19 серпня російська армія обстріляла центр Чернігова: семеро людей загинули, понад 130 — зазнали поранень. За попередніми даними регіональної адміністрації, це було влучання балістичної ракети. У цей час у драматичному театрі, який вона уразила, якраз відбувалася виставка дронів. Про її проведення було відомо й раніше, але де саме вона відбудеться, організатори повідомили учасникам лише за кілька годин до заходу.
Меттью Джиллет — юрист-міжнародник, який має досвід роботи в Міжнародному кримінальному суді а також трибуналі щодо колишньої Югославії. Суспільне розпитало його, наскільки можливо назвати те, що сталося, черговим воєнним злочином росіян, а також — як захистити цивільних від подібних атак?
Щонайперше я б хотіла запитати вас про цю ситуацію з правової точки зору: як ми можемо її сприймати, коли з одного боку є цивільні, які живуть чи проходять повз центру міста і опиняються серед постраждалих внаслідок цієї атаки. А з іншого боку — у цієї події є певний військовий контекст: це виставка дронів і ми знаємо, що на ній були присутні і військові, і військові інженери.
Найперше, що варто узяти до уваги — це те, що тут явно була серйозна шкода для цивільних осіб і цивільних об'єктів. Щонайменше семеро мирних жителів загинули, зокрема щонайменше одна дитина, і близько сотні, а то й більше, отримали поранення. Тож є серйозні підстави для слідчих оцінювати це як певний вид злочинів, воєнних злочинів наприклад, у відповідності до Римського статуту Міжнародного кримінального суду — як незаконні напади на цивільних осіб, незаконні напади на цивільні об'єкти або непропорційні напади. Такі напади, як це можна передбачити, завдадуть непропорційної шкоди цивільному населенню в порівнянні з очікуваною військовою перевагою.
Як ви згадали, є інформація про те, що виставка безпілотників відбувалася в місті в той час. Однак це не призводить до того, що такі атаки автоматично будуть виправдані. Адже можливо, будуть докази того, що це був навмисний напад на цивільних. Також можуть бути докази того, що навіть якби існував якийсь військовий зміст у цій атаці, варто було б розуміти, якого масштабу набуде шкода для цивільних у цьому разі.
Повторю: що стосується надмірної шкоди, яка завдана навіть з урахуванням очікуваної військової переваги — усе одно друге не послаблює перше, навряд чи це додасть якоїсь конкретної військової мети. Скажімо, може бути такий приклад: наближаються військові — з танками чи іншими видами зброї — і ви стріляєте по них — так, може трапитися, що поруч є цивільні. Що ж, це побічна шкода, яка може бути завдана їм, і це не обовʼязково буде воєнним злочином. Однак якщо ви випускаєте ракету по місту, де є, наприклад, драматичний театр чи політехнічний інститут, і у вас є досить чіткі ознаки того, що можуть бути високі шанси завдати шкоди цивільному населенню, знадобиться дуже високий рівень військової переваги, щоб виправдати такий напад.
Чи правильно я розумію, що конкретно в цьому випадку масштаби наслідків, які були завдані цивільному населенню, — значно важливіші, аніж підтвердження намірів російської армії? Чи все-таки це важитиме, якщо вдасться довести певну військову мотивацію для росіян для того, щоби можна було називати це воєнним злочином чи ні?
Намір завжди має вирішальне значення. І намір може бути продемонстрований або конкретною метою, як-от спроба завдати шкоди цивільним особам, або усвідомленням того, що цивільні майже напевно постраждають в результаті вашого нападу. Є вагомі підстави стверджувати, що під час будь-якої атаки по центральній площі міста були ризики завдання досить серйозної шкоди цивільному населенню. Менш зрозумілим є те, яка конкретна потенційна військова ціль може чи не може бути перед російською стороною.
