Анастасія Ялі переїхала у Кропивницький з Маріуполя. В мирному житті — поліцейська, працювала в Донецькому державному університеті внутрішніх справ. Нині у Кропивницькому продовжує працювати в цьому ж навчальному закладі та займається науковою роботою. Суспільному розповіла де її застала повномасштабна війна, що для неї означає термін внутрішньо переміщені, як війна змінила її світогляд і про те, як мріє повернутися в рідне місто.
"Вимушено переміщені. Жити далі" — програма Українського радіо Кропивницького. Це історії людей, які покинули власні домівки, облаштований побут, мрії про щасливе дитинство власних дітей, залишили все на поталу російських окупантів. Як вони починали жити на новому місці та що мотивувало продовжувати бізнес або шукати роботу.
Що для вас термін внутрішньо-переміщені особи?
"Дуже неприємно чути у свій бік термін внутрішньо-переміщені, і дитина дуже соромиться цього терміну, але ми маємо з цим жити, не ми це вибирали".
Де вас застала повномасштабна війна?
"Коли почалася повномасштабна війна ,я перебувала у Києві з донькою у відпустці. 24 лютого мені зателефонували знайомі й сказали, що почалася війна, я не повірила. Не могла усвідомити. Намагалася повернутися додому, купувала квитки на всі потяги, які були доступні, але у Волновасі підірвали залізничну колію і ми у Маріуполь не змогли потрапити. Автобуси в тому напрямку вже не їхали".
"Всіх працівників Донецького університету зібрали 24 лютого по сигналу тривоги в академії поліції. Керівництво вирішили вивозити курсантів в наш навчальний науковий інститут, який розташований у Кривому Розі. Але не всі викладачі й працівники університету захотіли виїжджати, всі вважали що це все швидко закінчиться".
Анастасія Ялі з Києва поїхала до міста Ватутіне, потім до Ужгорода. В травні 2022 року приїхала з донькою у Кропивницький.
"Нас увесь час прихищали знайомі. Ніхто з тих людей, у яких ми жили, не брали з нас плату за аренду житла, тільки за комунальні послуги. Мене вразили люди, від яких я не очікувала допомоги, а вони допомогали. Мені пощастило, я житло у Кропивницькому знайшла у перший день".
За словами Анастасії Ялі, її батько залишився в Маріуполі, а мама переміщується.
"Мама, коли приїхала, в неї була контузія. Багато часу витратили, щоб її відновити. Тут проходила лікування, в неї були проблеми з пам'яттю".
Каже, квартира батьків згоріла повністю, її житло побито уламками, без вікон. З друзями, які лишилися в Маріуполі, жінка не спілкується.
"Новини Маріуполя я відстежую постійно. Мені не подобається, що моє місто хтось називає своїм. Я там народилася, там виросла, а хтось називає його своїм. Мені не подобається, що місто перефарбовується у триколор. Але я вірю, що скоро зможу увійти у свій дім".
Що війна змінила у ваших світоглядах?
"Все! Ти дивишся на речі зовсім інакше. У нас у всіх була можливість частіше зустрічатися з батьками, з рідними, але тепер мені здається, що ми могли робити все частіше. Дуже важливо цінувати близьких, дітей, батьків, цінувати час ,який ми проводимо разом".
Після перемоги жінка мріє повернутися у рідне місто.
"Вірю, що ми повернемося додому, але не думаю ,що колаборанти, які там нині живуть ,зможуть жити з нами. Ті, хто були при владі, вони не залишаться. Є така думка, що люди, які лишилися в Маріуполі, всі радіють новій владі. Ні, це не так. Не всі люди мали змогу виїхати, не у всіх були гроші на оренду житла, але сподіваюся всі, хто підтримував росіян, їх там не буде".
Що для вас перемога?
"Для мене перемога — відчути себе повністю вільним. Прокинутися і розуміти, що не буде лунати тривога, не літатимуть ракети і люди повернуться до своїх домівок".
