Між вірою в демократію та "залізний кулак". Головне про вибори в Туреччині

Між вірою в демократію та "залізний кулак". Головне про вибори в Туреччині

Реджеп Тайїп Ердоган (ліворуч) і Кемаль Киличдароглу
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган (ліворуч) та його головний суперник за крісло лідера країни опозиційний кандидат Кемаль Киличдароглу. Фото: AP Photo/Francisco Seco; Sercan Kucuksahin/Anadolu Agency/Getty Images

14 травня Туреччина обиратиме президента і вперше за останні майже десять років це може бути не Реджеп Тайїп Ердоган. За результатами нещодавніх опитувань, Кемаль Киличдароглу — кандидат від обʼєднаної опозиції та головний суперник Ердогана — не відстає за показниками підтримки.

Похитнуться можуть також і позиції керівної Партії справедливості та розвитку (АКР), очолюваної Ердоганом. Її критикують за те, що держава недостатньо ефективно впоралася з наслідками землетрусів, за економічні негаразди, за антизахідні настрої чинного президента. Та головне питання: чи вистачить у турків довіри до Киличдароглу, щоб уповноважити його стати обличчям змін після понад 20 років АКР при владі.

Що травневі вибори у Туреччині змінять для країни, які питання найбільше турбують турків напередодні виборів, та наскільки може змінитися вектор зовнішньої політики за нової влади і які наслідки це означатиме для України — розповідає Суспільне.

Запеклі суперники

Кемаль Киличдароглу — 74-річний колишній держслужбовець, університетський викладач та представник релігійної меншини алавітів, складає пальці у формі серця та показує цей символ натовпу зі сцени в Ізмірі — центрі турецької провінції, яка традиційно підтримує кандидатів від опозиції на виборах.

6 березня після тривалих суперечок Киличдароглу обрали кандидатом від обʼєднаної опозиції на президентство. "Національний альянс" — на противагу від сформованого довкола кандидатури Ердогана "Народного альянсу", став об'єднанням шести опозиційних партій. На чолі — Республіканська народна партія (СНР), яку свого часу заснував Мустафа Кемаль Ататюрк, "батько турків", і яку вже 13 років очолює Киличдароглу.

За попередніми опитуваннями за Киличдароглу турки готові голосувати не менше, ніж за Ердогана: 44,9% виборців проти 45,2% відповідно. Натовп, який прийшов висловити схвалення Киличдароглу на передвиборчому мітингу в Ізмірі рясніє червоними національними прапорами. Значна частина людей тут — молодь, що голосуватиме на виборах вперше. "Я подбаю про те, щоб ці люди мали право вільно мене критикувати", — каже Киличдароглу.

Лідер турецької опозиції Кемаль Киличдароглу, Текірдаз, 27 квітня 2023 року
Лідер опозиційної Республіканської народної партії (СНР) Туреччини Кемаль Киличдароглу на передвиборчому мітингу в Текірдазі, 27 квітня 2023 року. Киличдароглу — головний суперник нинішнього президента Реджепа Тайїпа Ердогана на президентських виборах. Фото: AP Photo/Francisco Seco

Це покоління не памʼятає іншої Туреччини, ніж ту, де основними процесами в державі керує АКР та Реджеп Тайїп Ердоган. З 2003 до 2014-го він був премʼєр-міністром Туреччини, а з 2014-го — її незмінним президентом. У 2017-му, за рік після невдалої спроби військового перевороту у Туреччині Ердоган провів Конституційний референдум, за підсумками якого в країні зникла посада премʼєра. По суті, Ердоган почав перетворювати Туреччину на суперпрезидентську республіку: відтак він міг самостійно призначати міністрів без згоди парламенту, а також затверджувати керівників армії та спецслужб. Одна з головних обіцянок Киличдароглу — змінити політичну систему та повернути країну до демократичної парламентської республіки.

