Наприкінці червня Єврокомісія дала проміжну усну оцінку того, як Україна виконує сім євроінтеграційних рекомендацій, а восени має презентувати звіт. Після нього можуть початися переговори про вступ України в ЄС. Про те, як Україна виконує ці рекомендації, скільки розділів буде на перемовинах про вступ в Євросоюз, про імплементацію норм ЄС в українське законодавство та гарантії безпеки й допомогу Євросоюзу — в інтерв’ю Українському Радіо розповів представник України при ЄС Всеволод Ченцов.
Єврокомісія вважає, поки Україна повною мірою виконала дві рекомендації. Йдеться про судову реформу та реформу медіа. Коли можуть бути виконані усі рекомендації від ЄС?
Насамперед нагадаю, що таке усна оцінка, і чого ми очікуємо восени. Зазвичай Єврокомісія щороку готує великий повноцінний звіт про стан справ у сфері розширення. Тобто це аналіз прогресу кожної держави-кандидата у досягненні відповідних критеріїв — або для початку переговорів, або для отримання статусу кандидата. Як правило, початок переговорів — це вже досить заанонсований етап стосунків між державою-кандидатом та ЄС. Цьому передує багато етапів, і на кожному можна здійснювати додатковий контроль. Україна рухається надзвичайно швидко. Заявку ми подали наприкінці лютого 2022-го, вже за кілька місяців отримали статус кандидата і наприкінці цього року очікуємо на початок переговорів. В контексті стандартів ЄС ми рухаємося зі швидкістю світла.
Проміжна усна оцінка не передбачена правилами Євросоюзу. Рішення зробити такий крок ухвалили з однією метою — щоб усі чітко розуміли, де ми перебуваємо у процесі виконання рекомендацій, аби нам було легше вийти на фінішну пряму і забезпечити стовідсотковий прогрес у контексті великого осіннього звіту. Те, що ми виконали два критерії, не має викликати ні розчарування, ні незадоволення — навпаки, у нас на сьогодні є чітке розуміння, що слід зробити для переходу до наступного етапу. Ці речі потрібні насамперед нам, суспільству — реформування Конституційного суду, посилення антикорупційних органів, питання відмивання грошей, олігархічне законодавство. Усі ці речі у нас на порядку денному давно, за деякими напрямками ми працюємо не перший рік. А зараз отримали стимул і розгорнуту дорожню карту, як ці реформи завершити й перейти до наступного етапу.
Щодо реформи, яка стосується прав національних меншин. У грудні ухвалили відповідний закон, але у червні Венеційська комісія висунула до закону певні критичні зауваження. Якою мірою висновок Венеційської комісії може впливати на висновок Єврокомісії?
Венеційська комісія відіграє важливу роль у процесі оцінки прогресу України, вона має високий стандарт експертизи, їй довіряють. З іншого боку, ми завжди говоримо, що ці рекомендації треба розглядати, враховуючи особливості нашого розвитку на сьогодні, наприклад, ситуацію воєнного стану.
Щодо нацменшин, ми задовольнили одне з ключових прохань — додатково розглянути питання переходу на нову систему навчання. Досить складна дискусія відбувається з нашими угорськими сусідами. Як на мене, оптимальний крок — відкласти виконання закону в цій частині, зменшити напругу, а також важливо ще додатково попрацювати над питанням відповідних ресурсів. На сьогодні є проблеми з рівнем показників школярів, які навчаються угорською мовою на Закарпатті. Нещодавно у нас була дискусія в Європарламенті, і наші фахівці чітко показали, що рівень знань цих школярів, наприклад, з математики є гіршим за рівень школярів, що навчаються українською. Отже, є проблема, і наші угорські колеги мають враховувати ці моменти, дивитися у контексті й разом з нами концентруватися на інтересах людей, а не на політичних цілях.
Чи не стане це проблемою для відкриття переговорів щодо вступу України в ЄС?
Проблема використання переговорів про членство в ЄС для вирішення двосторонніх питань між країнами — це не суто українсько-угорський феномен. Питання в тому, наскільки ми зможемо утримувати цю ситуацію під контролем. Треба бути готовими до активної взаємодії, звісно, із залученням європейських інституцій. Адже якщо українська сторона виконує чинні міжнародні стандарти, ми маємо всі шанси зняти питання й уникнути блокування чи з боку Угорщини, чи з боку інших країн. Але багато питань є надуманими, і ми готові до діалогу, готові поліпшувати законодавство і наші практики. Ми не допустимо зловживань цим переговорним процесом і тим більше блокувань для вирішення якихось двосторонніх проблем.
Кожен розділ переговорів буде стосуватися певної царини законодавства, і щоразу Україна муситиме приводити його у відповідність до європейського. Чи відома вже послідовність розділів?
Насамперед ми не починаємо процес інтеграції з нуля. У нас є Угода про асоціацію, яка передбачає в тому числі адаптацію нашого законодавства до законодавства ЄС. Навіть до підписання цієї Угоди у 2014 році ми вже адаптували значну частину законодавства, і зараз нам буде значно простіше завершувати цю адаптацію. Тобто Єврокомісія має провести скринінг нашого законодавства, зрозуміти, де ми знаходимось станом на початок переговорів, і по кожному з 35 розділів визначити завдання.
