Австрійський військовий аналітик Том Купер від початку війни аналізує ситуацію на фронті. Ми вже кілька разів спілкувались із ним і щоразу Купер наголошує: Україна отримує все ще не достатньо зброї від Заходу. За його словами, ситуація із цим не змінилась, а досягати успіхів та звільняти території ЗСУ вдається завдяки добре підготовленим військовим, що відрізняє українську армію від російської.
Чого чекати взимку на фронті та як на перебіг війни впливають відключення електроенергії та удари по цивільній інфраструктурі — в інтерв'ю Купера Суспільному.
Херсон — єдиний обласний центр, який вдалось окупувати російським військовим з 24 лютого. Його звільнення має політичний вплив. А які воєнні можливості це відкриває для української армії?
Військових можливостей не так вже й багато. У вас є величезна річка Дніпро, яку нелегко форсувати. Звичайно, українські війська вже переходять річку. У деяких випадках це призводить до втрат. Взагалі перетинати Дніпро в цій частині України важко, оскільки річка має ширину в один кілометр. Не зовсім зрозуміло, наскільки Україна може використати цю можливість у воєнному плані. Я маю на увазі звільнення Херсона.
Як ЗСУ можуть діяти на лівобережжі Херсонщини, враховуючи, що там зосереджена велика кількість російських військових?
Військовим потрібні системи протиповітряної оборони, які дозволяють захистити себе на лінії фронту не лише від російських авіаударів, а також від ударів боєприпасами наземної системи російської артилерії, особливо важкої артилерії. Наразі ЗСУ не мають таких систем протиповітряної оборони або, принаймні, їх недостатньо, бо вони також необхідні для захисту великих міст та інфраструктури України загалом.
Також вони не можуть перенести більші чи важчі системи озброєння, або ж важку артилерію, через Дніпро на лівий берег. І не можуть придушити російські сили на східній стороні річки, щоб продовжувати наступ у цьому напрямку.
Це може змінитися через місяць або два. Побачимо, чи поставить НАТО необхідні системи. Однак зараз Україна не має достатньо систем протиповітряної оборони, щоб забезпечити захист збройних сил і водночас захищати інфраструктуру. Тому я не спостерігаю, щоб українські військові проводили велику операцію на лівобережжі.
Читайте також: "Ми вже вільні, ми вже свободні". Фоторепортаж зі звільнених сіл Херсонщини
Зараз точаться бої за Кінбурнський півострів. Чим він важливий для обох армій? Коли українська армія зможе досягти успіху на цьому напрямку?
Кінбурнський півострів примикає до східної течії Дніпра. Це означає, що морський рух залежить від того, хто контролює Кінбурнський півострів. Ось чому цей напрямок такий важливий. На цей півострів Росія може перенести важке озброєння і стріляти аж до Миколаєва та Одеси. Тому важливо відновити контроль на цій території.
Офіційний Київ не оприлюднює інформації, поки ситуація на полі не стане достатньо безпечною. Тож ви нічого не чуєте про те, що українські війська вже звільнили Геройське (Геройське — село, розташоване на початку заповідника "Кінбурнська коса" — ред.).
Є інформація, що Росія нарощує угрупування в районі Мелітополя. Як там може розгортатись ситуація?
Російські збройні сили втратили здатність проводити великомасштабні наступальні операції. Це означає, що, до прикладу, вони не можуть ввести багато військ та розпочати серйозний наступ у жодній частині України. Вони не мають таких можливостей. Однак росіяни щодня проводять невеликі штурми, щоб тримати українську армію під тиском. При таких штурмах використовують невелику кількість важкої зброї. Потрібен час, щоб зупинити кожен з таких штурмів. Внаслідок цього українські військові не можуть запастись достатньою кількістю боєприпасів, щоб атакувати території, з яких на них наступають.
Погодні умови зараз грають росіянам на руку: дощ, сніг, бруд. Механізовані сили мають проблеми з пересуванням, а це означає, що постачання сповільнюється.
Впродовж п'яти місяців Росія намагається захопити Бахмут. Місто вже зруйноване. Як довго Україна ще може відбивати атаки на цьому напрямку?
Це може відбуватися роками. Поки Путін або ж його посіпаки мобілізуватимуть тисячі резервістів, поки російське керівництво може дати хоча б якусь зброю та амуніцію військовим, їх туди відправлятимуть.
У той час, коли російські новобранці мають погану підготовку, українські збройні сили щомісяця отримують від 12 до 15 тисяч чудово підготовлених військових. Це і є якісна різниця між військами. Саме завдяки цьому ЗСУ утримують Бахмут. Росіяни набирають тисячі нових мобілізованих та втрачають тисячі, прагнучи досягти хоча б якось успіху.
На території Росії часткову мобілізацію почали ще наприкінці вересня. За словами Путіна, станом на 4 листопада в Росії мобілізували понад 310 тисяч людей. Як така кількість новоприбулих військових змінила ситуацію на фронті? І чи продовжується мобілізація, вже прихована, зараз?
