Після детонації складів із боєприпасами на Київщині у Міноборони й Генштабі наголосили: об'єкти з вибухівкою заборонено розміщувати поблизу житлової забудови й місць скупчення людей. Безпечна відстань від житла, згідно з рішенням уряду, залежить, зокрема, від кількості вибухівки, радіуса розльоту уламків та сили ударної хвилі.
Багато з цих обмежень впливають і на виробництва оборонно-промислового комплексу. За останні пів року Росія обстрілювала ракетами й атакувала безпілотниками не лише склади з боєприпасами, а й приміщення з виробництва дронів та НРК, а також галузеві події в Києві та області. Довільне розміщення збройових виробництв в умовах війни створює значні ризики як для цивільних, так і для працівників цих підприємств. Задля безпеки чимало виробників регулярно переносять свої потужності за межі населених пунктів або розосереджують виробництво на менші локації.
Та чи можливо повністю дотриматися всіх безпекових норм й перенести виробництва на безпечну відстань, утримавши кадри, логістику й потреби в масштабуванні? Про це Суспільному розповіли представники кількох українських виробників зброї. З безпекових міркувань більшість — анонімно.
Попит на приміщення тільки зростає
Рік тому в українському ОПК налічували близько 900 підприємств, більшість з яких — приватні. Станом на червень 2026-го в Україні вже працюють понад тисячу приватних компаній, а в базі даних кластера оборонних інновацій Brave1 налічується понад дві тисячі оборонних стартапів. Збільшується при цьому не лише кількість — зростають і компанії. Наприклад, державний концерн «Укроборонпром» із 2024 по 2025 рік збільшив обсяги виробництва у півтора раза. Інший маркер зростання — обсяги державних закупівель зброї. До прикладу, в цьому році Агенція оборонних закупівель законтрактувала вдвічі більше дронів, ніж торік.
Коли збільшуються і кількість підприємств, і обсяги виробництва, і запити закупівельників, зростає й потреба ОПК у виробничих приміщеннях, офісах і складах. Однак в умовах війни пошук площ, що відповідають і державним нормам, і внутрішнім правилам безпеки компаній, стає задачею з зірочкою. Особливо складне це питання для невеликих компаній, у яких менше ресурсу для пошуку приміщень.
Найчастіша проблема, кажуть опитані Суспільним виробники, — небажання орендодавців здавати приміщення під ОПК.
— Коли приходиш до орендодавця й кажеш, який у тебе КВЕД і чим ти займаєшся, то зразу чуєш: «Ні, ми таке не приймаємо», — розповідає засновник однієї з компаній, що виготовляє НРК. — Купувати приміщення компанії, яка дуже швидко розвивається, майже нереально (і нелогічно через практику переїздів. — Ред.). Зараз наш орендодавець знає, чим ми займаємося. Ми сказали чесно. Але нам уже потрібне втричі більше приміщення. Ми не працюємо з вибухівкою, але орендодавці бояться, що це або якась кримінальна діяльність, або щось може прилетіти [від росіян]. Навіть якщо пояснюєш, що наша компанія займається приблизно чимось таким, як ремонт компʼютерів.
— За нашим досвідом у Києві та передмісті, якщо умовно взяти сто потенційних варіантів приміщень, придатних для виробництва, лише одиниці власників готові розглядати компанію ОПК як орендаря, — пояснюють в українського виробника засобів радіоелектронної підтримки Kvertus. — Зі стандартними офісними приміщеннями ситуація краща: 25-35 власників зі 100 готові розглядати такого орендаря. Але навіть ці варіанти мають відповідати нашим внутрішнім вимогам до безпеки, логістики й виробничих процесів. Це звужує вибір. Є й прямий вплив на ціну: ми стикалися з випадками, коли після того, як орендодавець дізнавався про профіль компанії, вартість оренди зростала вдвічіКількість в обох випадках АОЗ не розкриває..
Власники нерухомості оцінюють ризики російських ударів по своєму майну й перестраховуються. Але виходить так, що оборонна промисловість розвивається й потребує розширення, пропозиція оренди приміщень під такий бізнес звужується.
Що далі від міст — то складніше працювати
Розміщувати виробництва у містах — вимушений компроміс для виробників.Так, віддалена локація може зменшити частину ризиків, але ускладнить роботу. Адже що далі виробництво від транспортних розвʼязок, логістичних вузлів і робочих рук, то складніше налагодити в компанії ефективні процеси.
— Потрібно доставляти компоненти, відвантажувати готову продукцію, обслуговувати обладнання й забезпечувати працівникам доступ до робочого місця, — каже Вікторія Кульчицька, комерційна директорка українсько-британської defence-tech компанії Trypillian. — Я б тут не говорила про якусь універсальну відстань від міської забудови. Кожен виробник сам шукає баланс між безпекою, технічною придатністю приміщення та можливістю нормально організувати роботу.