У Киличдароглу та Ердогана є й інші суперники — Мухаррем Інже від Партії батьківщини, який вже змагався з Ердоганом у 2018-му, а також Сінан Оган від "Родового союзу". Однак їхній рейтинг не сягає і 10%.

"Більшість людей хоче змін, однак питання полягає в тім, чи є Киличдароглу саме тією людиною, яка спроможна їх принести. Турки вважають, що нинішня система не працює, що економічна політика потерпає від некваліфікованого урядування. Але й Киличдароглу балотується насамперед тому, що інші кандидати від опозиційного табору, як-от мер Стамбула (йому загрожує увʼязнення через критику рішення влади провести повторні вибори мера Стамбула у 2019-му — ред.), відсторонені від виборчих перегонів", — Аслі Айдінташбаш, у минулому турецька журналістка, а нині позаштатна наукова співробітниця вашингтонського Брукінгського інституту, пояснює високий рейтинг Киличдароглу.

Айдінташбаш додає, нинішні вибори дозволять оцінити "чи зможе Туреччина врешті зупинити дрейфування в бік авторитаризму". На її думку, 14 травня стане своєрідним референдумом про довіру до президента Ердогана. І визначальними аспектами для виборців тут будуть демократія та економіка.

Призильники лідера турецбкої опозиції Кемаля Киличдароглу, 27 квітня 2023 року
Люди слухають виступ лідера опозиції Кемаля Киличдароглу під час передвиборчого мітингу в Текірдазі, Туреччина, 27 квітня 2023 року. На плакатах написи турецькою мовою: "Ласкаво просимо, мій дідусь" та "Обіцяю вам, весна знову прийде". Фото: AP Photo/Francisco Seco

Авторитет і авторитаризм Ердогана

Двадцять років тому в Ердогана був імідж прозахідного політика-реформатора. Однак у 2013-му сталися придушення протестів (які починалися як мітинг проти вирубки парку, та згодом стали антиурядовими) у стамбульському парку Газі, а у 2016-му — розправи з підозрюваними у причетності до спроби військового перевороту: сотні противників Ердогана були засуджені до довічного увʼязнення. Політика Ердогана стала більш авторитарною. Влада посилила тиск на активістів та ЗМІ. Референдум 2017 року про зміну устрою Турецької республіки з парламентської на президентську правозахисники назвали "небезпечними для демократії". Ба більше: тоді ж Ердоган "обнулив" собі один строк і легалізував право балотуватися у 2023-му.

Поступово змінювалося й релігійне забарвлення правління Ердогана. Його партія ініціювала скасування заборони на носіння хусток та хіджабів жінками держслужбовицями, яка діяла з 1980-го. Згодом Ердогана та його політичну силу критикували за те, що він підважує принципи секуляризму (відокремлення релігії від держави), на яких базувалася Турецька республіка за задумом Ататюрка. Зокрема — підтримуючи ісламістські ініціативи. Критику у 2020-му викликало рішення влади перетворити собор Святої Софії в Стамбулі, який довгий час був музеєм, на мечеть. На це президент відповідав, що підтримує права турків більш відкрито висловлювати релігійні погляди.

Проте значно важливішим є питання турецької економіки — однієї з топ-20 економік світу. У перше десятиліття правління АКР та Ердогана посилення інфляції вдалося вгамувати, а доходи людей зростали. Але потім усе пішло не так — лише за останній рік турецька ліра втратила 30% вартості до долара. Дефне Арслан, старша директорка програм "Атлантичної ради в Туреччині" пояснює: "Тривалий час уряд наполягає на неправильній економічній політиці — вона базується на низьких відсоткових ставках в умовах високої інфляції". Центральний банк Туреччини за Ердогана став залежною від нього інституцією. Зробити його знову незалежним — одна з передвиборчих обіцянок опозиції.