Я б не хотів спекулювати яка буде послідовність. Логічно було б почати з розділів, де рівень нашої адаптації є найвищим. Наприклад, енергетика — у нас тут багато чого зроблено у зв’язку з тим, що Україна з 2011 року є членом Енергетичного співтовариства. А логіка цієї організації полягає саме в тому, щоб готувати держави-учасниці до членства у ЄС шляхом адаптації законодавства у цьому окремому секторі. Він є дуже важливим і для України, і для Балканських країн, які є членами цього співтовариства. Тому ми бачимо процес переговорів як динамічну адаптацію, інтеграцію України до внутрішнього європейського ринку. Тобто не маємо чекати великого вибуху у вигляді ухвалення рішення про членство, для того, щоб користуватися перевагами внутрішнього ринку.
Отже, в міру стовідсоткової адаптації у тому чи іншому секторі нашого законодавства, ми повинні отримувати доступ до ринку. Хочу звернути увагу, що на сьогодні є тимчасове рішення про зняття усіх торговельних обмежень для української продукції. Це ухвалили у зв’язку з агресивною війною Росії проти України, аби допомогти нам збалансувати торгівлю. Тож, попри війну, торгівля з Євросоюзом росте, але ми б хотіли досягнути аналогічних рішень і в інших секторах, щоб повноцінно інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС.
Наприкінці червня Європейська рада ухвалила рішення, що Україна буде отримувати від ЄС певні гарантії безпеки, фінансової та військової допомоги. Що можна тут виокремити як найважливіше?
Ми вже маємо певні ухвалені пропозиції, наприклад, про 50 млрд євро для підтримки нашої фінансової стабільності. Ці кошти частково будуть використовуватися для відбудови України, хоча потреби є значно більшими. Це перше важливе рішення довготермінового планування, воно буде покривати чотири наступні роки. Цифра може мінятися залежно від розвитку ситуації.
Якщо ми говоримо про воєнну допомогу, то ЄС вже підтримав Україну через Європейський фонд підтримки миру — це новий інструмент, і Україна є найбільшим реципієнтом цієї допомоги. Це по суті механізм компенсацій витрат, які несуть держави-члени на двосторонньому рівні, підтримуючи Україну.
Інший інструмент стосується безпосередньо амуніції — вже виділено два млрд євро, і держави-члени активно передають те, що мають на складах. Ще один елемент цієї програми — спільне виробництво. І буде третій елемент — підвищення у довготерміновій перспективі спроможності держав-членів щодо виробництва зброї та амуніції.
Наступний аспект — підтримка спроможності ЗСУ. Це нова тренувальна місія, яка почала функціонувати кілька місяців тому. Наші вояки, які не мають воєнного досвіду, проходять тренування у державах-членах ЄС. Звісно, є й інші важливі напрями підтримки. Це й санкційна політика — вже ухвалили 11 пакетів, триває робота над подальшими кроками. Тобто ЄС демонструє комплексний підхід. Не менш важливим є і гуманітарний напрям. Якщо згадати важкий зимовий період російських атак, то ЄС активно включився у постачання генераторів та іншого обладнання, щоб не допустити блекауту. Насправді Європейський Союз перезавантажився з точки зору і темпів ухвалення рішень, й амбітності рівня допомоги Україні.
Як сьогодні у Європейському Союзі розуміють реальний стан справ у Росії? Що думають про можливий розпад РФ?
Держави-члени ЄС тривалий період були замкнені у бульбашці, яку самі ж створили щодо принципів взаємодії з РФ. Якщо спрощувати, концепція зводилась до того, що, з одного боку Росію треба стримувати, а з іншого — з нею треба взаємодіяти в усіх сферах, де взаємодія є корисною чи необхідною. Йдеться про Африканський континент, Сирію, Афганістан, тероризм, газ і не тільки.
Але те, що відбулося в лютому минулого року, довело хибність цього підходу. Тому що ідея залучення Росії, розрахунок на якийсь раціональний підхід не виправдались. Відповідно, Євросоюзу та іншим партнерам треба бути проактивними, а не просто реагувати на виклики. Розпад Росії — це може бути один зі сценаріїв, особливо після так званого "бунту Пригожина". Люди нарешті розуміють, що це ослаблена країна, failed state — те, що Росія намагалась говорити про Україну. Але ми навпаки довели свою інституційну спроможність навіть у ситуації війни. РФ на очах вже розпадається, принаймні з точки зору її інституційної спроможності.
Як на мене, питання територіального устрою РФ — другорядне. Що важливо для нас і для партнерів з ЄС — забезпечити таку ситуацію, коли Росія перестане бути джерелом небезпеки та напруження. Мають бути вироблені сценарії впливу на РФ, щоб народи, які населяють цю країну, в якийсь момент стали нормальними, цивілізованими та припинили становити небезпеку для світу.
