Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури

Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури

Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури
Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури. Український ПЕН/Діана Делюрман

Журналістка Діана Делюрман у репортажному есеї розповідає про те, як постраждали від російської агресії культурні центри у селищах та містечках Харківщини, а також як місцеві жителі повертають до життя ці місця культури.

Харківщина — один із регіонів України, що найбільше постраждали від втрати культурних установ внаслідок агресії Росії. Росіяни перетворили бібліотеки з вагомими книжковими фондами на цвинтарі для книжок, а будинки культури, де місцеві жителі навчалися нового та відпочивали на свята, — на купи будівельного сміття. Біль від втрати спільний, тому люди продовжують говорити про ці місця, повертатися до них та докладатися до їхнього відновлення.

Автори "Українського ПЕН" – письменник Максим Беспалов, поетка Тетяна Власова, телеведучий Вадим Карп’як, письменниця Оля Русіна, виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен, заступник виконавчої директорки "ПЕН" Максим Ситніков, а також французькі письменники Анн і Лорен Шам-Массар — вирушили на Харківщину у волонтерську поїздку. У бусі, доверху набитому коробками з книжками, команда відвідала дев'ять населених пунктів. Лише за кілька днів нам пощастило зустріти чимало сильних та відданих людей, що працюють заради кращого майбутнього їхнього регіону.

Як жителі Харківщини повертають до життя місця культури
Автори Українського ПЕН під час поїздки на Харківщину . Український ПЕН/Діана Делюрман

Дім далеко від дому

Відвернувши увагу від фотографування, я затрималась перед залою, сповненою людьми. На нашу ранкову подію в Юнацькій бібліотеці у Лозовій зібралися різні гості. Бабуся поспіхом чепурила онуку. Підлітки часом перешіптувалися. Жінки ставили запитання та висловлювали вдячність. У іншій залі, відокремленій від нас лише коридором, письменниця Оля Русіна спілкувалася з дітьми початкових класів.

Тоді я зрозуміла, що на Харківщині повсякчас спостерігала, як бібліотеки, культурні центри, музеї єднають та заохочують взаємодіяти людей різного віку та досвідів. Американський урбаніст Рей Ольденбург назвав такі публічні простори "третім місцем". Вони відрізняються від домівки та робочого місця, де людина проводить найбільше часу, але відіграють важливу роль у житті кожного. У третього місця, за визначенням Ольденбурга, є десяток характеристик: наприклад, доступність та комфортність. Втім, на тлі війни резонує найбільше те, що воно є "домом далеко від дому" — місцем, де ти відчуваєш належність.

Тому втрату культурних інституцій у рідному місті можуть переживати усі місцеві жителі. Це місце, де вони вчились малювати або читали книжки. Будівля, яку відвідували кожного свята чи бодай просто минали щодня, йдучи на роботу.

Наша зустріч у Лозовій і почалася з розмови про міський Палац культури, зруйнований прямим російським ударом. Говорячи про цей дім далеко від дому, гості пригадували його колишню красу з тремтінням у голосі.

Палац культури у Лозовій: як жителі відновлюють
Палац культури у місті Лозова. Український ПЕН/Діана Делюрман

"Палац" — не умовне визначення, бо це справді була велика будівля зі значною бібліотекою і 30 тисячами книжок, багатьма гуртками та актовою залою. Нині препарована споруда лежить на операційному столі: абриси приміщень та сходових кліток видніються крізь звалища будівельного сміття.

На тлі спокійного блакитного неба пласкі шматки стін виглядають, наче частини колажу. Чимсь нереальним це видається і тому, що ти не можеш уявити, з якої причини саме у це місце серед дня поцілили росіяни.

Без улюбленого місця — серця Лозової — містяни живуть уже два роки. Гуртки переїхали у менші приміщення, а новий книжковий фонд збирають в інших міських бібліотеках. Та місцеві жителі часто вертаються до зруйнованого Палацу культури: серед руїн зняли кліп, щоб привернути увагу до наслідків російської агресії, а на великому подвір'ї і досі висаджують квіти та навіть проводять свята.

Лозівські та харківські архітектори дійшли висновку, що Палац культури відновити можливо, хоча росіяни зруйнували більшу його частину. Деякі ж місця культури на Харківщині вже не підлягають ремонту, тому місцеві жителі змушені шукати альтернативи.

Бібліотекарка Ірина Тульпа з Барвінкового часто минає центральну міську бібліотеку, де вона пропрацювала двадцять років. Зараз крізь скручені, наче папір, віконні рами вона бачить лише іржаві книжкові стелажі, що покрутилися від пожежі, а пізніше обросли мохом. Прямий удар Росії перетворив барвінківську бібліотеку на цвинтар для книжок.

Як відновлюють бібліотеку у Барвінковому
Центральна міська бібліотека у м. Барвінкове. Український ПЕН/Діана Делюрман

Читальня, комп'ютерна зала, простір для публічних подій вигоріли вщент, разом із 15 тисячами книжок, що турботливо збиралися з року в рік. Старання колективу виправдовувались: щороку події тут відвідували не лише містяни, а й жителі інших населених пунктів громади.

