З початку війни на окупованих територіях люди виходили на проукраїнські мітинги, розклеювали листівки, пошкоджували російську техніку, підривали інфраструктуру, по якій вона перевозилася, та передавали ЗСУ дані розташування військ РФ. Так працює рух спротиву. Детальніше про нього та про його діяльність в тимчасово окупованих Енергодарі та Кадіївці Суспільне поговорило з партизанами з цих міст.
"Стаханов — це Україна"
"У нас поряд з акціями "російської весни" у 2014 році проходили і проукраїнські акції різного виду. Від мітингу та автопробігів до розклеювання листівок та малювання українських прапорів", — каже "Східний".
"Практично в кожному населеному пункті, який нині в окупації, є наші люди, що допомагають різними методами. Їх багато, і про них треба завжди пам'ятати".
"Східний" — з Кадіївки (раніше Стаханов, у 2016-му Верховна Рада проголосувала за перейменування низки населених пунктів в окупації, — ред.), що на Луганщині. З мітингів для нього починався 2014 рік.
Ближче до літа того року більшість проукраїнських мешканців покинула Кадіївку, каже він, через переслідування російськими спецслужбами та місцевими колаборантами. Дехто потрапив у тортури. "Східний" з вулиць переніс діяльність в інтернет. "Я зареєстрував перший акаунт у Твітері у липні 2014 року, коли українські війська переможним маршем підходили вже зовсім близько до нашого міста. Звільнення було близьке, але не склалося. Я підписався у Твітері як "Самотній вовк". Уже мало хто згадає, але був досить популярним", — розповідає чоловік.
Згодом його сторінка привернула увагу місцевих "спецслужб". Тоді партизан створив нову, яку веде й досі. Підписав її "Східний" — саме так попросив і нас до нього звертатися. "Моєю метою було донести людям правду з окупованого росіянами міста. А головне – показати, що далеко не всі місцеві жителі підтримують російську окупацію", — каже чоловік.
У Твітері "Східний" публікує відео та фото місцевих колаборантів, інформацію про запуски ракет, снарядів та наслідки "прильотів". Також пише про переміщення техніки росіян, оглядає певні місця на окупованих територіях, передає інформацію ЗСУ, а ще збирає гроші для українських військових. Більше деталей про свою роботу чоловік не каже.
"Те, що ви бачите на моїй сторінці у Твітері, — лише частина діяльності, яку можна і потрібно висунути в публічну площину. У Стаханові робиться абсолютно все. У тому числі й розклеювання проукраїнських листівок — хоч це зараз не найнеобхідніше через величезний ризик. Практично в кожному населеному пункті, який нині в окупації, є наші люди, що допомагають різними методами. Їх багато, і про них треба завжди пам'ятати", — розповідає чоловік.
Читайте також: "У кожного свій фронт". Історія партизана з Сумщини
З початку повномасштабного вторгнення Росії на стовпах у місті побільшало листівок зі зверненням до окупантів. На них партизани пишуть: "Стаханов — це Україна".
Але роблять не тільки це. Зараз у Кадіївці росіяни розміщують позиції та склади з боєприпасами. 25 червня Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний повідомив, що Україна отримала американські РСЗВ "HIMARS". Вони дозволили завдавати ударів по росiйських об'єктах за межами лінії фронту, які раніше були недосяжними. Так українські військові почали обстрілювати склади з боєприпасами росіян на Херсонщині, Донеччині та Луганщині, зокрема, й у Кадіївці. Також українські військові вдарили по позиції "вагнерівців" на місцевому стадіоні. Після будь-якого обстрілу їх позицій, каже "Східний", починається полювання "на відьом". У кожному мешканці російські військові бачать коригувальника та агента.
"Росіяни діють усіма методами пошуку будь-яких інакодумців та потенційних опонентів. Добре розвинені доноси, що у стилі росіян. Багато людей потрапляли до тортур через те, що на них доніс сусід, який якимось чином дізнався про їхні погляди та позицію. Відстежують соціальні мережі щодо висловлювань і підписок людей на якісь українські групи, відстежують трафік загалом. Вони мають багато способів пошуку неугодних їм людей", — каже чоловік.
Збір інформації про розташування російських військових баз, складів з боєприпасами та місць дислокації окупантів та їхня верифікація — важлива частина роботи партизанів на тимчасово окупованих територіях. "Коли обираєш цей шлях, розумієш, що дороги назад немає і терміну давності тих чи інших твоїх дій для місцевих "спецслужб" не існує. Як мінімум, за свою діяльність ти отримаєш тюремний термін після того, як пройдеш тортурну", — каже чоловік.
8 липня "Східний" опублікував фото з нагородою від Головнокомандуючого ЗСУ "За допомогу Збройним Силам України". "Це велика честь для мене. Я радий, що це було оцінено на високому рівні, але головною нагородою для мене буде визволення рідної землі від російських окупантів. І я радий, що докладаю зусиль у цьому напрямку", — каже чоловік.
"Східний" розповідає, що у Кадіївці є багато людей, які офіційно не співпрацюють з будь-якими українськими структурами, не отримують зарплат та не підписували контракти. Та додає: таких людей більше, ніж тих, хто співпрацює офіційно. "У нас, як правило, прийнято називати їх чи не зрадниками, але там є такі люди з величезною історією і без перебільшень зі справжніми подвигами. Не всі в Україні навіть замислювалися про те, скільки таких вірних країні громадян живуть у містах окупованого Донбасу й Криму, роблячи велику роботу, починаючи з 2014 року і до цього дня", — каже чоловік.
