В інформаційній війні з Росією важливу роль відіграє культура, адже одна з чільних тез російської пропаганди – що української ідентичності немає, а все українське створене комуністичним урядом початку ХХ століття. Поки новинні сайти розвінчують фейки росіян щодо ситуації на фронті, українські медіа про культуру також змінили вектор своєї роботи, підлаштувавшися під умови інформаційної війни.
Журналістка Суспільного Марія Бліндюк поговорила з головними редакторками й редакторами українських культурних медіа та розповідає, як змінилася їхня робота після початку повномасштабного вторгнення Росії.
Як змінилася робота вашого медіа й редакції з початком повномасштабного вторгнення в Україну?
Настя Калита, головна редакторка Your Art: Із одного боку ми втратили бюджет для того, щоб замовляти статті в авторів, з іншого – до видання з’явилося більше уваги. Наразі ми бачимо нашою головною метою фіксування воєнних злочинів Росії в культурній сфері, переслідувань художників, руйнацій та грабування інституцій тощо. Уся команда працює з першого дня повномасштабного вторгнення практично без вихідних. Для кожного з нас робота стала порятунком та своєрідною терапією. Дві людини зараз перебувають в Україні, інші три – виїхали за кордон через дітей або інші особисті причини.
Олексій Бондаренко, головний редактор LiRoom: Через те, що в нас доволі невелика команда, ми не маємо офісу, й усі наші працівники опинилися в умовній безпеці (Львів, Київ, Дніпро), то нам не довелося зупиняти роботу. Ба більше, за декілька тижнів війни ми наважилися на крок, який планували доволі давно, – розширення тематик і ледве не перезапуск видання. Тепер ми медіа про нову українську культуру, а не тільки нову українську музику. Аудиторія прийняла перезапуск надзвичайно тепло, чому ми раді. Це дозволило нам систематизувати роботу всередині команди й навіть шукати нових людей.
Анна Шакун, головна редакторка Moviegram: Перед початком повномасштабної війни ми планували переосмислити нашу роботу й вирішити, чи варто працювати далі в тому ж вигляді, як раніше. Перший місяць всі вривалися на своїх фронтах – хтось волонтерили, хтось були в теробороні. Як з’явилися сили, повернулися до Moviegram.
По суті ми перезапустили видання, збільшивши акцент на українську кіноіндустрію та процеси, що з нею пов’язані. Наразі багато новин зі світу кіно, які не висвітлюються на загал великими медіа. Думаю, Moviegram – це хороша платформа саме для таких релізів. Ми трохи оновили склад команди: до нас приєдналися три авторки. Також запустили серію матеріалів, присвячених документуванню під час війни, та починаємо випускати тексти про пропаганду в кіно.
У моєму ідеальному баченні плануємо робити контент про українське на іноземну аудиторію, але до цього нам ще багато працювати. Плануємо запустити PatreonІнтернет-платформа, що надає творчим людям та іншим незалежним проєктам можливість фінансової підтримки за системою підписок, – ред..
Оксана Хмельовська, головна редакторка Читомо: Я би назвала всі зміни динамічним прискоренням – постійне відчуття, що можна працювати ще ефективніше, змінюючи вектор руху відповідно до обставин і приймаючи блискавичні рішення, якщо вони вже зараз можуть допомогти чи на щось вплинути.
Із першого дня війни ми переформатували роботу: додалася англомовна версія сайту; ми почали планувати вихід матеріалів як на українську аудиторію, так і на закордонну; вп’ятеро зросла кількість новин, багато з них унікальних, а статті виходили рідше. Обсяг роботи кожного працівника суттєво зріс, і ми працювали без вихідних десь два місяці, пізніше зрозуміли, що довгі дистанції потребують вихідних, і почали дозволяти собі відпочивати.
Зараз новин трохи менше, але ми відновили публікацію оригінальних матеріалів, бо ситуація потребує не лише фіксації, а й проговорення та осмислення.
Суттєво змінилася редакційна політика. Тепер більш прискіплива перевірка фактів, оскільки російська пропаганда працює ще винахідливіше. Ми уважно переглядаємо профілі організацій, які пропонують допомогу, – іноді це можуть бути справді волонтери, а іноді – фейкові сторінки.
Ми прийняли рішення не публікувати думок опозиційних російських письменників, навіть якщо вони жорстко критикують політику Путіна й висловлюють притомні думки. Оскільки таким чином ми ніби легітимізуємо образ “хороших рускіх”, який зараз активно використовує російська пропаганда. Натомість ми робимо матеріали про придворних співців режиму Путіна.
Намагаємося бути обережнішими з темами, які можуть спричиняти розбіжності в суспільстві. Переважно це теми вивчення української мови людьми, які приїздять зі сходу; викладання російської мови й русистики в освітніх закладах тощо.
Ми почали адаптовувати наші англомовні новини спеціально для іноземної аудиторії, щоби пояснити контекст, який не відразу є очевидним для іноземців. Окрім того, ми домовляємося про передрук наших статей англомовними профільними медіа або ж готуємо оригінальні спільні матеріали, наприклад, на передовиці Publishers Weekly.