Цінні видання вже не повернути, але запит місцевих жителів на читання мотивує працівників бібліотеки створювати новий фонд.

Як відновлюють бібліотеку в Барвінковому
Центральна міська бібліотека у м. Барвінкове. Український ПЕН/Діана Делюрман

У центрі Барвінкового зустрічає пам'ятник, присвячений засновнику міста — отаманові Івану Барвінку. На плечах Барвінка — український прапор. Ще один синьо-жовтий стяг майорить у парку неподалік, де минулого року відкрили алею пам'яті полеглим воїнам. Серед більше ніж сорока портретів — обличчя людей, що у 2022 році врятували Барвінкове від окупації, в останню мить відсунувши ворога до Ізюма.

З російським вторгненням алеї слави з'явились у кожному місті. У Барвінковому вона розташована у самому серці — в парку, де, мабуть, у мирний час ці чоловіки прогулювалися зі своїми рідними.

Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури
Алея слави у місті Барвінкове. Український ПЕН/Діана Делюрман

Таємничі російські душі у деокупованих селах

Барвінківська громада лежить на перетині Харківщини та Донеччини. Від багатьох її сіл, за словами голови громади Олександра Бало, залишились самі назви на мапі. Дібровне, Курулька, Нова Дмитрівка доводять, що російські війська приносять із собою лише смерть та занепад. Наперекір цьому, в села повертаються місцеві жителі, які великими зусиллями намагаються відновити те, що було раніше.

Маргарита, жителька села Велика Комишуваха, розповідає, як вони з чоловіком самотужки розміновували свою неабияку ділянку — 20 гектарів землі, і вже її засіяли.

"Усіх тягне додому. Ми бачили, як наше село горить. Серце кров'ю обливається. У людей не зосталось нічого. Але ніхто не розбереться з твоїми проблемами", – пояснює Маргарита.

Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури
Місцеві жителька Маргарита у зруйнованому приміщенні сільради у селі Велика Комишуваха . Український ПЕН/Діана Делюрман

До повномасштабної війни Велика Комишуваха славилась потужними аграрними підприємствами, та зараз вона складається з понівечених господарств, замінованих полів та зруйнованої інфраструктури. Раз на тиждень заради вісімдесяти місцевих жителів сюди приїздить фельдшер та машина з продуктами — такий собі мандрівний магазин.

Межа головної дороги та узбіччя стерта бойовими діями, тому наприкінці зими село видавалось суцільним сухим степом. На в'їзді вистромились такі ж блідо-жовті руїни, де майорить розірваний український стяг, — це школа, яка вистояла Другу світову війну, але не пережила російську навалу. До повномасштабної війни тут навчалось близько сотні дітей, а зараз такої кількості людей не налічиш навіть у всьому селі.

Школа у селі Велика Комишуваха: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури
Школа у селі Велика Комишуваха. Український ПЕН/Діана Делюрман

Цією ж дорогою ми проминули зруйнований будинок культури та вперлися у сільське кафе, яке колись збирало місцевих жителів. Ще здалеку видно чорний череп, накреслений кривими лініями, а також невправно написане Momento Mori. Стіни цього закладу стали щоденником носіїв таємничої російської душі, що вважали себе героями відеоігри S.T.A.L.K.E.R, – над вхідними дверима вони написали назву вигаданого розробниками гри бару "100 Рентген". Чим далі ми заходили у великокомишуваський бар, тим більше оголялася російська душа.

Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури
Заклад у селі Велика Комишуваха. Український ПЕН/Діана Делюрман

"Це не вважається воєнним злочином, якщо тобі було весело" — вислів із серії мемів про "Великого російського кота".

"Нам потрібен мир. Бажано весь" — "афоризм", що нині з'являється на шевронах російських військових.

"Я з посмішкою веселою буду спалювати чужі села" — цитата з армійської пісні, що такі ж російські солдати співали під час російсько-чеченської війни.

"Після нас тиша" — народний девіз Ракетних військ стратегічного призначення РФ.

Усі ці вислови у той чи інший спосіб використовували росіяни задовго до повномасштабної війни. У Великій Комишувасі ми на власні очі побачили, що з них зіткана душа людей, які два місяці тероризували місцевих жителів авіаударами, а з квітня до вересня 2022 року окупацією. По собі вони залишили безліч перешкод, які заважають місцевим жителям повернутися до нормального життя.

Ми підходимо до дитячого садка, окресленого похиленим парканом. З побитої уламками плитки пробиваються бур'ян і трава. Ця територія досі не обстежена на наявність мін.

Рани загояться: як жителі Харківщини повертають до життя місця культури
Майданчик біля садочка у селі Велика Комишуваха. Український ПЕН/Діана Делюрман

На тлі поля всміхається привітне личко на металевій ракеті. Обабіч неї — драбинка та гірка. Космічні ракети та літачки на дитячих майданчиках по всій Україні колись підносили дітей над землею у фантастичний світ, але ця гірка біля садочка у селі Велика Комишуваха тепер нагадує про зовсім інші ракети та літаки.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок