Чи справді український дизайн починається з Нарбута та Кричевського і чому так важливо розвивати українські шрифти?
Про сучасні українські шрифти та їхній розвиток протягом останніх років — у розмові з Дмитром Растворцевим, Богданом Гдалем, Марчелею Можиною та Віталіною Лопухіною.
Текст оточує нас усюди: на вулицях, зупинках, у книгах, рекламі, написах на продуктах, у смартфоні. Шрифт є частиною нашою візуальної культури. Останні десятиліття шрифтовий дизайн в Україні розвинувся від кількох ентузіастів до цілих каліграфічних шкіл та спеціалізованих конкурсів. Але попри все Україні бракує українських шрифтів, а ще більше — українських шрифтів, створених під конкретне завдання. Про це говорив у 2012 році дизайнер Андрій Шевченко. На його думку, українська графіка тяжіє до рукописної і наше шрифтове мистецтво йде саме від каліграфії. Та у СРСР, за словами Шевченка, в Україні не випускали шрифтів.
Зараз шрифтове мистецтво перебуває на етапі своєрідного відродження. Шрифти стають обличчями міст, організацій, ідей. Наприклад, сумський дизайнер Дмитро Растворцев спільно з Геннадієм Заречнюком і Лук’яном Торецьким до 200-ліття від народин Тараса Шевченка створив шрифт "Кобзар" на основі почерку Шевченка. У 2016 році Андрій Шевченко із Сергієм Родіоновим розробили айдентику для Маріуполя. Чотири роки тому Растворцев розробив шрифт Kyiv Type на підтримку проєкту Олександра Трегуба та Дмитра Буланова з альтернативного бренду Києва, а дизайнерка Ольга Киселева створила піктограми до шрифту: кожній букві відповідає визначна споруда столиці.
Дедалі більшає мистецьких конкурсів і фестивалів, присвячених шрифтам. Одні з перших — всеукраїнський фестиваль каліграфії та шрифту "Рутенія", заснований 2009 року; загальноукраїнський конкурс "Український шрифт" у межах "Книжкового Арсеналу" у 2011 році; харківський фестиваль "Свято кирилиці", присвячений Кирилу і Мефодію, заснований 2008 року. Є і локальні події, як-от фестивалі "Простір літер" у Луцьку, "Манускриптум" у Києві.
Крім того, розвиваються студії каліграфії та шрифтів: "Арт і я", 3Z Studio (розробляли айдентику МЗС, символ пам’яті Другої світової "Ніколи знову" тощо), Apostrof (заснували 2012 року Віктор Хариков і Костянтин Головченко, студія займається дослідженнями історії шрифтів і друкарства).
З початком повномасштабної війни у суспільства є запит на українськість в усьому, тож шрифти набули функції заявляти про Україну, показувати свою ідентичність, допомагати у волонтерстві. Наприклад, Андрій Шевченко за допомогою свого шрифту ZionTrain Slab Pro, який він розроблював для айдентики Харкова, збирав кошти для медбатальйону "Госпітальєри". Також спеціально під збір коштів він створив шрифт Mavka Font.
Уже згадуваний Дмитро Растворцев розробив шрифт для ЗСУ, який у лютому затвердили в комунікаційній стратегії Збройних сил. Цієї весни Дмитро отримав почесну грамоту за свою роботу.
Українські шрифти застосують під час заміни назв станцій метро: "Площа Льва Толстого" стала "Площею Українських Героїв", а "Дружби Народів" — "Звіринецькою". Розробник шрифтів — Богдан Гдаль, 12 липня шрифт затвердили архітектори.
Чотири сучасні дизайнери та каліграфи — Дмитро Растворцев, Богдан Гдаль, Марчела Можина і Віталіна Лопухіна — розповідають про те, як зацікавилися шрифтами та пов’язали з цим свою творчість, як сьогодні автентика поєднується із сучасними поглядом, як мікс давнього і нового може працювати у публічному просторі (на табличках вулиць, метро) та чому шрифти — це обличчя міст та країни.
Марчела Можина
З дитинства любила розглядати обкладинки книжок у шафі вдома. "Хоч була ще зовсім мала, добре пам’ятаю, що контрастні літери з лініями різної товщини здавалися гарнішими. Цікаво було, чому тут товсто, а тут тонко, як правильно малювати засічки". Про все це Марчела дізналась на курсі Кирила Ткачова "Побудова геометричних гротесків". Саме з нього розпочався її професійний шлях. Під час цього курсу дизайнерка розробила свій перший шрифт Galad.
