато-Снігурівську операцію під час Другої світової війни. І так само тоді для фашистів — це був логістичний плацдарм. Снігурівка також вузлова залізнична станція. Тому все це і змушувало їх утримувати Снігурівку. І Херсон вони утримували до тих пір поки мали змогу утримувати Снігурівку", — каже Іван Кухта.
Снігурівка — це центр, це розвʼязка: з Каховки дорога, залізнична, польові, стара військова дорога зі Снігурівки в Каховку. Звідси знов Херсонська область, Давидів Брід і далі на Кривий Ріг, дорога на Казанку, на Миколаїв дорога і на Херсон. Залізниця є, польові дороги, траси, звідки можно пересуватись і без проблем доїхати з будь-якої точки сюди і звідси вихід на Миколаїв.
"Найважчий день був 14 березня": Снігурівка до початку російської окупації
25 лютого 2022 року приблизно о 15:30 російські гелікоптери здійснили обстріл території Снігурівської громади. Була пошкоджена лінія електропередач, що стало причиною знеструмлення більшої частини міста. Так для Снігурівки розпочалося повномашабне вторгнення.
У місті готувалися давати відпір російській армії, згадує місцевий житель військовий Збройних сил України Віталій.
"Хтось техніку дав, хтось фізично допомагав, робили блокпости. Було два-три блокпости. Це один із перших блокпостів, саме Каховський напрямок. Цілодобово чергували, бувало: вдень військкомат, вночі добровольці або навпаки спільно з ними, дві-три людини, рота військомату і два-три добровольці, ТрОшники", — розповідає військовий.
На початку вторгнення, блукаючи та не знаючи дороги, прямо в місто заїжджали одна-дві одиниці російської техніки.
"Заблукали. Потім або виїжджали, або ми відбирали своїми силами: і бензовози були, і тентовки з БК", — додає Віталій.
14 березня 2022 року багато місцевих жителів називає одним із найважчих за час повномаштабної війни. Того дня авіаційний російський удар пошкодив житлові будинки на вулиці Жовтневій.
"14 березня був авіаудар, дуже масивний. У нас буквально вся частина була задіяна на ліквідації пожеж і людей з-під уламків діставали, руйнація будинків була", — каже начальник 24-ї Державної пожежно-рятувальної частини Володимир Кушнір.
Місцевий лікар-хірург Василь Панчак помітив символічний збіг дат: 14 березня 1944 року Снігурівку звільнили від нацистських загарбників, а в 2022 році його знову намагалися захопити, але тепер вже російські окупанти.
"Найважчий день був 14 березня. Це символічна дата — день звільнення Снігурівщини від німецько-фашистських загарбників, але тільки це не для РФ. Коли був авіаційний обстріл, коли було дуже багато поранених, контужених. Надавали допомогу майже цілодобово, тому що везли і везли людей з-під завалів, і з бараакустичною травмою, і зі скалковими пораненнями, позиційним здавленням, дуже багато було", — говорить Василь Панчак.
Внаслідок російського удару загинули дві людини, поранення отримали троє цивільних. Тим часом біля міста точилися бої.
"На дорозі у нас найсерйозніші бої були, сутички з росіянами, коли вони намагались понад 3-4 одиницями техніки заходити в Снігурівку. Перший бій, який ми їм дали там, там були перші трофеї: кілька одиниць гусеничної техніки, БМД Бойова машина повітрянодесантних та аеромобільних військ.цілі на ходу, я особисто за кермом загнав її в Снігурівку", — говорить військовий Віталій.
Українські військові давали відпір російським військам "трофейною" зброєю.
"У перехопленнях звʼязку нашими спецслужбами, розповідали нам, що вони думали, що у Снігурівці понад 500 "мавп із автоматами", тому немає чого сунути туди поки. Тому накопичували техніку, оточували Снігурівку. А нас всього було до 50 людей", — згадує Віталій.
Для того, щоб ЗСУ закріпилися в Снігурівці, відігнавши окупантів, не вистачало лічених годин. Трохи часу — й окупації можна було уникнути, каже військовий. Крім того, росіяни переважали в кількость.
