"У щойно звільнені села ми нічого не возимо. Якщо привезти гуманітарну допомогу в гарячі точки, це сприятиме тому, щоб люди і далі залишались, не виїжджали, піддаючи себе постійній небезпеці", — розповідає волонтер Євген Дубовіков. Він переселенець з Луганщини, зараз — у Дніпрі. Останні кілька місяців їздить у прифронтові та щойно звільнені села, щоби допомогти людям виїхати.
Про обстріли евакуаційних машин, про страхи людей, які жили в окупації, про те, як умовляє місцевих залишити домівки — Суспільне Донбас поговорило з Євгеном після того, як він побував у нещодавно деокупованому Невському на Луганщині.
— До війни у нас була невелика будівельна бригада. А коли почалася повномасштабна війна, ми вирішили допомагати. Хтось воює, хтось має рятувати людей. Це був мій вибір. Ми перебували в Сєвєродонецьку. Почали купувати хліб, продукти, медикаменти. Потроху у нас організувався волонтерський штаб, куди приходили люди, приносили гуманітарку. Інші — допомагали нам фінансово. Організації зі всієї країни привозили нам гуманітарну допомогу. А ми її розвозили.
Потім вирішили виїхати в Дніпро, бо в СєвєродонецькуСєвєродонецьк сили РФ захопили 25-го червня 2022 року. Від 24 лютого росіяни наступали та постійно обстрілювати місто. вже не було можливості нічого купувати — ні продукти, ні медикаменти. Вирішили звідси, з Дніпра, возити все до Сєвєродонецька. І з Сєвєродонецька евакуювати людей в більш безпечні місця.
Зараз ми їздимо із допомогою у деокуповані населені пункти. Перед тим їздили в гарячі точки. Забирали людей з Бахмута, але зараз це робити складніше — постійні обстріли.
В які звільнені населені пункти ви їздили?
— Були у Лимані, Святогірську, Ямполі на Донеччині (Святогірськ звільнили 12 вересня, Лиман 1 жовтня — ред.). Ось повернулись з Невського Луганської області. На даний момент з'явилася інформація, що звільнили Макіївку на Луганщині, і звідти багато заяв на евакуацію і на пошуки зниклих безвісти. Будемо займатися.
Що ви привозили у звільнені села? Яка в них ситуація?
— У гарячі точки та щойно звільнені території Луганської області ми нічого не возимо. Це наше рішення і рекомендація вищих органів. Бо якщо привезти гуманітарну допомогу, це сприятиме, щоб люди і далі перебували там, не виїжджали, піддаючи себе постійній небезпеці.
Ми беремо трохи корму для тварин: висипали — і поїхали далі. Людям можемо залишити корм. Продукти не залишаємо. Вмовляємо їх виїхати.
От ми з'їздили у Невське. Перший день заїхали нормально. Так, бої йдуть, обстріли йдуть, але хаотично. А вдруге нас з квадрокоптера змалювали і безпосередньо по нашім автівкам вели прицільний вогонь.
Тоді в Невському нас сильно обстріляли. Ми приїхали двома машинами на евакуацію. Там неможна довго на одному місці знаходиться — засікуть. І окупанти засікли нас з квадрокоптера і почали прицільно вести вогонь з мінометів по машині, по цивільним. Посікло автівку, не сильно. Цього разу обійшлося. Люди не сильно налякались, звикли вони вже. У них в будинки прилітає, в городи.
Наступного дня після цього обстрілу всі житлові будинки там обстрілювали фосфором. Для чого це робиться? Там відсотків дев’яносто будинків вже непридатні для життя. Відсотки два — будинки, в яких можуть жити люди. І вони просто випалюють все, щоб ніхто там ховатися не міг. Така тактика в цих… противників.
Скільки в Невському залишається людей? Скількох людей ви вивезли?
— В перший день вивезли близько двадцяти людей. Всіх, коли вивозимо, перевіряють: чи є якийсь зв'язок з окупантами, чи немає. В Невському виявили двох людей, які були проросійські налаштовані і якось допомагали.
Місцеві жителі кажуть, що там лишається людей 70-80. Цього разу нам вдалося людей вмовити виїхати. Але більшість каже, що прив'язана до своїх хат, до своєї худоби — не хочуть кидати. Це їхній аргумент.
А коли вмовляєш, бачиш: людина хоче виїхати, стоїть плаче, залякана, нервова система розхитана. Вдаємось до маніпуляцій, щоб на людину натиснути, щоб вона виїхала.
Буває таке, що родичі записують відеозапис, ми показуємо людям, які знаходяться в гарячих точках — і вони погоджуються. Буває таке, що не погоджуються. Буває, до декого по п'ять разів заїжджаєш. Поки не прилетить, ніхто не їде. Навіть вмовляння: "ви їдете тимчасово, поки не минуть бойові дії, в тепло, де є вода, газ, світло, в більш безпечне місце" — ні, не спрацьовують.
Але попереду зима. Що кажуть?
— Та нічого. Хтось ходить в ліс рубає дрова, паркани пиляють, опалюються. Пристосовуються. Не хочуть їхати, прив'язані до своєї місцевості.
Ви коли вивозите людей, пропонуєте їм відразу житло в шелтері?
— Людей, яких ми евакуюємо, розміщують. Жителів Донецької і Луганської області в Кропивницькому селять або, наприклад, в Тернополі пропонують житло. Багато хто не хоче, бояться, бо їх росіяни залякують.
Вивозиш людину, а вона каже: "А правда, що мене відразу на фронт заберуть?" або "Нас там вб'ють?". Люди, коли довго перебувають в інформаційній ізоляції від України, не розуміють, що відбувається, відірвані від реальності. Російська пропаганда дуже добре працює. Додайте постійні обстріли, нестачу продовольства, медикаментів — і виходить, що цей страх багаразово збільшується. Люди просто бояться.
Ми вивозимо, даємо житло в нашому шелтері (до речі, частина людей виїхала за кордон), ми можемо прийняти десь п'ятнадцятеро людей. Ми поселяємо, допомагаємо оформити статус внутрішніх переселенців, щоб люди знайшли собі роботу, і через якийсь час вони можуть себе забезпечувати.
Чи не здається вам, що люди втомилися допомагати?
— Звісно. На даний момент ми все робимо своїм коштом. Ми купуємо паливо, збираємо гроші на ліки, на гуманітарну допомогу. Корм нам дають, паливо намагаємось якось компенсувати, з кимось домовляємося. Ці поїздки нам ніхто не оплачує, зарплат в нас немає. Це власна ініціатива. І це робити з кожним днем стає все складніше.
Які відчуття від поїздок саме на звільнені території рідної Луганщини?
— Це відчуття неможна передати. Коли я заїжджав в Торське: цей знайомий поворот, коли ліворуч ти їдеш на Невське, а праворуч, кількадесят кілометрів — і вже рідне місто. Почуття переповнюють.
Лише 20 кілометрів до дому… Ти бачиш, що сталося з колись красивими містами, селами — і ти розбитий зсередини. Розумієш, що коли ти повернешся в своє рідне місто, як було раніше, вже ніколи не буде. Сумно.
Що повезете в деокупований Сєвєродонецьк?
— Корм для тварин. І все.
Читайте також
Переселенцям з Донбасу оплатили оренду житла на Житомирщині. Як оформити допомогу
"Радіють, коли хліб везеш": волонтер на Донбасі під обстрілами возить гуманітарку та евакуює людей
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