Яке значення має культура й культурні медіа у війні?
Настя Калита, головна редакторка Your Art: Надважливе. Культурні медіа – це єдиний канал для розмови наших митців зі світом. Для цього ми також зібрали команду волонтерів, з якою разом запустили двомовну версію сайту. Культура – те, без чого не може бути вільна держава. Думаю, це всім вже давно пора було зрозуміти.
Олексій Бондаренко, головний редактор LiRoom: Стратегічне. Я скептично ставлюся до риторики на кшталт "я воюю на журналістському фронті" або "я воюю на культурному фронті". Ні, на цих фронтах ми все ж працюємо, а от воюють люди зі зброєю на передовій. Тож і пріоритет зараз має бути на ЗСУ і допомозі армії, а також дипломатії, яка би допомогла нам отримати більше необхідної зброї.
Але роль культури фундаментальна. Її вплив на країну та людей не можна оцінити якимись відчутними кількісними показниками. Втім, на виході – це саме те, через що ми воюємо, й за що ми воюємо. Я вважаю, що культура під час війни має документувати процеси та швидко їх рефлексувати.
Це ми бачимо в музиці на прикладі багатьох вірусних треків, які зараз шерять соцмережами – від "Шо ви браття" до "Їб*ш їх бл*ть". Це зліпок часу, який є можливим тільки тут і зараз. А в майбутньому люди краще розумітимуть настрої, що панували в суспільстві саме завдяки от цим культурним явищам. Але культура після війни – то вже окрема тема.
Анна Шакун, головна редакторка Moviegram: Культура – це те, до чого людина прагне повертатися, навіть у найскрутніші часи. Наразі навіть звичайний перегляд фільму може принаймні ненадовго врятувати від тривожних думок, допоможе втекти від реальності.
Наша культура – це те, що ворог хоче винищити насамперед, адже це те, в чому виражається наша сутність, наш національний характер. І ми як медіа прагнемо допомогти зафіксувати та зберегти ті культурні процеси та надбання, які вже є і які створюються зараз.
Оксана Хмельовська, головна редакторка Читомо: Ця війна точиться зокрема й проти української культурної ідентичності – Росія намагається її нівелювати, довести імперську тезу про те, що українці не мають ніякої самобутності, тому й не мають права на свою державу. Вони вилучають наші підручники з історії й української мови, переписують свої, забираючи з них згадки про Україну, розробляють методички, як правильно подавати пропаганду в окупованих школах чи як пояснювати “спецоперацію” в російських освітніх закладах, дресирують вчителів.
Так, вони проробили величезну роботу, щоби стирати нашу культуру, але це все через страх зізнатися собі, що їм це ніколи не вдасться, й що насправді їхня культура опиняється тепер на периферії, вона не чутлива до суспільних процесів і змін, законсервована у міфах минулого, тому й не має сучасного сміливого голосу.
Нам потрібно позбуватися радянського, колоніального погляду на себе. І йдеться не лише про українську аудиторію, а радше про світ західних інтелектуалів, людей із культурним статусом, які, за словами культурної журналістки Дарії Бадьор, звикли до “величі” і “гуманності” російської культури, і яким важко змінити свою оптику. Тому ті, хто будуть займатися перепрошивкою української культури не за російським кроєм, мають мобілізуватися інтелектуально, а ще запастися терпінням, не емоційним заламуванням рук, а добрими аргументами й послідовними діями.
Ми бачимо, що не все вдається. Іноземці намагаються нас примирити, запрошуючи на спільні круглі столи на фестивалях, але що більше відмов отримують, то більше розуміють, що ми не готові до компромісів, поки російські танки на українських землях.
Культурні медіа потрібні, адже сама культура зараз розвивається стрімко й голосно, тому що більше медіамайданчиків, які можуть її підтримати, висвітлити, дати оцінку, то краще.
Чи змінилося у вас фінансування з 24 лютого?
Настя Калита, головна редакторка Your Art: Так, нам вдалося зберегти компенсації для редакції наразі, але, звісно, фінансування та ресурси скоротилися приблизно вдвічі.
Олексій Бондаренко, головний редактор LiRoom: Так. Нам пощастило отримати три невеликих гранти. Культурна спільнота активізувалася та разом із журналістською була готова підтримати медіа. Ми подалися і нам пощастило. Це невеликі гроші, але їх достатньо, щоби редакція прожила ще щонайменше кілька місяців зі сталою зарплатнею.
Я поки не уявляю, як будувати фінансову модель через нативну рекламу. У малого бізнесу і без того проблеми з грошима. А про креативні індустрії взагалі годі згадувати – два роки пандемії й війна можуть остаточно добити галузь, яка багато в чому трималася на масових заходах. Тому шукати рекламодавців там зараз немає сенсу.