До повномасштабної війни росіяни мобілізовували по 120 тисяч новобранців щовосени та щовесни. Тоді армія Росії налічувала професійні елітні війська, однак зараз вона може лише притягувати резервістів. Наприклад, мобілізували 300 тисяч резервістів, але ця маса нічого не може робити, оскільки немає достатньої кількості офіцерів, обладнання, уніформи.
Водночас мобілізація допомогла Росії стабілізувати лінію фронту. Наприклад, на захід від Луганська. Тепер росіяни сподіваються, що перекидання в Україну решти мобілізованих ще покращить ситуацію. Але проблема в тому, що вони втратили майже половину з мобілізованих військ першої хвилі. Те ж стосується 23 тисяч засуджених, яких найняла ПВК "Вагнер". Більшість з них розбили на Бахмутському напрямку.
Плюс техніка. Зараз у них вже немає тих тисяч танків, БТРів, артилерії. Їхня ситуація стає дедалі гіршою. І зима їм не допоможе. Їхня матеріально-технічна частина розрахована на підтримку приблизно 100-150 тисяч військових. Щойно їх стає більше — система обвалюється. Щоб виплутатись із цього, вони виводять війська із захоплених територій. Ми бачили це вже тричі. Але Росія не планує здаватись. Принаймні я цього не бачу.
Читайте також: Лиман — український. Фоторепортаж зі звільненого міста на Донеччині
Заступник міністра оборони України Володимир Гаврилов в одному з інтерв’ю сказав, що ЗСУ можуть повернути окупований Крим наприкінці 2022-го. На скільки це реалістично? Чи доцільно зараз робити такі гучні заяви щодо півострова?
Така заява мені здається занадто оптимістичною. Щоб це трапилось, потрібні певні умови. Починаючи зі знищення 58-ї загальновійськової армії Росії на півдні Запоріжжя, а це, на мою думку, зараз трапитися не може. Бердянськ, що на півдні Запорізької області, має особливості: там немає де сховатися. Крім того, для такої наступальної операції потрібні серйозні установки ППО та важка артилерія, яких я не бачу в України.
Системи NASAMS, Hawk, Aspide, які надходять із Заходу зараз, потрібні були Україні ще в березні та квітні. Ще раз повторю: поки недостатньо систем протиповітряної оборони для прикриття українських військових та інфраструктури у великих містах, ЗСУ не зможуть просунутися на півдні Запорізької області й до Криму.
Україна продовжує отримувати всього потрохи. Що змінилось? Більша кількість краще навчених українських військових. Ось що вплинуло на звільнення сходу Харківщини, Херсону. Я очікую, що українці збираються закріпитись у Сєвєродонецьку чи Лисичанську, Старобельську. Але розмови про деокупацію Криму передчасні.
В Україні проблеми через відключення електрики, можливий сценарій повного блекауту. Якщо обстріли енергетичної інфраструктури продовжаться і фокус влади зміститься на вирішення енергокризи, як це вплине на ситуацію на фронті?
Проблеми з енергетикою мають наслідки для цивільних, однак на Збройні сили України не впливають. Армія має власні джерела живлення. Однак вони залежать від цивільного енергопостачання, коли це стосується руху залізниці: із заходу країни везуть масу вантажів на передову. Це означає, що удари по українській інфраструктурі не мають прямого впливу на військових, але мають непрямий вплив на здатність підтримувати поповнення запасів харчами, акумуляторами, боєприпасами.
Наразі росіянам не вдалося завдати достатньої шкоди, щоб суттєво знизити спроможність ЗСУ самостійно підтримувати запаси. Такі ракетні удари, які були 15 листопада, або 10 жовтня, завдали менше наслідків, ніж могли б. Зараз вже занадто пізно для Росії, у неї залишилось занадто мало снарядів, щоб завдати непоправної шкоди.
Але на фронті все сповільнюється: якщо ти обороняєш Авдіївку й очікуєш на боєприпаси вже завтра, але потяг зупинився на 36 годин, то ти чекатимеш довше. Це не означає, що ви не можете оборонятися на полі бою, але у вас недостатньо боєприпасів для наступальної операції. Саме це відбувається у районі Авдіївки. Бо українські військові там найбільш віддалені від постачання.
Як холод може вплинути на перебіг війни й на обидві армії?
Військові постійно мокрі та холодні. Їм важко зігрітись. Якщо вони мокрі та холодні, то вони хворіють, це по-перше. По-друге, постачання боєприпасів сповільнюється, тому що гусенична техніка не може рухатися багнюкою, коли морози недостатньо сильні. Однак, якщо температура дуже низька і грунт твердий, то ви знову можете пересуватись та переміщувати війська, однак тут вже питання постає у формі: хто має кращу форму, кращі черевики. Вже зрозуміло, що Україна не планує зупинятись взимку, будуть нові наступи з обох боків.
Читайте також
Чи вплине "часткова мобілізація" в Росії на війну в Україні
"Вони не були готові" — Юсов про контрнаступ на Харківщині, рух опору та настрої колаборантів
"Немає чарівної західної палички, щоб зупинити Росію" — інтерв’ю з Енн Епплбаум
"Деокупація Криму дипломатичним шляхом неможлива" — інтерв'ю з Мустафою Джемілєвим