"Десь 10 млн турків живуть відповідно до європейських стандартів і більшість з них голосує за СНР. Але більша частина населення — у дуже поганій ситуації: після пандемії, після однієї за іншою криз. Якби ви побували у Туреччині чотири роки тому, а тепер приїхали знову, ви б не повірили цим цінам. Ми самі не віримо. Для багатьох людей це означає, що вони можуть дозволити собі їсти лише хліб, а сир, оливки — це тепер вкрай дорогі продукти", — говорить Юміт Ківанч, турецький письменник, журналіст та документаліст.

Ердоган намагається відвернути увагу від усього цього, вказуючи на численні успіхи, яких досягла Туреччина під час його правління. Лише останнім часом він урочисто відкрив першу в країні атомну електростанцію, відсвяткував відкриття великого газового родовища в Чорному морі, сів за кермо першого електромобіля Туреччини та представив її перший авіаносець.

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган виступає з промовою в Стамбулі, 21 квітня 2023 року
Президент Туреччини та кандидат у президенти від блоку "Народний альянс" Реджеп Тайїп Ердоган виступає з промовою під час передвиборчої кампанії в Стамбулі, Туреччина, 21 квітня 2023 року. Президентські вибори 14 травня можуть стати для нього найважчим випробуванням за два десятиліття правління. Фото: AP Photo/Francisco Seco

Фактор землетрусу

На початку лютого в Туреччині відбулася серія землетрусів, які забрали життя майже 50 тисяч людей, понад мільйон залишили без домівок, а державі коштували близько 34 млрд доларів збитків. Владі, по-перше, закидали недостатньо оперативне реагування на ситуацію — потім це визнав сам Ердоган і вибачився. У соцмережах ширилося обурення діями влади, яка насамперед поспішила звʼязатися з тими главами муніципалітетів, які були однопартійцями Ердогана. Після твіту: "Де ж влада?" чоловіка, який безрезультатно розшукував рідних поміж завалів, проти нього порушили справу через "образу держави". Невдовзі в країні на певний час заблокували Twitter.

По-друге, владу звинувачували у тому, що вона начебто толерувала недбальство забудовників. Після потужного землетрусу в Ізмірі 1999-го в Туреччині запровадили спеціальний податок, який має витрачатися на зміцнення будівель, аби ті витримували землетруси. Крім того, ввели значно суворіші будівельні норми. Однак сплативши штрафи, забудовники могли здавати в користування будівлі в обхід цих норм. У 2019-му Ердоган розповідав, як вирішив "житлову проблему" для тисяч громадян у Кахраманмараші, а вже у 2023-му це місто виявилося одним з найбільш постраждалих від землетрусу.

"Суть цієї президентської системи у тому, щоб прискорити ухвалення рішень — це мало бути ефективним. Та як ми побачили на прикладі реагування на землетруси вона не зовсім така. По опитуваннях громадської думки ми бачили, що є певне падіння рівня довіри до уряду, однак АКР дуже підтримували у регіонах, які постраждали від землетрусу. Тож навіть якщо ми побачимо певне зменшення рівня підтримки, її все одно буде багато", — каже Чіґдем Устюн, очільниця Центру досліджень економіки та зовнішньої політики EDAM у Стамбулі.

Дефне Арслан каже, опозиція досить ефективно скористалася ситуацією з землетрусом, щоб проявити себе — то критикуючи дії влади, то приїжджаючи у деякі постраждалі регіони швидше, аніж представники уряду. Рейтинг Ердогана після землетрусів справді похитнувся, втім, не можна сказати, що це однозначно схилило мешканців потерпілих регіонів на бік опозиції, зауважує Арслан:

"Хтось каже, що уряд суттєво спізнився з реагуванням, та координація з самого початку була не дуже гарною. Хтось зауважує, що це був страшенний землетрус і не так уже й багато можна було вдіяти. Водночас є чимало тих, хто вважає, що саме уряд АКР — єдиний, хто міг впоратися з цим".