"Від восьми до дванадцяти годин не вистачило. Тому що в день окупації, коли ми виїхали за межі Снігурівки, коли вже російські війська зайши сюди, ми відступили недалеко, в Кобзарці — наступне село. І там вже за Кобзарцями наші хлопці стояли, збирались в купу щоб зайти в Снігурівку. 8-12 годин, як вони самі казали, якщо б ви протримались, але сили були 1 до 20, якщо не до 30 на кожного солдата нашого снігурівського", — зазначає боєць.
"На психіку тиснули": початок окупації
Російські війська після тижневих бомбардувань захопили Снігурівську громаду 19 березня 2022 року. Потім почалася окупація та майже дев'ять місяців опору й боротьби.
"Вони протягом тижня оточували повністю Снігурівку. Повністю вже оточили, тут є лісосмуга на тому березі, туди вже масово зайшли танки, ми бачили 2-3 дні у нас перед очима були, колони з боку Давидового Броду, Калінінська колони не припинялись, заходили і заходили. Плюс вони вже там були. Згори також, з боку Херсона, з миколаївської сторони через село Засілля. Там багато сіл, які були в окупації, не довго але були. І коло майже замикалось, у нас була одна дорога — в бік Березнегуватого вискочити на Баштанку", — каже Віталій.
Військові РФ забирали у місцевих машини, грабували, допитували. Особливо страждали військові ЗСУ й тероборонці.
Родина місцевої жительки Лідії одна з тих, хто відчула на собі дію "руського міра".
"Ходили такі чутки, що залишились списки тероборони і атовців, і росіяни одразу ж почали. У нас дитина була в теробороні, до другого квітня він був вдома. У було три обшуки. Забирали чоловіка, як батька тероборонівця. Людини чотири опитували, але бити наче не били. Одні прийшли забрали, пішли, потім інші прийшли. На психіку тиснули", — згадує жінка.
Росіяни грабували будинки місцевих.
"Вони їхали з ротації з заправки, у них був настільки забитий "Урал", що навіть свої речі не могли покласти. Я їхала на велосипеді і завжди слухала, хто про що говорить, проїжджала почастіше. І чую один каже: "Куди ти несеш свої речі, ти шо не бачиш, що вже нема куди всунути". Забивали",— розповідає Лідія.
Російські війська облаштували у місті катівні, в яких допитували снігурівців. Одна з виявлених локацій — будівля районного відділу поліції.
"Було у райвідділі поліції. Були місця, куди вони звозили наших хлопців. На початку це були переважно територіальна оборона, рота охорони військомату, мисливці, їх утримували. Для мене це катівня, тому що утримування поза волею — це вже є знущання над людьми. Далі, їх або після допитів відпускали, або відправляли в Скадовськ, Херсон, Каховку, Голу Пристань і вже звідти знали, що наші хлопці там", —говорить начальник Снігурівської міської військової адміністрації Іван Кухта.
Знайшли тіла наших жителів, не Снігурівської тергромади, а сусідньої Широківської — це населені пункти колишнього Снігурівського району, трьох закатованих хлопців.
"Розстрілювали своїх": де та як росіяни базувалися під час окупації
У період окупації, за словами місцевих, армія РФ "КамАЗами" вивозила трупи своїх військових.
"Усюди поле, нічого нема. Крім цих двох погребів, де ховатись, у відкритому полі? Гарматне мʼясо. Кіломерт між рубіжем, на мʼясо просто їх кинули і все. Убʼють, то убʼють, не шкода, ще привезуть. А самі сиділи у місті", — каже військовий Віталій.
Вони навіть і не виходили, їм можливо і привозили сюди пайки та й все, аби вони були, робили вигляд, що щось є. Жодних слідів техніки, навколо також нічого нема, ані позицій, ані окопів, бліндажів — погреб та й все.
Часто поблизу "лігва" військові РФ влаштовували перестрілки між собою.
"Лігво" "ДНР" та "ЛНР" — безтолкових організмів. Можете побачити, як вони жили тут. Житло, їдальня і туалет — все в одному місці. Судячи з гільз, по кількості, які тут є у підвалі, у приміщеннях, мені здається, що у них між собою більше перестрілок було ніж із нами", — говорить Віталій.
Усе завішане, картини висять, килими на підлозі — рівень. Шапка танкіста, ляльки, мабуть, командир грався ляльками. Як для другої армії світу — це вже рівень. Гумові чоботи, матрасів повно.
"Кадирівці" розташувалися переважно в масиві мікрорайону "Птахофабрика". На тих, хто намагався втікати, чекала загиблель від рук своїх "побратимів".
