Українці проводжають рік, який став найскладнішим за всю історію незалежності.
Росія вбила тисячі людей, зруйнувала тисячі будинків, розділила мільйони сімей. Водночас розв'язана РФ війна нагадала про те, як українці можуть підтримувати одне одного, коли важко; допомагати тим, кому це необхідно; бути незламними, коли темно; бути мужніми, коли страшно; сумувати, коли боляче, та любити.
Суспільне зібрало для вас світлини наших фотографок та журналістів. Вони щиро та глибоко ілюструють 2022 рік. Це історії про військових, медиків, волонтерів, рятувальників, поліцейських та капеланів. А також — про звичайних людей, які пережили окупацію і дочекалися українських бійців на своїх вулицях. Про тих, хто втратив дітей і про тих, хто дав нове життя. Про тих, хто втратив дім і знайшов прихисток. Про тих, хто бореться на передовій і тих, хто тримає тил.
Дивіться добірку фотографій Суспільного, а також обов’язково читайте підписи до них.
Українські бійці в окопі на позиції поблизу Миколаєва, березень 2022 року. Миколаїв опинився під вогнем з перших днів війни. Росії не вдалось взяти місто на землі, тому його регулярно, особливо на околицях, бомбардували з неба. Передова у березні була за 10 кілометрів від центру міста. Військові в будь-який час готові були прийняти бій. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Бійці Територіальної оборони, поліцейські та волонтери допомагають цивільним перейти підірваний Романівський міст через річку Ірпінь, березень 2022 року. Зруйнований міст став єдиним шляхом евакуації для мешканців захоплених міст Київської області, а також фактично зупинив наступ російських військ на Київ. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Пацієнти однієї з київських лікарень у підвалі, який слугував укриттям через постійні ракетні обстріли столиці, березень 2022 року. Вагітна жінка в центрі світлини розповіла, що її чоловік і батько майбутньої дитини – військовий. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Військовий схилився до тіла свого загиблого друга на території міського моргу у Миколаєві, березень 2022 року. 18 березня росіяни ракетою вдарили по казармі 79 окремої десантно-штурмової бригади у Миколаєві. Від вибуху повністю знищена казарма, де в цей момент спали українські військові. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Батьки та родичі біля труни хлопчика у Нових Петрівцях на Київщині, березень 2022 року. Дворічний Степан загинув, коли російські військові обстріляли село з важкої артилерії. У будинок родини влучив снаряд, він повністю зруйнував ту частину помешкання, де у своєму ліжку спала дитина. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Житель звільненої від росіян Бучі виходить з двору на вулиці Яблунській, щоб подивитись на українських військових, які заїжджають у місто, квітень 2022 року. На тротуарі, поряд з воротами, лежить тіло розстріляного чоловіка. Слідство вже встановило, що російські військові навмисне вбивали людей у Бучі. Найбільше загиблих було на вулиці Яблунській. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Українські бійці залізають на спалену російську техніку на одній з центральних вулиць у звільненій Бучі на Київщині, квітень 2022 року. 31 березня російські війська залишили Бучу. Місто пережило 33 днів окупації. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Рука загиблого чоловіка виступає через плівку у братській могилі в Бучі на Київщині, квітень 2022 року. Після звільнення міста тут виявили масове поховання загиблих мирних жителів. Троє місцевих волонтерів під обстрілами збирали тіла на вулицях міста та, тимчасово, хоронили їх в ямі біля церкви Андрій Первозванного в центрі Бучі. Суспільне Новини/Єлизавета Серватинська
Зруйнований авіабомбою житловий будинок у Бородянці на Київщині, квітень 2022 року. На одній із стін (в центрі кадра) видно настінну полочку, яка, завдяки цій світлині Лізи Серватинської та її допису у твіттері, стала одним із найвідоміших символів стійкості українців у цій війні. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Жителі одного з будинків у Бучі, які разом пережили російську окупацію, біля під'їзду свого дому, квітень 2022 року. Кажуть: спільно готували їжу, ділились ліками та речами першої необхідності. На початку вторгнення – ховались у підвалі від російських авіаударів. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Волонтер ритуальної служби Сергій Матюх збирає тіла закатованих чоловіків в одному із дворів у Бучі на Київщині, квітень 2022 року. Троє чоловіків, серед яких Сергій, домовились з російськими військовими про можливість збирати тіла у місті ще за часів окупації. Їхня службова машина була єдиною, яка їздила містом, часто під обстрілами. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Українські військові на позиціях поблизу Барвінкового на Харківщині, травень 2022 року. Тоді, у травні, російські військові продовжували перегруповувати та посилювати свої підрозділи для просування на Ізюмському та Слов'янському напрямках. Нині усі ці території звільнені завдяки контрнаступу українських сил оборони на Харківщині у вересні. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