Жінка проходить повз уламки будівель, які зруйнувалися через землетрус в Кахраманмараші, Туреччина, 17 лютого 2023 року
Жінка проходить повз уламки будівель, які зруйнувалися через землетрус в Кахраманмараші, Туреччина, 17 лютого 2023 року. Фото: AP Photo/Bernat Armangue

Зовнішня політика

Зовнішня політика — ще один важливий аспект для виборів. Частина турків підтримує антизахідну політику Ердогана як лідера, який "може на своїх умовах говорити з заходом", каже Дефне Арслан, але з іншого боку “результати опитувань свідчать, що підтримка НАТО турками становить близько 60%. Вона висока навіть як для Європи. Так само підтримка членства в ЄС становить понад 60%”.

Тріщину у відносинах Туреччини з країнами НАТО дав укладений у 2019-му контракт Анкари про поставки російських ЗРК С-400. Після нього Туреччину виключили з програми щодо винищувачів F-35 та наклали на неї санкції. Нині ж Ердоган заблокував заявку Швеції на вступ до НАТО, стверджуючи, що вона переховує членів Курдської робітничої партії (КРП), яку Туреччина вважає терористичною організацією.

Крім того, економічні негаразди наблизили Туреччину до близької співпраці з Росією — від дешевого імпорту газу до спільного будівництва АЕС "Аккую". Станцію у провінції Мерсін на південному узбережжі Туреччини спорудили за участі "Росатому". 27 квітня Ердоган з Путіним її урочисто відкрили — правда по відеозвʼязку.

Ердоган (праворуч) і Путін (ліворуч) під час церемонії відкриття газопроводу "Турецький потік" у Стамбулі, 8 січня 2020 року
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган (праворуч) і президент Росії Володимир Путін (ліворуч) розмовляють під час церемонії відкриття газопроводу "Турецький потік" у Стамбулі, 8 січня 2020 року. Фото: AP Photo/Lefteris Pitarakis

"Навіть під час холодної війни, хоча Туреччина й була частиною західного блоку, відносини з Росією (на той момент СРСР) продовжувалися. Зовнішня політика Туреччини надає пріоритет дружнім відносинам з РФ. Це буде важливо і для нового уряду, якщо він зміниться. Тож я б не очікувала величезної зміни у відносинах з Росією, коли йдеться про економічні звʼязки. Але якщо брати розмови про другий раунд поставок ЗРК С-400 — не думаю, що це станеться", — каже Чіґдем Устюн.

Юміт Ківанч зауважує, що на руку міцним відносинам Туреччини й Росії грає і той факт, що Ердоган та Путін — ідеологічно подібні: "Над Росією усе ще є привид імперіалізму. Ми в Туреччині теж його любимо. Для Туреччини актуальний егоцентричний погляд на світ. Слоган, який влада використовує зараз: "століття Туреччини", мовляв: "ми йдемо до століття Туреччини".

Головна обіцянка опозиції щодо зовнішньої політики — поліпшити відносини з Заходом, зокрема припинити блокування вступу Швеції до НАТО. Однак як каже Дефне Арслан, хоча "вони безперечно більше схиляються до Європи та України, є певні червоні лінії у зовнішній політиці Туреччини — наприклад, питання Кіпру та РПК".

Ще одне проблемне питання — сирійських біженців, яких нині на 85-мільйонне населення Туреччини — щонайменше 4 млн: "Рівень неприйняття серед турецького народу дуже високий і це стало величезною проблемою. Опозиція обіцяє її швидке та мирне врегулювання", — говорить Ківанч.

Туреччина та Україна

Попри близькі звʼязки з Путіним, в Ердогана є принципова позиція щодо територіального суверенітету України. В інтервʼю минулого року він наголошував, що усі тимчасово окуповані території мають повернутися Україні, включно з Кримом. Турецька компанія Baykar надає Києву ударні безпілотники та планує невдовзі будувати завод в Україні. А сам Ердоган знайшов для себе роль посередника у війні: Туреччина є стороною зернової угоди. Також Туреччина допомагає Україні повертати додому полонених. Крім того, Ердоган не раз пропонував Зеленському бути посередником у його переговорах з Путіним. З іншого боку Анкара жодного разу не приєдналася до позиції Заходу в питанні санкцій проти РФ.