Читайте також: Вразливі. Як живуть ті, хто не може втекти від війни
"Треба піднімати наш бойовий дух та ослаблювати бойовий дух "туристів"
Рух опору — одна із складових системи, створенної законом "Про основи національного спротиву". Дві інших складові системи — територіальна оборона та загальновійськове навчання.
"Що мене вразило – прям біля готелю, де розташовувалися окупанти, було великими літерами написано "ПТН-ПНХ".
Рух опору працює на тимчасово окупованих територіях країни. Він ділиться на підпілля, допоміжні та партизанські сили. До останніх потрапляють люди з військовим досвідом. Вони підривають будівлі, знищують колаборантів та руйнують логістику окупантів. Так, 24 червня у Херсоні через підрив машини загинув колаборант Дмитро Савлученко. 26 червня згоріло авто колаборантки Ірини Махньової, яку окупанти призначили "керівницею відділу освіти Нової Каховки". Жінка вижила. 18 травня у Мелітополі партизани пошкодили залізничні колії, через що російський потяг зійшов з рельс і здетонував боєкомплект, а в період з 20 березня по 12 квітня під час нічних патрулювань ліквідували 70 військовослужбовців РФ.
Проте чинять опір на окупованих територіях й ті, у кого немає військового досвіду. Такі долучаються до допоміжних сил спротиву. Саме до них належав Тимофій (ім'я змінено з міркувань безпеки, — ред.). Він перебував в Енергодарі з 26 лютого по 28 червня. Коли росіяни підійшли до міста, Тимофій допомагав на блокпостах, робив коктейлі Молотова.
"Це була самоорганізація, але через мера. У комендантську годину виходили групи і підтримували правопорядок. 28 лютого біля міста перебувала ворожа техніка і з 1 березня люди почали збиратися на блокпостах", — каже Тимофій.
Енергодар — місто атомників. Поруч з ним знаходиться Запорізька АЕС — найбільша в Європі атомна станція. Міський голова Дмитро Орлов, каже чоловік, закликав містян вийти на вулиці та чинити спротив, а пізніше — пояснював росіянам, що за міжнародним правом заборонено заходити на атомні об'єкти зі зброєю. Проте, 3 березня ті таки зайшли у місто.
"Писали, як їм здатися, але потім я зрозумів, що навіть, якщо він це захоче зробити, йти нікуди — військкоматів немає, ЗСУ також".
"З перших днів окупації на будівлях почали з'являтися написи "Енергодар — це Україна" і, що мене вразило, прям біля готелю, де розташовувалися окупанти, було великими літерами написано "ПТН-ПНХ", — розповідає Тимофій.
В Енергодарі чоловік розклеював листівки, фіксував переміщення ворожої техніки та надсилав ці дані ЗСУ. "Я дивився новини, бачив, що в інших окупованих територіях робили, як проводиться спротив, партизанські дії. Потім виходив на вулиці і бачив сумні обличчя містян, бачив, як з'являється рашистська символіка, типу радянського прапору на мерії. І зрозумів, що треба піднімати наш бойовий дух та ослаблювати бойовий дух "туристів", — розповідає Тимофій.
Спочатку, каже, з'являлися тільки ідеї. Потім — плани їх втілення: де купити необхідні речі, як не нарватися на патрулі. Дедалі ставало складніше, говорить Тимофій, бо росіяни почали ходити містом у цивільному одязі та активізувалися місцеві колаборанти.
"Це відбувалось не кожного дня. Зробив і дивишся на результат — чи почали тебе шукати, чи спалахнули усі. Потім набираєшся сміливості і виходиш знову. Можуть перевірити телефон, сумку, тому треба бути обережним, продуманим і хитрим. На листівках писали: "Окупант — або додому, або в землю". Також писали, як їм здатися, але потім я зрозумів, що навіть, якщо він це захоче зробити, йти нікуди — військкоматів немає, ЗСУ також", — розповідає Тимофій.
Читайте також: Від муфтія до парамедика на війні. Історія Саїда Ісмагілова
Деякі написи, каже чоловік, почали замальовувати. Деякі ж не чіпали й досі, проте у місцях, де російські пропагандисти проводили зйомки їх, звичайно, стирали. Тимофій працював один. Каже, не хотів наражати на небезпеку рідних та близьких. Тому ж не намагався дізнатися і про діяльність інших: "Це небезпечно. але я помітив, що окрім мене також почали з'являтися написи. Коли в мене закінчився запас тих самих листівок, я помічав, що вони продовжують і продовжують з’являтися. Тому вважаю, що усе продовжуться".
***
Про діяльність українського руху спротиви йдеться в звітах Британської розвідки та Пентагону. "Для того, щоб стати непомітним месником, якого будуть боятися окупанти, потрібно знати тактику, медицину, безпеку в інтернеті, знати про саморобну зброю та ненасильницькі дії" — йдеться в повідомленні на сайті Центру національного спротиву, який створили Сили Спеціальних Операцій Збройних Сил України. Далі там — безліч порад: від того, як протистояти російській пропаганді до того, як знешкодити російській танк. "Кожен з нас на своєму місці може чинити спротив ворогу і зробити свій внесок у перемогу. Разом ми перетворимо життя окупантів на пекло", — говорять в Центрі національного спротиву.
Читайте також
Пекло невідомості. Як в Україні шукають безвісти зниклих військових
"Я прощався зі своєю пекарнею багато разів". Як переживають війну малі бізнеси в Україні
Ми втратили сон і спокій, але війна нас об’єднала. Жителька Маріуполя про життя в окупованому місті