"Ті хотіли відступити, втекти, тому що наші давили з тієї сторони, а "кадирівці" відповідно тримали звідси, щоб вони далі цього рубежа не втекли. І не одна людина розповідала, як звідси вантажівками вивозили тіла. Ось тут був госпіталь, не довго, але був", — каже військовослужбовець.
Під техніку для своїх потреб російські армійці обладнали цивільні зерновози, що вкрали у місцевих. На них ставили міномет, виїжджали в поле й стріляли по місту.
"Не в наш бік, а в місто стріляли з танка. Навіщо? Провокували людей, обманювали вводили в оману, що це наші війська, ось дивіться, яка українська армія, як вони вас шкодують і хочуть звільнити, руйнують будинки і вбивають людей", — зазначає Віталій.
"Партизанів було дуже багато": як місцеві жителі чинили опір окупантам
"З впевненістю можу сказати, що дуже багато людей: хлопців, чоловіків, жінок допомагали і надавали інформацію: і по розташуванню, і по переміщенню формувань РФ. Їх було дуже багато, я цим пишаюсь", — говорить Іван Кухта.
Одним із партизанів був Степан, попри небезпеку для життя, поганий зв'язок та різні складнощі, чоловік намагався детально передавати інформацію щодо розташування російських підрозділів.
"Звʼязку не було, дуже важкий був звʼязок, шукали на горі, і на стовпи вилазив, знаходили звʼязок і передавали інформацію. Так як я місцевий, знаю весь степ, то я координати видавав точно, де вони стоять. Місцеперебування, де вони перебували, їхні пересування. Намагався детальніше саме де вони скупчувались, знав їхні проходи, кудою вони йшли — цю всю інформацію скидав. Їх дуже багато було", — каже Степан.
Вони весь час в степу були, там у них хороша техніка була, а тут піхота їхня була, по хатах сиділи. Вони себе убезпечили людьми. Старими людьми вони прикривались і вони сказали, що якщо хоч один солдат зникне абощо, вони село розстріляють. Прилітало. І бачив як прилетіло в танк і в БТР, згоріли.
Місцевий житель Віталій також партизанив.
"Зателефонував або в обід, або зранку, сказав, скоріш за все зранку, а в обід прилетіло особливо на СМУ-25,Спеціалізоване монтажне управління №25 я щойно сказав і в обід разів 5-6 прилетіло з нашого боку, і одна влучила в "смушку", а я саме на 5-й поверх піднявся, стрибав там від радості", — згадує чоловік.
"Людей збирали по шматочкам": робота лікарні
Снігурівська міська лікарня не припиняла приймати пацієнтів від початку повномасштабного вторгнення. У закладі надавали допомогу пораненим в ході боїв військовослужбовцям ЗСУ та цивільному населенню Миколаївщини і Херсонщини.
Після окупації міста медичний персонал, який залишився в Снігурівці, обслуговував цивільних та поодиноких військових окупаційної армії.
"Залітає червонопикий бурят і "все на выход". 60 хворих: контужених, і поранених і так далі, всіх примусили за вийнятком реанімації і неврології, всіх примусили вийти на вулицю з перевіркою документів. Палати всі перевертали. Але, до цього часу ми встигли теробороні змінити прізвища, у них списки були, але ж не було фотографій, щоб можна було вирахувати", — говорить лікар-хірург Василь Панчак.
Щодня приїжджали допитували, хто звертався і так далі. Дуже суворий контроль був. Вони знали про це. Десь наприкінці серпня були зі сторони ФСБ мені погрози, ми розберемось, якщо доведемо — на яму, розстріл. За те, що переховували ми.
Російські військові зверталися до місцевих лікарів із легкими травмами, тяжкі поранення та втрати приховували.
"Я намагався з ними менше спілкуватись з двох причин — це люта ненависть, заповіти лікаря я не зміг би реалізувати в тому, що і ворога ти повинен лікувати — це по-перше. А, по-друге, так розумію, враховуючи те, що прильоти були з нашої сторони, з Кобзарців, були у них і важкі поранені. Свої санітарні втрати вони особливо не хотіли висвічувати", — каже хірург Василь Панчак.
Медсестра Олена каже, пережите в окупації згадуватиме все життя — людей доводилося збирати по частинах.