В одному з підвалів Вугледара живе сім'я з Волновахи, яка чекає можливості повернутись додому, травень 2022 року. Вугледар, що за 60 кілометрів від окупованого Донецька, обстрілюють щодня. З 15 тисяч довоєнного населення у містечку, на момент травня, залишалося не більше двох. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Втомлені рятувальники та поліцейські відпочивають у тіні поміж роботами з пошуку людей під завалами у Кременчуці, червень 2022 року. Російські війська 27 червня вдарили ракетою по торговельно-розважальному центру "Амстор" у Кременчуці на Полтавщині. У пожежі загинули 22 людей. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Затримання підозрюваних у коригуванні артилерійського вогню військ РФ в одному із міст на Донбасі, червень 2022 року. Російська артилерія несе найбільшу загрозу, як українським військовим, так і цивільним. Маючи перевагу в кількості установок та боєприпасів, росіяни можуть вести тривалий вогонь по позиціях військ та цивільній інфраструктурі. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Лікар-хірург Дмитро (в центрі) допомагає з евакуацією пораненого військовослужбовця та адвоката Масі Найєма з лікарні Слов'янська до Дніпра, червень 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Більше фотографій та історій про лікарів на війні, в окупації і в тилу – у нашому проекті. Фотографка Суспільного Ліза Серватинська поговорила з хірургами, кардіологами, ревматологами, санітарами, лікарями швидкої та парамедиками. Зокрема і з тими, хто залишився на тимчасово окупованих територіях, та під обстрілами росіян рятували життя військовим і цивільним.
Спільна молитва в мечеті у Костянтинівці на Курбан байрам, Донеччина, липень 2022 року. На фото в центрі – кримськотатарський активіст, політолог і ветеран російсько-української війни з 2016 року Рустем Аблятіф. У вересні він загинув під час боїв на Херсонщині. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Танкіст на прихованих позиціях на сході слухає по рації обстановку на лінії зіткнення і паралельно спостерігає за роботою артилерії, червень 2022 року. Завдання танкістів у бою — вогнева підтримка піхоти. Позиції танкової бригади дозволяють непомітно та швидко вступити у бій. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Батько біля тіла сина у Харкові, липень 2022 року. Російські війська 20 липня обстріляли зупинку громадського транспорту на Салтівці. Загинув 13-річний Дмитро Кубата, його 15-річна сестра поранена. Батько загиблого підлітка протягом двох годин читав молитви над сином. Увесь час поліцейська тримала руку чоловіка, а він тримав руку загиблого хлопця. Фото: В'ячеслав Мавричев/Суспільне Харків
Саїд Ісмагілов пішов з посади муфтія і нині працює з бригадою парамедиків на Донбасі, липень 2022 року. Ще з 2014-го він започаткував службу військових капеланів для мусульман, а з початком повномасштабного російського вторгнення став бійцем Тероборони Києва. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Посаду муфтія Духовного управління мусульман України "Умма" Саїд Ісмагілов залишив на початку літа. Цій роботі він віддав понад 13 років. Поїздки на схід з бригадою парамедиків — не перший досвід Ісмагілова, пов‘язаний із війною: у 2014-му він із сімʼєю залишив окупований Донецьк та згодом повертався на Донеччину як військовий капелан. Фотографка Суспільного Аліна Смутко знімала Ісмагілова з початку російського повномасштабного вторгнення та розповіла його історію. Більше про парамедика та колишнього муфтія Саїда Ісмагілова читайте та дивіться тут.
Жінки отримують коробки з гуманітарною допомогою, яку волонтери привезли у віддалений мікрорайон на Салтівці у Харкові, липень 2022 року. На роздачу продуктів прийшли близько 70 мешканців району. Дехто з них виїжджав з Харкова і вже повернувся. Дехто так і прожив у підвалах з лютого. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
До того, як українські військові у вересні 2022-го звільнили більшу частину Харківщини, лінія оборони проходила лиш за 30 кілометрів від центру Харкова і за 20 — від Північної Салтівки — району, що зазнавав з початку повномасштабного вторгнення чи не найбільшої кількості ударів від російської армії. Півторамільйонне місто покинула половина мешканців. Про те, як ті, хто залишився, намагались підтримувати життя у місті — читайте і дивіться тут.
