Цією публікацією Cуспільне Культура розпочинає цикл ознайомчих есеїв та інтерв'ю в партнерстві з ГО "Музей сучасного мистецтва" та UMCA (Український музей сучасного мистецтва) про українське мистецтво часу повномасштабної війни.
Команда дослідниць-кураторок з 24 лютого 2022 року в режимі реального часу спостерігає за художніми реакціями українських митців на війну та за зміною культурної сцени в час суспільних трансформацій. І відтак формують Архів мистецтва воєнного стану, що невдовзі відкриється для широкого кола фахівців та дослідниць.
Співкураторка архіву та мистецтвознавиця Галина Глеба розповіла, як починався архів та як цифрова база стає виставковими проєктами.
У перші роковини повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2023 року, українські соціальні мережі зарясніли меморіальними дописами. Збурені датою календаря, ми ділилися своїми тривалими травматичними спогадами, емоціями, страхами, болем та шоком перших днів агресії. Частиною цих постів ставали й репродукції робіт українських митців, що ті публікували у перші дні вторгнення як швидку реакцію на події. Ці влучні, гострі та наболілі художні образи доповнювали слова дописувачів соцмереж та буквально візуалізували те, що дотепер складно вичерпно обрамити словами.
Архів мистецтва воєнного стану — це кураторське спостереження за мистецтвом часу повномасштабної війни. Разом з Ольгою Балашовою й Тетяною Лисун ми з перших тижнів повномасштабного вторгнення стежимо за цифровим мистецьким слідом художників і художниць у соціальних мережах. Цей архів виникав доволі хаотично, відтак його концептуальну і тематичну рамку, форму, критерії наповнення ми конструювали буквально "з коліс".
Скажений час та його віражі доволі складно вкласти у зрозумілу структуру в моменті самих подій. Напевно, тому архіви формують та укладають вже з дистанції, коли час просіює спогади та залишає серед них значуще. Наш підхід був від зворотного — ми покладалися на стихійність соціальних мереж, що вихлюпнули в публічне поле хвилю мистецьких реакцій, які нам видалося важливим зафіксувати та зберегти, щоб мати змогу осмислити їх пізніше.
Однак є три важливі характеристики, що відразу були незмінними щодо умов наповнення архіву:
- Часову рамку архіву визначає воєнний стан, тобто архівування ведеться від дати впровадження нових для суспільства та країни правових умов існування і аж до дати завершення воєнного стану в Україні. Ми поки не знаємо, коли це відбудеться, відтак архів перманентно приростає календарними датами й творами мистецтва.
- Структурою для архіву є хронологічний принцип, для нас важливо відтворити таймлайн подій, що вже стали історичними та визначальними для українців, і проявити у ньому твори-реакції митців на ці події з чіткими датами їхнього створення та публічної появи. А у широкій перспективі — помислити цей архів як історичне джерело інформації про образи, настрої та стани суспільства у часі війни.
- Полем нашого спостереження є соціальні мережі як доступний публічний простір до висловлювання у перші місяці вторгнення, а також єдиний з тих, де глядач або глядачка мали змогу (інколи навіть випадково, але від того й більш масово) зустрітися з мистецтвом. Вже опісля деокупації півночі України та у тилових містах команди культурних діячів, десь поміж збереженням колекцій та волонтерством, зуміли реорганізовувати та перевідкрити культурні інституції для відновлення виставкової й мистецької діяльності, залучення й адаптації вимушених переселенців.
У перші дні таке архівування було нашим способом подолати фрустрацію та розгубленість, допомогти собі тримати фокус та перевести увагу з афективного скролінгу новин і подій на те, що становить предмет нашого наукового інтересу та експертизи. Втім, пізніше це зібрання зображень стало перетворюватися на своєрідну базу, і вже у квітні 2022 року — у виставкові проєкти. Першим з них стала Piazza Ucraina на Венеційській бієнале (куратори: Лізавета Герман, Борис Філоненко, Марія Ланько, архітектурно-експозиційна конструкція Дани Косміної), — проєкт у публічному просторі просто неба на одній із наймасштабніших подій у світовій індустрії мистецтва, що постав як змінна виставка плакатів із мистецькими творами-реакціями на війну.
Вже з червня 2022 року, лише три місяці опісля початку повномасштабного вторгнення, ми відкрили річний виставковий проєкт "Мистецтво воєнного стану. Архів" зі змінним експозиціями в галереї The Naked Room у Києві. Кураторками подальших виставкових проєктів на основі архіву стала команда ГО "Музей сучасного мистецтва" — Ольга Балашова, Галина Глеба, Тетяна Лисун, Анна-Марія Кучеренко, Юлія Карпець.
У липні 2022 року відкрили виставку в офісі Світового банку — "Мистецтво справлятись з війною" у Вашингтоні, США. У січні 2023-го відкрили виставку "Хто тримає небо?" в Музеї образотворчих мистецтв у Бостоні, США. У лютому 2023-го розпочали кількамісячний виставковий проєкт солідарності з музеєм ARS AEVI в Сараєво, Боснія і Герцеговина. У березні 2023-го стали учасниками основної програми фестивалю фотографії EMOP Berlin та підготували виставку з Музеєм комунікацій в Берліні.
А вже у червні 2023 року відкрили масштабний виставковий проєкт "ТИ ЯК? Виставка і дискусія" разом із платформою культури пам'яті "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" в "Українському домі", де представили сотні творів, створених після 24 лютого 2022 року відповідно до хронології архіву. Близько 100 художників, художниць, мистецьких колективів взяло участь у проєкті.
Разом із виставковою діяльністю архів продовжує наповнюватися та поступово стає джерелом для досліджень не тільки культурологів та мистецтвознавців, але й дослідників суспільних наук у темах трансформації українського суспільства в часі війни. Зсередини архіву можна простежити певні тенденції, образи, форми, які змінюють та відображують конкретні періоди проживання колективної травмованості війною, а також множинність досвідів у щільній реальності воєнного часу в Україні та поза її межами.
Сьогодні ми працюємо не тільки над наповненням, але й над підготовкою до публічного представлення архіву в бета-версії сайту. Це передбачає розробку платформи для вміщення потрібного нам обсягу інформації з певною внутрішньою архітектурою пошуку та відтворення інформації, що необхідна для проявлення хронологічного принципу таймлайну.
Збирання архіву — це вочевидь не найперше, що робить людина, коли в її країні ескалується велика війна. Та в Україні від початку російсько-української війни у 2014 році з'явилось багато помітних архівувальних ініціатив та проєктів. Можливо, кризове архівування — це така собі мистецька профдеформація та афективна дія тих, хто звикли і вміють це робити. Або ж це відголос засвоєного страху про втрату культурних артефактів, феноменів, явищ, що вже неодноразово траплялося в історії української культури. Цей страх посилюється ще й тому, що знищення культури, її осередків та її носіїв, стало однією із цілей росіян в цій війні. І сплеск практик архівування нинішніх подій — наче змога створити багато "бекапів" про себе сьогоднішніх для майбутнього, щоб ймовірна втрата якогось одного джерела інформації та архіву не стерла великі значущі шматки пам'ятей і знань про увесь цей час. Тим паче, що тепер це вже не короткий період історії, а наша нова реальність.
Дослідження та опрацювання матеріалів, розробка вебсайту "Архіву мистецтва воєнного стану", медіапартнерство із Суспільним Культура та ArtsLooker реалізується ГО "Музей сучасного мистецтва" за підтримки фонду Fritt Ord (Норвегія) та Sigrid Rausing Trust (Велика Британія).
Читайте англомовну версію тексту на сайті ArtsLooker.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