"Це страх. Я памʼятатиму це все своє життя. Це відірвані руки, ноги, голова, скальповано череп. Людей збирали по шматочках. Це, ви знаєте, неможливо передати словами. Це все стоїть перед очима щодня. Я, напевно, із цим і помру", — згадує Олена.
"І нас не буде, і вас не буде": пожежно-рятувальна частина під час окупації
24-та Державна пожежно-рятувальна частина не функціонувала під час окупації. Начальник частини Володимир Кушнір згадує першу "зустріч" з окупантами.
"Бачимо, як нам на зустріч їде БМП.Бойова машина піхоти Я водію кажу, давай потихесеньку, він підняв руку, я зрозумів, що потрібно зупинитись, ми стали, вони ближче підійшли. Росіяни кажуть: "Мордою в пол!", попадали, нас обшукали, обшукали машину, спитали, хто ми. Вони позабирали у нас документи, мобільні телефони, все поскладали в сумку, кинули в гаражі, сказали нічого не брати, хто візьме — на місці розстріляють", — розповів рятувальник.
Протягом трьох днів співробітників на чергування привозили російські солдати. Потому частину закрили. Впродовж місяця особовий склад евакуювався з міста.
"Росіяни сказали, якщо ви далі хочете службу нести, то будемо проводити обмін людей в районному відділені поліції. Туди приїжджає "буханка", каже: "Берем ваших людей там, привозимо сюди, а ті люди, які міняються з частини сідають, в цей же автомобіль, до поліції і там людей розпускають". На третій день був обстріл мінометний наче, навколо частини були приходи і вони вже сказали: "Що і нас не буде, і вас не буде. Тобто, розходимось всі, на цьому все", — каже Володимир Кушнір.
"Любов до хліба та ненависть до ворогів": як працювала Снігурівська пекарня
Снігурівська пекарня до початку повномасштабного вторгнення виготовляла хлібобулочні вироби на колишній Снігурівський та Березнегуватський райони. Не припинили роботу з початком великої війни, працювали під обстрілами до захоплення міста окупантами.
Пекарі безкоштовно роздавали хліб військовим та місцевим жителям. Співробітники працювали до 17 березня 2022 року.
"Останню зміну відбула і вже їхала додому, вже заходили росіяни в Снігурівку. Я їхала додому — вони вже полем їхали на танках", — розповідає майстриня Олена.
Російські війська розікрали обладнання, пошкодили устаткування та лишили після себе уламки.
"Ми навіть і не знали, що він відбувся": псевдореферендум в окупованій Снігурівці
У вересні 2022 року окупаційна влада організувала в Снігурівці псевдореферендум, на якому проголосували 30 людей.
"І в школи намагались заганяти дітей, вмовляли батьків і примушували. Так само порушували і референдумом, але, на щастя, ми мали змогу бачити по їхніх пабліках, якби референдум був масовим, ми б побачили на всіх їх ресурсах, яка масовість була, а ми бачили у ЗМІ, що це були поодинокі випадки. Переважно це ті ж люди, хто ходив і вмовляв, вони ж давали інтервʼю, вони і голосували", — говорить начальник міської військової адміністрації Іван Кухта.
Думки людей під час "псевдоголосування" не враховували.
"Ми навіть і не знали, що він відбувся. Потім вже на другий день сказали, що було, люди бачили. А ми ось там стояли на ринку і ніхто і не бачив, що референдум триває", — каже місцевий партизан Віталій.
Також жителі тимчасово окупованої Снігурівки та Снігурівської тергромади, які виїхали на безпечну територію, організували акцію протесту, під час якої засудили окупаційний референдум.
"Не дуже багато людей зголосилися допомагати росіянам": як діяли снігурівські гауляйтери
Юрій Барбашов — учасник миколаївського Антимайдану, брав участь у мітингах і маршах. Пізніше переїхав до Луганська, де підтримував російську пропаганду. Чоловік жив на Донеччині, де також позитивно висвітлював дії російської влади проти України.
"Керував Юрій Барбашов, всі бачили його заяви, допомагали і наші місцеві мешканці, колишні керманичі. Вони досить тривалий час намагались задіяти місцевих жителів для організації різних процесів, збирали інформацію, хто може допомагати їм. На щастя, не дуже багато людей зголосилися і допомагали їм організовувати процеси для ворога", — каже Іван Кухта.