Можина наголошує: останнім часом, особливо після початку повномасштабного вторгнення, зростає зацікавленість Україною. Поки світ відкриває для себе українську культуру, самі українці починають формулювати для себе це поняття. Шрифти — невіддільна частина візуальної культури. І тут на дизайнерів лягає важливе завдання.
"Зараз вже недостатньо вміти працювати в програмах та відстежувати світові тренди. Треба бути всебічно розвиненим, бути дослідником, — каже Марчела. — Не лінуватися вивчати першоджерела — стародруки, рукописи. Саме вони — шрифтова автентика". Багато хто з українських митців звертався до першоджерел у пошуках ідентичності чи натхнення, як каже дизайнерка. Георгій Нарбут у 1918–1920-му міксував модні західноєвропейські стилі з графічними елементами та формами літер з українських рукописів і стародруків. Продовжив поєднання Василь Чебаник із проєктом "Рутенія". Але ці великі майстри не перші та не єдиноправні. Наприклад, помилково вважається що саме Нарбут першим став вживати літеру -Н- з діагоналлю.
"Так само, угледівши типові українські графеми в шрифті, знаходяться такі «знавці», що помилково звинувачують шрифторобів у плагіаті «Рутенії». Хочу наголосити, що процес поєднання автентики із сучасним завжди цікавив українських мистців", — підсумовує Можина.
Серед таких — Охрім Судомора, Павло Ковжун, Яків Гніздовський, Михайло Дмитренко, Микола Бутович. Марчела тішиться, що процес змішування відбувається природно, без законів та реформ: "Після сторіч заборон та намагання Росії приховати, знищити і просто привласнити українську культуру, ми повертаємо її собі".
Можина підкреслює: закласти у шрифт історичний контекст так, щоб він не виглядав архаїчним, — непросто, це завдання для професіоналів. Цьому передує довгий пошук та експерименти. Каже — не варто перемальовувати з першоджерела. "Слід брати ідеї, якийсь один параметр, та підмішувати його до сучасного шрифту, як спеції — дрібки достатньо, щоб змінити смак усієї страви".
Щоб шрифт працював у публічному просторі, він має бути зробленим професійно, зазначає Можина. Не можна написати назви вулиць "Рутенією", просто бо це "красиво і по-українськи". Для цього використовуються навігаційні шрифти, спроєктовані з урахуванням багатьох параметрів, щоб забезпечити найкращу читабельність. Наприклад, в умовах поганого освітлення та для людей з порушеннями зору. У метро є навігаційні таблички, а є назви станцій, які можна робити цікавішими, адже в них закладена декоративність (Марчела згадує розробки Богдана Гдаля для новоперейменованих станцій "Звіринецька" та "Площа Українських Героїв").
Серед нещодавніх своїх проєктів дизайнерка називає шрифт "Воля", який затвердили як офіційний церемоніальний шрифт ЗСУ. Також величезним успіхом Марчела вважає вихід шрифту Fixel для компанії MacPaw, робота над яким була завершена вже після початку повномасштабного вторгнення.
Віталіна Лопухіна
"В нас із сестрою все починалося з навчання в інституті Михайла Бойчука, коли на третьому курсі до нас прийшов викладати інтролігацію та каліграфію професор Василь Якович Чебаник". Літери цікавили сестер від дитинства, але саме під час навчання інтерес переріс у професійніший та усвідомленіший: Лопухіни почали серйозно цікавитись і каліграфією, і літерацією, і шрифтами
"За професійного підходу автентика із сучасністю поєднується чудово, — каже Віталіна. Бачу, як вдало це роблять наші шрифтові дизайнери, і радію, коли це виходить влучно". У літераціях, логотипах, каліграфічних роботах вона вже багато років впроваджує історичні графеми літер, де це доречно. А от зі шрифтами ситуація трохи складніша. "Але за останні роки набагато більше людей почали використовувати українські шрифти, в яких є історичні (допетровські, скажімо) графеми, тобто «український стиль». Ідентифікація зараз проглядається в масовій зовнішній рекламі набагато частіше, ніж будь-коли".
