Директорка ліцею у селі Лісна Стінка Куп'янського району Лариса Фесенко має 40 років педагогічного стажу. Під час окупації вона відмовилася співпрацювати з росіянами, шкільну українську символіку та прапор сховала вдома. Під час другого обшуку працівники ФСБ викрали освітянку з власного будинку — 45 днів вона провела у полоні з іншими жінками у Куп'янському відділі поліції: сидячи, без доступу до чистої води, нормальної їжі та справного туалету.
"Із 17 учителів 9 пішли на співпрацю": ліцей на Куп'янщині під час окупації
Лариса Фесенко впродовж 40 років працює у в Лісностінківському ліцеї Курилівської сільської ради Куп'янського району: спершу учителькою початкових класів, потім викладачкою англійської мови й останні 14 років — директоркою навчального закладу.
"Коли сталася окупація Куп'янська, вороги не так часто приїжджали до нас, тому ми встигли закінчити навчальний рік в дистанційній формі за українськими програмами", — говорить Фесенко.
За її словами, у червні 2022 року окупанти почали формувати списки тих, хто погоджується з ним співпрацювати. Село Лісна Стінка розташоване за чотири кілометри від Куп'янська.
"Усіх директорів, які працювали в Курилівській громаді, викликали в Куп'янськ і поставили перед нами таке завдання: ми мусили подати списки у ворожу адміністрацію про те, хто погоджується працювати на окупаційну владу, для того, щоб цим людям виплатити премію в 10 тисяч рублів для заохочення", — розповідає Фесенко.
"Я як директор мусила знати, як налаштований колектив, було цікаво, як вони поводитимуться в цій ситуації. Я була налаштована тільки проукраїнськи, і я свою позицію перед своїм колективом окреслила так: я співпрацювати як директор з ворожою владою не буду", — наголосила тоді директорка ліцею.
Половина вчителів погодилися на співпрацю з окупантами, говорить освітянка.
"Я сказала: заходьте по черзі до мене в кабінет і кажіть — так чи ні. Стали заходити, і для мене стало великим шоком: учителі, які пропрацювали в нашому закладі багато років, мали почесні нагороди... Одна з них заходить і каже: я піду на співпрацю. Тоді прийшли вчителів початкової школи. Зайшла одна вчителька, каже: я піду на співпрацю; заходить інша: я буду співпрацювати", — пригадує Фесенко.
Інша половина відмовилася навідріз, каже директорка ліцею.
"Учителька хімія сказала: ні, я і мій чоловік, який працює сторожем, відмовляємося співпрацювати. Учителька зарубіжної літератури однозначно сказала "ні", учителька початкової школи — теж ні, так само учитель історії, мій заступник з навчально-виховної роботи, також відмовився, сказав: та ви що, Ларисо Володимирівно, наша Батьківщина — Україна, хоч би як було, ми не підемо. Вийшло як вийшло: із 17 учителів 9 пішли на співпрацю", — говорить директорка ліцею.
Керівниця закладу намагалася переконати працівників, які погодилися співпрацювати з російськими військами.
"Я висловилася ще раз, сказала: ви задумайтеся, все ще може миттєво змінитися, і прийде Україна, ви розумієте, що понесете відповідальність за свій вчинок? Ви розумієте, що ви зрадники, колаборанти — я прямо їм про це сказала. На що вони мені відповіли: а ви нас не ображайте, ви не маєте права нас ображати", — згадує слова колег Фесенко.
"Мало не розстріляли за прапор вдома": історія директорки ліцею на Харківщині
Зі списками вона поїхала до Куп'янська.
"Я не знала, чим для мене закінчиться ця історія. Я мусила приїхати у відділ освіти й сказати, що я відмовляюся працювати й складаю свої повноваження. Ніяких списків саме на винагороди я не готувала, просто дала їм прізвища людей, які йдуть на співпрацю. Сказала: ніяких документів з моїм підписом чи печаткою я подавати не буду", — розповідає директорка ліцею.
У відділі освіти вона зустрілася з тодішнім очільником Курилівської громади.
"Він взагалі мав проукраїнську позицію, але що з ним сталося, я не знаю. Вів мову про те, що ми негайно повинні зробити все, чого від нас вимагають. Я піднялася і вийшла", — згадує Фесенко.
"Я стояла на подвір'ї, і тут знову бачу очільника Курилівської громади. Підходить до мене й каже: ви прекрасний спеціаліст, я дуже добре знаю. Похвалив мене, але сказав: мені шкода, що ви на цей момент зайняли таку позицію. Розумієте, вороги нікого не щадять, і якщо тиснуть на чоловіків, то подумайте, що може бути з жінками. Я відповіла: мене не треба захищати, я сама себе зумію захистити", — розповідає Фесенко.
Освітянка повернулась додому, окупанти повідомили, що знищать українську символіку та підручники у ліцеї.
"А в мене там і різноманітні таблички, і здоровезна карта України, яку я із Закарпаття замовляла — я так пишалася нею. Але вона і зараз є, радію з того, що її не знищили, а просто заклеїли. Там і пластикові тризуби в моєму кабінеті, усе в українському стилі, мені так було жаль цього всього, і я почала потихеньку його знімати, складати", — пригадує директорка.
Її будинок був розташований поруч з ліцеєм.
