Артемій Передерій з Кіровоградщини служить військовим капеланом в одній з частин Національної гвардії України. В інтерв'ю Суспільному розповів, з якими потребами звертаються бійці на передовій та як не зневіритись під час війни.
Як працює капеланська служба Нацгвардії, чи є відмінність від служби у Збройних силах України?
У Національній гвардії трошки інші завдання, яких немає в Збройних силах. Патрулювання, те саме конвоювання, захист важливих об’єктів. Хоча зараз, коли Національна гвардія має і штурмові бригади, коли хлопці воюють і на "нулі", вони мають схожість зі Збройними силами. Якщо капелан десь на "нулі", може працювати й з Національною гвардією, і зі Збройними силами України.
Ви вчилися капеланству?
Ті знання, які я отримав в семінарії, вони важливі. А нині відвідуємо навчальні курси, які дають можливість мати більше військову професію – капелана "натівського" стандарту. В країнах Європи, Америки капеланство існує вже не одне століття. В Радянському Союзі ця структура була знищена. Ми використовуємо молитви, наприклад, молитва "За Україну" – вона ще була з початку 20-го століття. Оце та історичність, спадковість капеланства.
З якими потребами звертаються бійці?
Це духовні настанови. Воїнам не вистачає тепла. І коли ти або словом скажеш, або привітаєш зі святом, для нього це радість. Хлопці розуміють, що кожний день, як би це не було важко сказано, може бути останній. І вони під час відпочинку думають про своє життя, яке було. Хтось аналізує гріхи свої, йому хочеться висловитися, посповідатися. Розповісти, що в нього народилася донечка або синочок. Іноді розповідають, що помер батько або мати, або хтось з рідних загинув на війні. Просять помолимося за здоров'я рідних, наприклад, щоб батько швидше одужав, або помолитися за упокій. Їх турбують такі речі, наприклад кажуть: "В Біблії написано "Не вбий", а ми зі зброєю в руках". Я пояснюю їм: ви захищаєте рідну землю, не нападаєте, як російські війська, і на їх стороні Бога немає.
Як вдається встановлювати довіру з бійцями?
Бійці не легко йдуть на довірливі бесіди. Треба бути з ними простою людиною. Приходити до них, як до побратимів і друзів. З повагою. Не з настановами. Бачиш, що він не хоче про щось спілкуватись – не потрібно. Моє завдання не вивести бійця з рівноваги, а навпаки, привести його до духовного ладу. Щоб він духовно мав силу. І ця духовна сила дасть йому фізичну силу.
Як ви, як капелан, допомагаєте боротися зі страхом смерті?
Страх смерті є дуже важливою мотивацією. Мотивацією виконати завдання, залишитись живим. Тому що ти потрібен своїм рідним, своєму підрозділу. Тому що якщо випадає одна людина, то для підрозділу це втрата однієї дуже важливої одиниці. Я пояснюю бійцям, що твої добрі вчинки, твої справи, які ти виконуєш, наприклад, виконання гарно своїх обов’язків, добре ставлення до побратима – вони з тобою підуть у вічність. Ти з собою не забереш нічого із матеріального.
Де ви берете сили для того, щоб не зневіритись?
Перше джерело – це Господь. А інші сили – це ті, хто мене оточує. Так, як для мене більша частина життя – це воїни, то я від них беру цю силу, цілісність. Не від кожного окремо, а від усіх. Кожен окремо будує той настрій на перемогу, який мені потрібно їм дати й показати: так, ми переможемо.