Щодо використання шрифтів у публічному просторі Віталіна посилається на актуальні обговорення в соцмережах та солідарна в поглядах зі своєю колегою Марчелою Можиною. "Якщо на вулиці та метро в цілях навігації — то краще використовувати шрифти, спеціально створені для навігації, максимально читабельні як нам, так і дітям, іноземцям, людям із зоровими вадами тощо", — запевняє Лопухіна. А якщо це напис для станції метро, то немає меж для фантазії, бо тоді шрифт грає декоративну роль в ансамблі з інтерʼєром станції.
Щоб запроваджувати нововведення, зберігаючи традиції оригінального стилю, зі слів Лопухіної, потрібен досвід роботи зі шрифтами, з літерами загалом. Також необхідно розуміти сучасні тенденції в шрифтовому дизайні й дизайні взагалі, знати історію писемності. Тоді це не складно. Новачкам радить обирати куратора, шукати відповідні курси за власним запитом — і тоді розуміння, як і що поєднувати, прийде планомірно та свідомо.
У шрифтах Віталіна і за автентику, і за нові віяння — залежно від кінцевої мети. Дуже цінує автентичні форми літер. Але дизайн шрифту має орієнтуватися на потреби людини, як утилітарні, так і естетичні, на думку Віталіни. Вона згодна, що шрифти — лице міста чи бренду, однак не завжди. "Іноді обличчям міста та окремих сіл стають нові символи, що закарбувались через біль, наприклад Півник і Шафа, «Азовсталь». Тому не вся сила належить шрифтам — а шрифтам у якісному поєднанні із символом", — каже авторка.
З власних нещодавніх проєктів ілюстраторка наводить написання імен загиблих Героїв та Героїнь України. Зараз Віталіна поставила проєкт на паузу: через особисті втрати стало важко переживати це під час написання. Також згадує участь на "Книжковому Арсеналі" у виставці "Каліграфія та Шрифт 2022–2023", де організатором котрий рік поспіль виступала школа каліграфії "Арт і Я". "Ще було зроблено декілька логотипів, шевронів, коїнів, патчів та просто написів для військових. Вони всі мені дорогі й важливі", — говорить Віталіна Лопухіна.
Дмитро Растворцев
"Наразі я схильний думати, що шрифти мене хвилювали завжди, відколи себе пам'ятаю. Чому трава зелена? Скільки кілометрів у милі? Чому у французькій книжці такий кучерявий курсив? Чому німецький есцет (ß) вигляда, як грецька бета (β), хоча передає інший звук?", — розповідає Растворцев.
Цікаві типографічні екземпляри дизайнер перемальовував (ксероксів і інтернетів тоді ще в зоні досяжності не було). А після знайомства з комп'ютером — пробував малювати букви вже там. Автентика (давні традиції) поєднується із сучасним іноді гармонійно, іноді еклектично, за словами митця. І — як наслідок — працює або добре, або недолуго.
На запитання, як робити нововведення, але й зберігати традиції оригінального стилю, відповідає: "Ніжно. Пам'ятаючи гіппократівське «Не зашкодь». Якщо виходити з засновку, що шрифтами мають набиратись тексти, а тексти мають читати люди, а люди бувають різні («різні» в контексті попереднього досвіду й адаптивності до нового), — то тут я за гармонійність і поступальність". Тобто нововведення краще впроваджувати з деякою тривалістю у часі, щоб їх сприйняло суспільство. "Згадуємо класичне «заперечення — злість — торг…»", — додає дизайнер. Щоб людина прийняла щось нове — їй потрібен час пережити депресію і дійти до прийняття. Ще кажуть, що геть нове — це геть забуте старе. Тож автентика і нове — не завжди антоніми. І в шрифтах також.
"Запальничці Zippo чи джинсам Levi’s вже понад сто років. А проте, вони залишаються актуальними й зараз. Шрифтам Нарбута й Кричевського — теж вже понад сто років. Однак вони можуть залишатися актуальними й зараз". Може, з якоюсь адаптацією: до деніма додати еластан, до орнаменту вишивки — байрактар, а до шрифтів — варіативність. Експерименти, зокрема зі шрифтами, звісно, потрібні, за словами Растворцева. Адже тупикові гілки розвитку еволюційно відкинуться.
На питання про власні проєкти, які запам’ятались, відповідає з усмішкою: "Я ж — як та рибка: пам'ятаю 5 останніх хвилин. Тож можу згадати шрифти для Збройних сил, оцифрування літерацій Малевича та ВУФКУ".
Богдан Гдаль
Богдан Гдаль до 2007 року працював на телебаченні журналістом. Дизайн існував для нього як паралельне захоплення. І в певний момент воно взяло гору: Богдан пішов із журналістики. Спершу був вебдизайн, розроблення сайтів. А шрифти були своєрідним компонентом.