— Повірте, ніхто з виробників не хоче втрачати свої склади, — говорить представник компанії, що виготовляє FPV-дрони та іншу радіоелектроніку. — Але відділити війну від цивільних людей не вийде. Наприклад, ми вивозимо виробництво подалі від усіх — і от у якомусь селі, де було три хати, починається нетипова активність. Туди їздять вантажівки, автобуси зі співробітниками. У всіх є супутники і розвіддані. Тож це швидко помітять і зруйнують вже завтра. Тому ми маємо працювати над нашою спроможністю захищати міста. Інакше це не працює.
Інша проблема перенесення виробництва за межі міст — у тому, що захист ППО там практично відсутній, каже Суспільному представник компанії з виробництва військового спорядження:
— До того, як ми виснажилися по ракетах, ефективність збиття була майже 100%. У місті є якесь прикриття, якесь ППО, тому й використовується міська забудова. Виробництво дронів десь у підвалі багатоповерхівки ризику для цивільних особливо не несе — крім можливості обстрілу. Але ракета може прилетіти в будинок і просто так. А от що стосується виробництва з використанням вибухових речовин, то розміщувати їх у міській забудові заборонено законом.
Як, де та скільки вибухівки можна зберігати, регулює постанова Кабміну №763. Це спрощений механізм зі скороченими бюрократичними процедурами, який ухвалили в 2023 році на час дії воєнного стану, аби полегшити виробникам зберігання зброї. У постанові також збереглися вимоги до санітарної зони довкола складів боєприпасів — не менше 100 метрів зовні від огорожі.
— Ми воюємо з дуже потужним і, на жаль, розумним ворогом. У нього широко працює різна розвідка й унеможливити удари по складах і виробництвах повністю не можна, — говорить виконавчий директор Національної асоціації оборонної промисловості України Сергій Гончаров. — Велика частка виробництв була створена дуже не вчора. 10 снарядів на мільйон квадратних кілометрів розосередити неможливо. Чи можна відповідальніше ставитися до їх зберігання? Так. Стосовно вибухів на складах у Київській області слідство встановить або недопрацювання, або недбалість і якусь посадову особу покарають. Але якщо взагалі все правильно робити згідно з технікою безпеки, треба на це витратити не рік і не два, і не один мільярд із бюджету. У в нас ані стільки часу, ані грошей немає.
Що стосується виробництв, де не залучена вибухівка, то Сергій Гончаров каже — підприємства українського ОПК мають справу зі складними технологічними процесами, які потребують відповідних умов. Перебазувати їх — завжди складно.
— Розповіді про дрони на кухнях — це класно, але серійні вироби, щоб не було питань до їх якості, мають виготовлятися в заводських умовах. Це складна електроніка, яку не можна розмістити в будь-якому сараї. І приватні підприємства, і державні інколи змінюють свої локації, але просто перевезти 50 вагонів заліза не означає релокувати виробництво. Бо якщо дефіцитний фахівець умовного ОПК — це людина, яка живе в Києві, то пояснити, чому він, припустимо, має їхати з родиною в незрозуміло яке село будь-якої області складно. Йому простіше знайти роботу в іншому київському підприємстві.
Допомога від держави й пошуки рішень
Гончаров пояснює, що держава хоч і в невеликій кількості, але ще має вільні виробничі приміщення, які будувалися в радянські часи й мають великі бомбосховища, розраховані у тому числі на ракетні удари.
— Дуже часто вони у занедбаному стані. А якщо це в нормальних локаціях біля міст або в самих містах, то там може бути все давно приватизоване або якимось ТЦ, або ЖК, — каже він. — Але певні обʼєкти ще є, і держава періодично про них згадує. Це питання періодично порушують у Міноборони, а потім трапляється чергова реорганізація чи звільнення — і доводиться працювати з початку.
2 вересня Суспільне звернулося до Міністерства оборони із запитаннями про те, як із приватними компаніями обговорюється можливість розміщувати склади й виробництва, чи є в Україні достатньо площ, аби покрити потреби мілтек-підприємств не біля житлової забудови, і які безпекові рамки напрацьовані в Міністерстві після випадків атаки на склади боєприпасів на Київщині. Ми досі очікуємо на коментарі.
Майже всі приватні компанії мають власні протоколи безпеки. По-перше, частина з них децентралізують виробництво, аби не зосереджувати все на одній локації. Це робить кожен конкретний виробничий майданчик умовно «нецікавим» для ураження, наприклад, балістичною ракетою, оскільки ціль є надто «дешевою».
По-друге, є внутрішні правила роботи для працівників: не використовувати брендовану продукцію компаній біля локацій, не паркувати поруч машини, проводити робочі зустрічі не в офісі, не допускати на територію сторонніх осіб — наприклад, курʼєрів. Компанії, які виробляють маленькі пристрої, можуть собі дозволити такі протоколи. Однак підприємства, для роботи яких потрібна великогабаритна техніка, заховати важко.
— А якщо говорити про склади зі зброєю, то ми розуміємо, що її багато і має бути багато. Це різна техніка — як патрони та вибухівка, так і БпЛА. Це стільки номенклатури, що я сам не до кінця на цьому знаюся, — каже Суспільному представник однієї з приватних оборонних компаній. — Неважливо, це державне підприємство чи приватне. Вони всі однаково стикаються з викликом, де це все зберігати й на базі чого виробляти.