Робочі розгрібають завали та виносять сміття у 17-поверхівці на вулиці Чорновола, 15а у Чернігові, жовтень 2022 року. Верхні поверхи другого під'їзду цієї будівлі були знищені внаслідок російського авіанальоту 3 березня. Вибухова хвиля знесла стіни та перекриття на цих поверхах. Розбір завалів відтягували, поки у вересні не поставили опори. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Відбудова українських міст триває з перших влучань російських ракет. Атаки продовжуються, війна триває, тож складно сказати, скільки ще будинків постраждає і потребуватиме відновлення. Наші журналісти спробували розібратись, яка ситуація з відновленням житла, принаймні в тих регіонах, які вже більш як пів року звільнені від російської окупації. Розповідь про це, а також ще більше світлин фотографок Суспільного у статті Анастасії Іванців — тут.
Дядя Коля бореться з вогнем, який охопив приватний будинок біля Галіцинівського лісу, поруч з Миколаєвом, жовтень, 2022 року. Пожежа у лісі виникла після російського мінометного обстрілу і частково перекинулась на дачне селище. Дядя Коля – із самоорганізованої частини Галицинівських пожежників. У ній працюють добровольці, здебільшого літні люди. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Авторка фотографії з дядею Колею Ліза Серватинська та журналістка Анастасія Іванців жили 4 дні в пожежній частині, щоб документувати роботу рятувальників у особливо важкий період війни на півдні. Того дня о 6 ранку, коли загорівся ліс, вони разом з пожежною частиною виїхали на виклик. Тут – великий репортаж з Миколаєва, де ще більше фотографій про роботу та нечасті хвилини відпочинку місцевих рятувальників.
Командир 2-ї танкової роти резервної бойової групи 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ "Холодний Яр" Артем "Гарячий" Горячковський сидить на танку неподалік бойових позицій на сході, серпень 2022 року. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
31-шу річницю Незалежності Україна зустріла із понад двома тисячами кілометрів фронту. На кожній ділянці — молоді командири та командирки, які в різний спосіб потрапили до війська — за вибором, за покликанням, за необхідністю. Фотографка Суспільного Аліна Смутко зняла серію портретів військових командувачів, народжених за Незалежності. Артем Горячковський — один з них. Більше історій командирів у нашому проєкті — тут.
Житель Старого Салтова Антон Ткачов безкоштовно переправляє людей на човні, вересень 2022 року. До звільнених населених пунктів Вовчанської громади місцеві добираються на човнах зі Старого Салтова — міст через річку зруйнований ще з перших днів війни на Харківщині. Хтось виїжджає, інші — повертаються до близьких, з якими розлучилися через окупацію. Фото: В'ячеслав Мавричев/Суспільне Харків
Олександр живе на вулиці Бучми в районі Салтівка у порожній квартирі без вікон і дверей, серед пустих бетонних стін зі слідами пожежі, Харків, липень 2022 року. Його будинок зруйнований після російського артобстрілу. Дах нині протікає, в туалет треба виходити на вулицю, митись – у мисці пляшкою води. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Рятувальники несуть врятовану з-під завалів будинку 84-річну жінку, Київ, жовтень 2022 року. У руках вона тримає тканинний вузлик з уцілілими речами. Вранці 17 жовтня військові РФ атакували Київ дронами-камікадзе. Один з дронів влучив у 120-річний житловий будинок. Кутова частина будівлі обвалилася. Під завалами опинилися мешканці. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Людмила на території Святогірської лаври, яка останні пів року слугує укриттям для місцевих жителів. У червні під час боїв за місто у підвалі храму ховались десятки людей. Після звільнення міста українськими військовими у сховищах продовжують жити ті, чиї будинки повністю зруйновані внаслідок обстрілів. Донеччина, жовтень 2022 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Тіло російського військового на узбіччі дороги при в'їзді в Лиман зі сторони Дробишевого, Донеччина, жовтень 2022 року. Дорога у Лиман всіяна розбитими автівками, технікою та тілами вбитих росіян. Українські військові звільнили місто 1 жовтня та рухаються звідси далі. Битва за Лиман точилася кілька тижнів. Лиман, Донецька область. Фото: Суспільне/ Тарас Ібрагімов
Український військовий заліплює синім скотчем російські літери "і" у слові "поліція" на стіні місцевого відділку у Лимані. До звільнення міста тут базувалися так звані правоохоронці з Росії та самопроголошеної "ДНР", Донеччина, жовтень 2022 року. Лиман, Донецька область. Фото: Суспільне/ Тарас Ібрагімов
7-річний Сава з мамою і татом в своєму домі у селі Загальці на Київщині, жовтень 2022 року. На початку бойових дій на півночі будинок обстрілювали, їм самим довелось виїхати. Під час окупації тут жили російські військові. Після звільнення села родина повернулась у домівку повну сміття та без жодного вцілілого вікна. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Цьогорічна зима для України — важка. Росія обстрілює українські ТЕС, ТЕЦ та котельні. На їхнє відновлення наступного року знадобиться близько 17 мільярдів доларів. В усіх областях діють планові, аварійні та стабілізаційні відключення світла. У частині міст та селищ немає газу та гарячої води. А в деякі домівки тепло вже точно не повернеться аж до весни. Ми створили великий матеріал, щоб зафіксувати, як українці в умовах війни готувались до холодів у прифронтових містах, на звільнених територіях, у столиці та в тилу. Грудень вже показав, що ніхто не планує здаватися ані перед викликами війни, ані перед важкою зимою. Багато цікавих історій та красивих фотографій наших фотографів та фотографок — тут.