Якщо говорити про те, що це була потенційна атака на виставку безпілотників: ну по-перше, це демонстрація, це ж не атака безпілотників. Тож уже складно говорити, що є якась сильна військова мотивація для атаки. А по-друге, це досить далеко від будь-якого фронту чи театру війни у буквальному сенсі. Тож навіть на цій основі це було б досить слабким твердженням з того, що ми знаємо наразі. І, звичайно, ми не обов’язково знаємо геть усі подробиці. Але на перший погляд, здається, що є досить серйозні підстави стверджувати, що це може бути воєнним злочином. І що також дуже важливо — це не поодинокий випадок. Згідно з новинами, які ми бачимо з багатьох джерел, за останні півтора року російські військові вчинили низку нападів на цивільні об’єкти, наприклад, драмтеатр у Маріуполі, багато лікарень, багато шкіл та інших навчальних закладів по всій Україні. І ця модель атак і контекст були б дуже важливим фактором у спробі довести ці воєнні злочини.
Ви пригадали кілька подібних випадків, коли ми вже бачили таку тактику росіян від початку повномасштабного вторгнення. Чи можемо ми окреслити її таким чином: ось вони атакують цивільні обʼєкти, а потім — намагаються знайти якесь військове пояснення своїм атакам? Чи це ви мали на увазі?
Як правило, якби мета була військовою і були б якісь її непередбачувані, ненавмисні наслідки для цивільного населення, її виконавці або політичні посадовці, ймовірно, виступили б у ЗМІ та сказали, що це був нещасний випадок, і спробували б це дати зрозуміти, що всі їхні дії були законними. Нині ж той факт, що цього не було зроблено, або ж наводилися суперечливі історії з поясненнями, є досить значущим з точки зору доведення наміру. І це важливо з точки зору демонстрації певного шаблону. І навіть більше: можна сказати, що коли постфактум зʼявляється якась військова мотивація, це може насправді бути такий собі спосіб незаконно виправдатися. Це мовби бинти, які нападник намагається накласти на травму, аби замаскувати те, що насправді сталося.
Я б хотіла поглянути на цю ситуацію ще й з іншого боку — не лише намагаючись збагнути мотивацію російських збройних сил для атаки. Водночас в українців може виникнути питання і до місцевої влади Чернігова, і до організаторів виставки дронів — чому такі події взагалі проводять у центрі міста, де теоретично постійно є загроза атак з боку Російської федерації. Водночас може здатися, що такі дискусії усе ж перекладають відповідальність з того, хто безпосередньо завдавав удару по цивільних, тобто з російських військових?
Державні службовці по всій Україні зараз здійснюють вкрай важку роботу, тому що вони мають збалансувати безпеку цивільного населення з необхідністю гарантувати нормальне, безпечне життя цивільним, а також відновити для українців звичні активності і повсякденне життя. І це дуже складне становище, коли ризики природньо будуть вищі, ніж, наприклад, у країні, яка живе в мирний час. З власного досвіду я можу пригадати, наприклад, коли я працював в місії ООН в Афганістані, ми проводили конкурс короткометражних фільмів, щоб привернути увагу місцевого населення до певних питань. І, наприклад, ми зібралися в залі тоді, і була досить детальна оцінка безпекових умов — ми знали, що існують певні підвищені безпекові ризики. Але в той же час, узагальнивши інформацію, ми розуміли, що це була важлива подія. І це було культурно значущим, це було дуже важливим з точки зору повернення до нормального життя і давало людям надію та щось, за що можна чіплятися. Отже, це складні фактори, які враховуються при будь-якій оцінці.
Водночас, звичайно, ми знаємо, що, на жаль, існує певна схема атак росіян, які продовжують завдавати ударів по цілях із високим скупченням цивільного населення та цивільних об’єктів. І до цього слід серйозно ставитися під час будь-якої оцінки безпеки. І жодні заходи не слід проводити без попереднього проведення аналізу витрат і вигод і подальшого ухвалення рішення, чи варто це того, і переконання, що люди, які відвідують такі заходи, усвідомлюють ризики — звичайно, вони повинні бути обізнаними. Але ймовірно, на додачу є якась конкретна інформація, яку вони повинні знати, щоб вони могли ухвалити зважене рішення перед тим, як відвідувати такі заходи.