"Десь у 2012 році я створив перший шрифт і поступово почав занурюватися в цю тему, відчув, що це моє. Шрифт доповнював бренд, це було посилення проєкту. Так, щоб шрифти були повністю самостійною роботою — у мене так не виходить. Усе на імпульсах", — ділиться ілюстратор. Один із найпопулярніших шрифтів у Гдаля — "Котигорошко". Він був створений після того, як дизайнер розробляв фірмовий стиль для видавництва "Аркона" у давньому стилі.
Говорячи про шрифт як обличчя бренду, міркує так: "Є самі собою літери, а їхні стилістика та оформлення дозволяють передавати дух, настрій епохи — розповідати якісь історії через стиль". Шрифти бувають різні, повторює Богдан за своїми колегами, — навігаційні, декоративні та багато інших стилів. Де є можливість поспоглядати, уповільнитися, у дизайнера виникає бажання передати якусь ідею, тож він використовує декоративні шрифти. Наприклад, такі є на вивісках магазинів, готелів, в урочистих місцях, тому що вони ніби створюють відчуття важливості, непересічності.
Стосовно метро й двох новоперейменованих станцій — у Київському метрополітені точиться суперечка про написи. Є частина людей, які вважають, що вони мають бути оформлені максимально простим шрифтом без будь-яких декорацій і виконувати суто навігаційну функцію.
Але в Києві все складніше, тому що тутешній метрополітен особливий тим, що, фактично, кожна станція має оригінальну архітектуру. Вони не схожі одна на одну. Якщо використовувати той самий шрифт у назвах, він не підходитиме під архітектуру станцій. "Це окрема об’ємна тема, — наголошує Богдан, — як зробити так, щоб це сприймалося якісно й швидко, але передавало ідею станції".
Кирилиця до нас прийшла з Греції. Вона розвивалася до XVIII століття. Стилі мінялися через певну потребу. Наприклад, у часи козаччини був скоропис — форма швидкого писання документів. У XVIII столітті, коли Україна потрапила під владу Російської імперії, по суті, рішення Петра І вплинуло на ту форму літер, яку маємо зараз, — гражданське письмо. На початку XX століття був короткий період УНР, своєрідне національне відродження. Воно вплинуло й на шрифти. А пізніше прийшов Радянський Союз, Росія, яка боролася проти українців як окремої нації, тож були репресії проти людей, що шукали свою ідентичність. З незалежністю у 1990-х починається новий розвиток. Спочатку шрифтовиків були одиниці, і лише за останні 10–15 років це має ознаки ренесансу.
"Відповідно, зараз є частина шрифтовиків, які рухаються за світовими тенденціями і намагаються задовольняти світовий попит, роблять шрифти на експорт. Є частина людей, які просто кохаються в старовині й створюють речі з налітом минувщини. Мені ж цікаво створювати своєрідний етномодерн. Брати щось, що має зміст, що показує, чим ми відрізняємося як українці від інших народів, і це передавати у формах: у шрифтах, у символах, у переосмисленні вишивки, гончарних виробів, писанок тощо".
У своєму мікрорайоні в Києві Богдан також пробує втручатися в міський дизайн. Також створив шрифт для траси Київ — Бориспіль замість "Іжиці". Її у 1988 році розробила Світлана Єрмолаєва. “З метро, — каже Гдаль, — історія дуже давня”. Художник брав участь у редизайні літер на метро "ПочайнаРішення про зміну назви станції "Петрівка" на "Почайна" Київрада ухвалила у лютому 2018 року", але там не вдалося проштовхнути свою ідею: "Зараз з’явилося нове перейменування, і була ідея зробити це суб’єктивно красиво. Я не зміг бути осторонь".
Гдаль поставив собі завдання створювати такий дизайн, у якому кожен компонент показував би українську тяглість. І намагається змусити державу звернути увагу на проблему. Так, наприклад, у 2019 році він із колегами знайшов, що на українських гривнях останньої редакції були піратські шрифти. І є досі. Нацбанк не усвідомлює глибини проблеми й використовує напівкрадені речі або речі, які не мають жодного стосунку до України. А українська гривня — це обличчя держави.
"Для мене дизайн — це форма активізму — міського і загалом. Для мене важливо втілювати ідеї. А шрифти — лише засоби для цього".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