"А ліцей — мій другий дім, я більше часу проводила там, ніж у себе вдома. Де я могла сховати все те, що забрала? Тільки вдома. Я ж не розраховувала на те, що коли мене будуть забирати, зроблять обшук, і все це в мене заберуть. Усю символіку, усі мої грамоти, вони знайшли прапор, за нього мене прямо вдома мало не розстріляли, жовто-блакитні стрічки з дзвоника знайшли", — говорить Фесенко.
Скарга від колег-колаборантів, обшуки ФСБ та 45 діб у полоні
Після відмови співпрацювати з колаборантами та складення повноважень директорки до ліцею більше не навідувалася. Вчителі-колаборанти почали агітувати вчителів з інших сіл, щоб ті доєдналися до роботи з окупаційною владою, розповідає освітянка.
"А до мене ті, хто залишився, прийшли додому, щоб викликати мене й попросити зробити їм запис у трудових книжках про те, що я звільняю їх за угодою сторін. Я їм сказала: якщо ви навіть розраховуєтеся з української школи, то ви розраховуйтеся за власним бажанням, саме за власним бажанням ви йдете на співпрацю з ворогом", — каже Фесенко.
За її словами, після цього колеги-колаборанти написали на неї скаргу до окупаційної влади.
"Про те, що я заважаю впроваджувати навчальний процес саме в нашому ліцеї. Знайшла людина з їхнього осередку, яка пішла на співпрацю з росіянами, але вона зайшла до мене в кабінет і каже: остерігайтеся, на вас написали скаргу", — пригадує Лариса.
Перший раз озброєна група ФСБ приїхала до її дому на початку липня, говорить директорка ліцею. Як вони пояснили, "з попередженням".
"Сказали, що приїхали прояснити питання: на якій підставі ви не подали списки на преміальні вашим учителям, через що вони не вчасно їх отримали? Чому ви кажете, що Росія вам не указ? А я так дійсно казала. Казала, що мене призначила українська влада", — говорить Фесенко.
"Вони спочатку спокійно зі мною розмовляли, казали про те, що Росія назавжди, ви ж розумієте, Україна вже не прийде. Я кажу: це вам так здається, у мене інша думка. Тоді вони почали мені грубити, казали: зараз приїде другий наряд, і ми взагалі не знаємо, що з вами буде. Наостанок сказали: подумайте", — пригадує першу розмову з ФСБ Фесенко.
Вдруге російські окупанти навідались наприкінці липня.
"Тепер їх було більше, у балаклавах. Вони приїхали, щоб зробити обшук у моєму будинку, надягнути на мене мішок, кайданки й забрати мене", — розповідає освітянка.
Жінку забрали до Куп'янського відділу поліції.
"Там пробула 45 діб. Кімната була розрахована на двох, але нас там жило, починаючи від 6 до 12 людей. Наша камера була там єдина жіноча. Антисанітарія повна. Ми сиділи на підлозі, було тільки двоє ліжок-нар. Місця не було навіть, щоб пройтися по кімнаті. Нас на подвір'я не виводили, бачок у туалеті був зламаний — це прямо в тій кімнатці він був", — згадує Лариса.
Годувала двома-трьома ложками вермішелі зранку та ввечері, говорить директорка ліцею.
"Вмивалися ми технічною водою з крана, її ж і пили. Тоді спека була страшенна, у камері можна було померти. На допит викликали двічі, це було вночі. Запитували, хто наді мною стоїть, хто мною керує. Я сказала: мною ніхто не керує, я ні на кого не працюю. Чоловік приїжджав до мене, передавав їжу. Все найкраще забирали, а все таке порізане, скисле попадало до нас уже ввечері", — каже Лариса.
Деокупація, звільнення з полону та нагорода Global Teacher Prize 2023
Під час вересневого контрнаступу, коли українські військові звільнили Куп'янськ, росіяни втекли й з відділу поліції.
"Замурували нас у тих камерах і зникли. В одній камері знайшовся такий сміливий чоловік, він чи то тероборонець, чи то атовець, який зумів ґрати якось розігнути. Як він виліз — це була загадка. Знаю, що він довго працював над тим, щоб звідти вибратися. Він виліз і відчинив усі камери, які були", — розповідає Лариса.
Після звільнення жінка впродовж місяця не виходила з дому.
"Просто лежала. Таке було відчуття, що по мені проїхав танк. Я навіть розучилася ходити, тому що в камері не було можливості пересуватися, тільки сиділи", — говорить освітянка.
У жовтні вона разом із вихователькою дитсадка з Харкова Вікторією Душиною стала переможницею премії Global Teacher Prize 2023. Лариса Фесенко перемогла у номінації "Незламність".
"Це не я сама подавалася на цю нагороду, подавали люди, які мене знають, а потім мене поставили до відома. Сказали: "Ларисо Володимирівно, а ми про вас написали, тому що ви гідні, щоб про вас почули". Я вперше отримую таку нагороду. Було так приємно отримувати цю відзнаку, а з іншого боку, я згадала все те, що пережила", — говорить Лариса.
"Як я все це витримала? Тому що була віра і впевненість у тому, що Україна переможе. Якби навіть, не дай боже, ще раз повторилася така ситуація, то я б так само поводилася. Я не жалкую про це", — зазначає директорка ліцею.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