"Складно щось сказати про санкції проти РФ. Я не змогла отримати чіткої відповіді від представників опозиції, коли питала їх про це. Гадаю, це те, що буде вирішуватися в процесі, але я певна, вони вже обговорювали це. Опозиція може сказати, що вони впроваджуватимуть лише ратифіковані ООН санкції, але ООН у цьому не бере участі прямо, а Росія все ще головує в Радбезі ООН. Тож я сумніваюся, що новий уряд буде запроваджувати антиросійські санкції з огляду на нинішнє законодавство Туреччини, якщо говорити про реалістичний сценарій", — пояснює Арслан.

Киличдароглу у передвиборчих промовах уникав згадок про те, якою буде його політика щодо відносин з Україною, однак його радник зауважував, що роль Туреччини як посередника між Росією та Україною, зокрема у зерновій угоді, у будь-якому разі збережеться.

Розділена країна

Одночасно з виборами президента 14 травня триватимуть і вибори до парламенту. І тут важитиме, які саме партії та з ким формуватимуть коаліцію. Якщо поглянути на склад як опозиційного блоку, так і блоку на підтримку керівної АКР, вони дуже строкаті. Поруч з правими націоналістами в альянсі Ердогана опинилася Ліва демократична партія, а опозицію підтримують праві консерватори з "Партії щастя".

"На цій стадії в опозиції може бути одна ціль — вона обʼєднана, щоб виграти вибори, тож нині різноманіття може стати перевагою. Однак потім у них можуть виникнути відмінності у пріоритетах. Якщо опозиція переможе і вони сформують уряд, це буде певний перехід до парламентської системи, а потім ми побачимо суперництво і між опозиційними партіями, які нині обʼєднані", — говорить Чіґдем Устюн.

Вирішальну роль на виборах може зіграти підтримка курдів. НDP — Демократична партія народів, яку чинна влада звинувачує у звʼязках з РПК, є головним виразником інтересів цієї національної меншини, що становить 15-20% від населення Туреччини. Лідер НDP Селахаттін Демірташ нині за ґратами і його партія участь у виборах бере під іншою назвою — як Зелена ліва партія. "Зелені" підтримали Киличдароглу.

Люди проходять повз агітаційний автомобіль із зображенням президента Туреччини Тайїпа Ердогана в торговому районі Стамбула, 3 травня 2023 року
Люди проходять повз агітаційний автомобіль із зображенням президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана в одному з районів Стамбула, 3 травня 2023 року. Фото: Burak Kara/Getty Images

"Курди — теж мусульмани, але належать до іншої народності. У тлумаченні філософії нинішньої правлячої партії такого бути не може: усі мають бути турками. У Туреччині люди поділені на групи й головний фактор, що впливає на рішення виборців є належність до цієї групи. 25-35% ніколи не голосували за Киличдароглу чи когось подібного саме через політику СНР, тому що ця партія суперечить їхнім уявленням про самоусвідомлення. Адже вона націлена на те, щоб стати частиною Заходу, а це суперечить нашому уявленню про релігію, національність", — пояснює Юміт Ківанч.

"Основна теза Ердогана: опозиція розділена, вона не спроможна керувати. Також він посилається на великі оборонні проєкти як частину своєї кампанії — ось у Туреччини тепер є перший авіаносець, різноманітні види дронів, перший турецький танк і тому подібне. Гадаю, його головний посил звучить так: я можу бути часом жорстким, однак я — єдина людина, яка спроможна зробити Туреччину великою знову, відродити країну як регіонального гіганта. Водночас деякі люди відчувають, що обставини їхнього життя стали настільки нестерпними, що це вже геть неважливо, чи будує Туреччина власні авіаносці", — підсумовує Аслі Айдінташбаш.

На початок