Військовий капелан 30-тої окремої механізованої бригади Сергій Дмитрієв (праворуч) обіймається зі знайомим, який прожив понад вісім місяців в окупованому Херсоні, листопад 2022 року. Чоловіки зустрілись біля однієї з херсонських церков. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Капелани — військовослужбовці, які нині, як і інші солдати, складають військову присягу. Але вони не весь час проводять поряд з лінією фронту. Капелани — ті, хто привозить їжу та одяг військовим і цивільним у міста і села під обстрілами, допомагає знайти тимчасове житло для бійців, яким потрібна психологічна реабілітація, займається соціальною роботою. Наша фотографка Аліна Смутко розказала і показала як служать українські капелани з різних релігійних конфесій. Велика фотоісторія Суспільного — тут.
Військові медики зашивають рану бійцю у шпиталі на південному напрямку, Херсонщина, листопад 2022 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Вид на православну церкву з вікна зруйнованої обстрілами квартири у Краматорську на Донеччині, грудень 2022 року. Російські військові в ніч на 17 грудня вчергове обстріляли ракетами місто. Пошкоджені приватні житлові будинки та одна з будівель місцевого Машинобудівного коледжу. Фото: Аліна Смутко/Суспільне
Бабуся, коли почула, що до звільненого села приїхали поліцейські, вирішила подякувати їм подарувавши квіти з власного квітника. Командир третьої роти батальйону "Цунамі" з позивним "Біджо" втішає її та обіцяє приїхати наступного дня з гуманітарною допомогою. Херсонщина, листопад 2022 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Зведений батальйон спецпризначення національної поліції "Цунамі" сформували в Одесі на початку повномасштабного вторгнення. Але вже шість місяців поліцейські пліч-о-пліч працюють з військовими на Херсонщині. Коли ЗСУ звільняють населений пункт, за ними туди заходять бійці з "Цунамі". Їхнє завдання — виявити колаборантів, диверсантів, російських військових, які не встигли відступити. Більше фотографій Тараса Ібрагімова про те, як поліцейські "зачищають" херсонські села та як їх зустрічають місцеві — тут.
Мінометник із позивним "Заєць" плаче, вітаючи маму із днем народження з позиції у Бахмуті, Донеччина, грудень 2022 року. Він уже кілька днів хворіє та має високу температуру. Бахмут нині під постійними обстрілами та вуличними боями на околицях. Українські військові відбивають штурми найбоєздатніших російських підрозділів впродовж п’яти місяців. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Шістнадцятий сектор на цвинтарі Геологів в Херсоні, де поховані бійці місцевої Теороборони, листопад 2022 року. Усі вони загинули на початку повномасштабного вторгнення. Біля поховань стоять хрести з іменами та датами смерті. Частина похованих обороняла Антонівський міст, інші – полягли від російської бронетехники у "Бузковому парку". Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Анатолій повернувся в рідне Архангельське на Херсонщині після звільнення селища українськими військовими, листопад 2022 року. Чоловік мав квартиру у зруйнованій багатоповерхівці. Зараз він живе у будинку тестя та вивозить зі своєї домівки вцілілі речі. У квартирі Анатолія жили росіяни, з його балкона російські снайпери стріляли по сусідньому селу. Фото: Юрій Тинний/Суспільне Дніпро
Військові і волонтери фотографуються на фоні стели на в'їзді у Херсон після деокупації міста. На колоні ротонди – український прапор і побажаннями від бійців різних підрозділів, які встигли побувати в місті після звільнення, 15 листопада 2022 року. Суспільне Новини/Аліна Смутко
Читайте також: Звільнені території, обміни, ракетні обстріли — 2022 рік у цифрах