"Нам почали казати: "Мер йде!", він ходив у тюбітєйці, так ми тільки і розуміли, що йде той "мер". І люди, багато хто не знав, тільки казали: "О, тюбітєйка йде", значить іде мер. Підходив пару разів, тут прохажувався вільно так гуляв", — розповідає про Барбашова місцева жителька Лідія.
Тетяна Мезіна — заступниця голови Баштанскої районної ради. Депутатка трьох скликань від політичних партій "Партія регіонів", "БПП", "Європейська солідарність". Перебуваючи в окупованій Снігурівці, у співпраці з представниками держави-агресора здійснювала інформаційну діяльність, спрямовану на підтримку РФ та її окупаційної влади, а також дискредитацію представників чинної місцевої влади.
"Мезіна Тетяна — дуже добре були знайомі, вона і депутат районної ради, і голова, була діючим заступником голови Баштанської районної ради, обранною в 2020-му році. Вона зрадником була завжди, тому я думаю, що це для неї її характерна риса, її характер", — розповідає Іван Кухта.
"Спроби деокупації почались буквально через тиждень": спроби проривів ЗСУ
Військовий Віталій каже, вже через тиждень після захоплення росіянами Снігурівки ЗСУ намагалися прорватися, але безрезультатно. Усе через географічне розташування міста.
"Снігурівка високо стоїть, села поруч — це висотки такі, хороші позиції. Ми стояли під Снігурівкою, ми нижче за них стояли, тяжко було зайти одразу. Хотіли, спроби були, неодноразові спроби із втратами техніки і живої сили, але не виходило зайти, вони занадто сильно окопались тут", — говорить військовий.
Втратити Снігурівку означало для росіян, втратити й Херсон.
"Не було розуміння, що ворог залишить Снігурівку, відійде зі Снігурівки і з Херсона. Планувався захід в Снігурівку, зачистка. Ми розуміємо, що Снігурівка — це була перша лінія оборони, Баратівка Горохівської ТГ і Горохівка безпосередньо — друга лінія оборони, Херсон відносно Снігурівки — це була третя лінія оборони", — говорить начальник міської військової адміністрації Іван Кухта.
Місцеві жителі кажуть, вже з кінця серпня 2022 року російські війська масово почали забирати цивільні машини, які повністю забивали вкраденою технікою та речами.
"Ми вже почали розуміти, що звідси йдуть, коли вже почали танки йти. Ми почали їх рахувати й ми вже зрозуміли, що вони звідси йдуть зі Снігурівки. На ранок вони ще залишилились на легкових машинах, на бусіках, а техніки вже не було", — пригадує жителька міста Лідія.
"Ми повернулися додому": деокупація Снігурівки
10 листопада 2022 року Сили оборони України звільнили Снігурівку та над містом знову замайорів жовто-блакитний стяг. Цей день став пам'ятним для місцевих й у кожного свої спогади.
Військовий ЗСУ Віталій: "Ми заїхали зі сторони Березнегуватого прямо по дорозі, через переїзд, через центр, ми зайшли, а інша наша група зверху, також прямо звернули праворуч і через подвійний переїзд, через інший їхній блокпост зайшли. Всеодно залишались орки загублені, їх досить багато було. Багато, хто добровільно здали зброю, пішли в полон, деякі не хотіли здаватись, стали добривом просто. Багато подарунків залишили, дякуємо за це, за такий "великий лендліз".
Начальник Снігурівської міської військової адміністрації Іван Кухта: "У нас задачі різні, у нас ставлення до людей різне. Я повернувся в свій дім, повернувся додому. Повернувся до своїх друзів, до знайомих мені вулиць, приміщень і так далі. Це моє. Вони загарбники, окупанти. Вони нічого не жаліли, нічим не гребували".
Місцева жителька Лідія: "Щойно заїхала техніка, побачили прапор український, всі хто був на ринку, все на прилавках кинули і всі побігли туди. Години півтори, дві, три, поки наші стояли там, всі там були на площі біля них. Почули, що наші зайшли всі почали зʼїжджатись".
Лікар-хірург Василь Панчак: "За весь період окупації, який я тут перебув разом із своїми колегами, впевненими патріотами, настрої мінялись. Був період оптимізму, потім депресія, потім знов період оптимізму і так далі. Я вірив в це, що деокупація буде".
Через рік після російської окупації в Снігурівці продовжується відновлення. Попри кілька повторних російських ракетних ударів, місто живе.
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