Які найбільш вагомі правила й моменти, яких треба дотримуватися, щоби захистити цивільних в контексті подібних загроз — оскільки ми говоримо про певну тактику російських військ, яка повторюється і триває. Ми розуміємо, що в умовах воєнного часу масові зібрання цивільних заборонені. Але з іншого боку ми бачимо, що в таких епізодах, який був у Чернігові, цивільні все одно страждають.
Перш за все, я хочу чітко пояснити, що в цьому випадку саме росіяни як нападник несуть відповідальність за те, щоб будь-які цивільні особи не постраждали від їхніх нападів, і що вони вживають належних, адекватних заходів щоб цього не сталося. Тобто якщо вони збираються атакувати військові об’єкти, то мусять це робити з повним захистом цивільних осіб, наскільки це можливо.
З іншого боку, якщо якісь події відбуваються серед українського цивільного населення, то організатори, державні службовці повинні оцінити, які ризики тут є, і яких посилених заходів безпеки тут можна вжити — наприклад, спостереження за ймовірними загрозами, відкриті лінії зв’язку з органами безпеки та інформування центрального уряду, наприклад, про те, що заплановано, щоб можна було уникнути подібних нещасних випадків або принаймні ризику звести їх до мінімуму. У той же час, якщо ризик високий, іноді такі заходи доведеться скасувати, а не продовжувати, тому що в кінцевому підсумку ви не хочете, щоб люди гинули без потреби. І хочете уникнути цих ризиків, коли це можливо.
Чи можемо з того, що нам відомо наразі, виснувати, що цей епізод долучать до низки справ про воєнні злочини російської армії в Україні і буде розслідувати Міжнародний крімінальний суд чи інші міжнародні судові інституції, які притягнуть до відповідальності російське військово-політичне керівництво?
Чи можемо ми класифікувати цю атаку як таку, що вписується в схему атак на цивільні об’єкти та проти цивільного населення російською стороною в Україні? Коротка відповідь: так, це буде включено до поточних розслідувань надмірної шкоди внаслідок артилерійських і ракетних атак на цивільне населення. Існує вже певна їхня схема — згадаймо, наприклад, Краматорськ — удар по залізничному вокзалу чи по популярному ресторану. Але такі епізоди ми бачили від самого початку війни — росіяни обстрілювали людей у черзі за хлібом, був епізод з обстрілом Маріупольського драмтеатру і низки місць з великою кількістю цивільних — такі атаки закінчилися для них жахливо, з досить значною кількістю смертей і поранень. Таким чином, це насправді багато в чому та сама модель, у якийсь момент ми почуємо якесь виправдання про військову виправданість такої атаки.
Але знову ж таки, для того, щоб виправдати удар по міській площі далеко від лінії фронту, знадобиться надзвичайно серйозне виправдання. Це не місце розташування якоїсь артилерійської батареї чи іншої явно військової цілі. Що стосується будь-кого, хто постане перед правосуддям — безумовно, зараз докладаються зусилля, щоби гарантувати, що щонайменше кілька людей постануть перед правосуддям за схему атак на цивільні місця. З мого досвіду, це складний вид злочину, його важче довести, ніж такі злочини, як катування, що перебувають безпосередньо під контролем злочинців. Тому що у випадках типу бомбардування нападники — у цьому випадку росіяни — ведуть вогонь із, ймовірно, сотень кілометрів, можливо, навіть ще далі. І це ускладнює отримання доказів. Це ускладнює можливості зробити чіткі висновки суддям, аби винести вирок. Але це не неможливо. Це ж вже було зроблено в попередніх випадках. У нас є доведені справи про воєнні злочини, зокрема в трибуналі щодо колишньої Югославії, де генералів було засуджено за злочини та винесено серйозні вироки, включаючи довічне ув’язнення.