Анна Шакун, головна редакторка Moviegram: До війни ми заробляли винятково на промоформатах для окремих фільмів. Звісно, наразі рекламу ми продавати не можемо. Нам надходило декілька пропозицій рекламного характеру, але ми від них відмовлялися. Зараз такі публікації не на часі й не видаються нам етичними. Загалом ми неприбуткова організація, уся наша команда працює по суті на волонтерських засадах. Тому глобально для нас ситуація не дуже змінилася.
Оксана Хмельовська, головна редакторка Читомо: Наш бюджет до повномасштабного вторгнення був сформований із грантів, благодійних внесків читачів і рекламних замовлень від видавців. Під час війни ці джерела фінансування неможливі, оскільки, згідно з опитуванням Читомо, продажі 95% видавців разюче скоротилися, а платоспроможність наших читачів, представників креативного класу, стрімко впала. Український культурний фонд, на який покладалися великі надії, свій бюджет віддав на потреби армії.
Завдяки благодійному аукціону, який ми завершили до початку війни, нам вдалося зібрати 250 тисяч гривень. Ці гроші вже закінчуються.
Ми подалися на 13 грантів, але отримали вже вісім відмов. Схожа ситуація й у багатьох інших профільних незалежних медіа, з якими ми часто звіряємо годинники, – хтось запускає спільнокошт, хтось намагається переконати інвесторів в інституційній підтримці, хтось переорієнтовується на закордонних донорів. Вочевидь, зараз пріоритет – підтримати журналістів, які працюють у небезпечних зонах. Зараз наш план – збільшити кількість наших благодійників на Patreon серед англомовної аудиторії.
Окрім пошуку можливостей для нашої діяльності, ми намагаємося підтримати й інші медіа зі сфери культури – коли є можливість, підтримуємо разово або регулярно фондуємо, як, наприклад, Korydor, Хмарочос, The Ukrainians, Ukraїner. Здається, зараз особливо важливо триматися разом і допомагати одне одному.
Як змінилися зацікавлення вашої аудиторії за ці три місяці?
Настя Калита, головна редакторка Your Art: Воно зросло. Трафік сайту піднявся вдвічі. Абсолютним лідером тут став контент, присвячений різним можливостям для художників під час воєнного стану.
Олексій Бондаренко, головний редактор LiRoom: Ми розуміємо, що зараз тягатися з новинними медіа неможливо й не має сенсу з точки зору кількості аудиторії. Але виявилося, що наша аудиторія потребує нашого контенту навіть під час війни. Наприклад, так було під час перегляду Євробачення, у нас зібралося велике ком'юніті в чаті. Також зараз додалася аудиторія, якій цікаві українське кіно й література. Навіть були фідбеки, що тепер будуть нас читати саме через це ті люди, яким, наприклад, музика не така цікава.
Анна Шакун, головна редакторка Moviegram: Оскільки в зимовий період Moviegram по суті був “у сплячці”, то з моменту нашого перезапуску показники відвідування суттєво зросли. Також не може не тішити, що аудиторія в соцмережах стала жвавішою, хоч і хотілося би, щоби палкі обговорення спричиняли не тільки пости про висловлювання російських режисерів у Каннах, а й, наприклад, фестивальні успіхи українських фільмів чи новини про індустрійні події.
Оксана Хмельовська, головна редакторка Читомо: За час війни наша відвідуваність зросла вдвічі: якщо до війни це було 5 000 відвідувань за день, то зараз – 10 000, але буває й більше. На час війни найбільше читали матеріали, присвячені темам української мови під час війни – трансформації, самобутнім словам, цікавили курси з вивчення української мови. Людей підбадьорювали публічні заяви відомих письменників про підтримку України, а також їхній розрив контрактів із російським книжковим ринком.
Від лютого ми почали публікувати добірки віршів про війну, і, на диво, поезія добре читається, люди потребують засобів для вираження своїх емоцій. Натомість моніторинг іноземних ЗМІ, які пишуть про українську культуру, зокрема про літературу, цікавить меншу кількість людей, але ми однаково далі його робимо, бо нам самим важливо знати, як реагують іноземні публічні інтелектуали та журналісти та як змінюється їхня риторика.
Аудиторію цікавлять дискусійні питання щодо перейменувань вулиць і населених пунктів, змін у шкільній програмі чи відмова від спадку радянських і російських книжок у бібліотеках. Так, за все горе хочеться швидких кроків у гуманітарних напрямках, але часто вони бувають непродуманими. Тому ми започаткували дискусію на тему, як вилучати радянські і російські книжки з українських бібліотек, і ці матеріали чудово читаються.
В останні тижні ми помітили, що люди готові до матеріалів довоєнної тематики – добірок нових книжок від українських видавців, рецензій на добрі видання, тому ми потроху повертаємо цей контент.
Війна — усі останні новини
- Під обстрілами та в окупації: історія двох перекладачок, які перекладали Кортасара під час війни
- Костянтин Трембовецький: про гумор під час війни, українізацію та вміння переглядати позицію
- Як пояснити дерусифікацію за кордоном
- "Втомились, не втомились — у нас люди гинуть кожен день": інтерв'ю з Олександром Яцентюком, актором фільму "Памфір"
- Як росіяни 30 років формували залежність українського музичного ринку від Москви
