Віра Чернуха живе у селі Дементіївка Харківського району за п’ять кілометрів від російського кордону: жінка ночує в літній кухні, готує на газу від балона, по воду ходить до колодязя. Вона єдина, хто повернувся у нерозміноване село після деокупації. Нині садить город між вирвами та розбирає завали після обстрілів на подвір’ї.
"Варила суп, коли двері вибило вибухом"
Російські військові увійшли до Дементіївки 26 лютого 2022 року, розповідає 76-річна жителька села Віра Чернуха.
"І почали все трусити. Запитували, з ким живу, чи є сини, чи є зброя. А в мене дві гвинтівки — дід мисливцем був. Вони відчиняли двері, а зброя за ними була, а то б не знаю, що було. Немає, кажу, дідуся, помер", — пригадує зустріч з окупантами Віра.
Серед жителів були й ті, хто радів приходу окупантам, розповідає пенсіонерка: "Були тут і такі, що закладали людей, вони чекали на "руський мир". Окупантів питали, чого вони прийшли. Кажуть: звільняти нас від "нациків".
Вдома Віра жила до 3 травня, доки її не поранило у власному будинку під час обстрілу.
"Я була в кухні, суп варила, двері як вибило вибухом, і уламком зачепило мені ногу. Наступного дня я отямилася в Бєлгороді. Я там місяць провела в лікарні, робили переливання крові. Росіяни хотіли відправити мене до біженців, тому що ніхто з рідних мене не знаходив. І вже збиралися відправляти документи, щоб переправити в Ростов, як мене знайшла невістка", — згадує Віра.
Завдяки волонтерам жінка дісталася Львова через чотири країни: Росію, Литву, Латвію та Польщу.
"На Покрову я вже була в Харкові. Не те слово, що я рада була. Якби ліків не напилася, я б упала. Такий будинок у нас стояв. На всю Дементіївку був утеплений будинок", — розповідає Віра.
Повернення додому та спалені троянди
Три тижні тому жінка повернулася до себе в село.
"Своє! Хоч його й немає нічого, але своїми руками все будували, не спали, недоїдали. Хоч невістка й свариться, каже: "Мамо, що ви там будете робити без води, світла, без нічого". Ні, кажу, як помирати, то на своїй території", — каже Віра.
У селі не вцілів жодний із двох десятків будинків. Бої з окупантами за Дементіївку тривали торік до осіннього контрнаступу. Населений пункт розташований між двома стратегічними автошляхами: Дергачі — Козача Лопань і Бєлгород — Харків.
"Уся Дементівка розташована на стратегічному узвишші. Тому за це село йшли тяжкі бої. Майже всі підрозділи Збройних сил України, які звільняли Харківщину, брали участь і за звільнення цієї території. На жаль, наші захисники заплатили тут велику ціну й великих втрат вони завдали ворогу. Саме з цієї території ворог завдавав ударів по Прудянці, Цупівці, не даючи нашим силам підійти до Козачої Лопані", — говорить начальник Дергачівської військової адміністрації В'ячеслав Задоренко.
Нині у населеному пункті не працюють магазини, до нього не ходить транспорт. Розміновані в Дементіївці тільки основні ґрунтові дороги, каже Задоренко. За його словами, до вторгнення у селі проживало до 30 людей.
"Щільно замінована інфраструктура. Поки що в пріоритеті не стоїть розмінування цього села, бо немає для кого — живе тільки одна людина, тітка Віра, якій ми допомагаємо через старосту, через військових, які тут проїжджають і завозять їй продуктові набори", — говорить начальник Дергачівської військової адміністрації.
"Зараз стоїть завдання розмінувати ті населені пункти, де проживає значна кількість людей, запустити туди транспорт, відновити роботу продуктових магазинів, надання адміністративних послуг, а потім уже займатися такими невеликими хуторами, як Дементіївка", — пояснює Задоренко.
За словами Віри, її подвір’я сапери вже оглянули.
"У сусіда на городі є снаряди, у землі стирчать. У мене на подвір’ї все перевірили — я тут і кошу, і ходжу", — говорить Віра.
На її городі залишилися 12 вирв від снарядів. Між ними жінка висадила огірки, моркву, буряк, картоплю і помідори, залишився перець.
"Ми, коли обстріли були, снаряди летіли, садили з сусідом городи — і картоплю, і буряк, і моркву, і цибульку. Саджу й кажу: "Сашко, напевно, не доведеться нам його їсти. Так і сталося", — пригадує минулий рік Віра.
Жінка показує місце, на якому росло щонайменше 15 кущів троянд.
"І такі були троянди, що коли я з ними в електричці до Харкова до дітей їду, бабуся запитує: "Це у вас штучні троянди?". Ні, кажу, живі. А воно листочки аж блищать! А тепер жодної троянди, повикопувала. Будинок же горів, і троянди погоріли", — говорить Віра.
Як планують відновлювати Дементіївку
Ночує Віра в літній кухні — після обстрілів її допоміг відбувати син. Їжу жінка готує на газу від балона, в темряві підсвічує собі ліхтариком, по воду ходить до колодязя.
"Люди так раніше жили й нічого. Зараз прибираю те, що наробив "руський мир" — я два дні палила тільки погниле ганчір’я. А ще треба погріб оглянути. Окупанти ж там, напевно, спали, я підняла подушки, матраци — усе теж погнило", — говорить місцева жителька.
Запаси у погребі стали у пригоді українським захисникам, коли ті звільняли село від окупантів.
"Я, як корінна жителька, на зиму все заготовляла: мішок борошна, мішок цукру, картопля своя, консервація. Якось у село до пам’ятника приїжджали солдати. Кажуть, ми як звільнили Дементіївку, стільки компоту знайшли у вашому погребі, пили його. Я кажу: "На здоров’я", — говорить Віра.
Найближчим часом світло та водопостачання у селі не відновлять, говорить начальник Дергачівської військової адміністрації В'ячеслав Задоренко.
"Немає сенсу витрачати зараз великий фінансовий ресурс і кидати сюди великі бригади, тому зараз основні сили кинуті туди, куди люди повертаються. До холодів повинні бути заживлені всі деокуповані території — це завдання, яке поставив начальник обласної військової адміністрації", — каже Задоренко.
Зимувати Віра планує у дітей в Харкові: "Усе є. Не вистачає, щоб мир був і все швидше скінчилося. Щоб наші діти не страждали. Лягаю спати — "Отче наш" читаю, проснуся — теж. Щоб наші діти не страждали. Щоб солдати наші не гинули".
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
