Чому розпалась група Тартак і що хорошого вони встигли зробити?

Чому розпалась група Тартак і що хорошого вони встигли зробити?

Чому розпалась група Тартак і що хорошого вони встигли зробити?

Сумна новина: на початку лютого Олександр Положинський, фронтмен і засновник гуртів Тартак та Був’є, заявив, що "більше не виступатиме" з цими колективами. Фактично це означає їхнє закриття. Ми розібралися, чому у Тартака "не склалось" і що ця подія означає для української музики взагалі.

Без сеансів ностальгії не обійтись. У 90-ті музика в Україні справді була важливою, адже допомагала людям, по-перше, відволікатись від суспільно-політичного хаосу новоствореної держави, а по-друге, тоді існував цілком справедливий запит на "свою музику", власну нову культуру. Музичні гурти швидко збирались і, не встигнувши видати бодай дебютної платівки, мчали на фестиваль "Червона рута" — найважливіший трамплін до успіху. Дистанція між новою музикою та голодною до відкриттів аудиторією була мінімальною. Так сталось і з Тартаком. Гурт утворився 1996 року в Луцьку. У 1997-му прогримів на "Червоній Руті-97": хлопці взяли перший приз в номінації "танцювальна музика" з хітами "О-ля-ля", "Божевільні танці", "Подаруй мені кохання". А в 1998-му вже поїхали у свій перший український тур як лауреати "Червоної рути".

Перший кліп з’явився наприкінці 1999 року — відео на пісню "О-ля-ля" відзняв режисер Віктор Придувалов. Дебютний альбом вийшов аж у 2001-му й отримав назву "Демографічний вибух". На платівці Тартак вивів свою формулу успіху: важкі гітари (але не настільки важкі, щоб не "крутити ці пісні по радіо"), швидкий хіп-хоповий речитатив Положинського, фірмові скретчі діджея Валіка. Це була дуже актуальна відповідь популярним у той час серед молоді гуртам Linkin Park, Limp Bizkit, Korn та модному жанрові "nu metal"/"rapcore", тобто поєданню важких гітарних рифів з хіп-хопом.

Дехто навіть звинувачував Тартак у цілковитому плагіаті цих колективів, але порівнювати їх недоцільно, бо музика Сашка Положинського та компанії мала суттєві відмінності. Ті ж Korn та Limp Bizkit грали дуже похмурі, пасивно-агресивні пісні і зачіпали складні теми: від класичного підліткового "мене ніхто не розуміє" до текстів про сексоголізм, інші види залежності, проблеми з керуванням гнівом, дитячі психологічні травми.

Цінували такі "nu metal" гурти за те, хто з них заграє найважче, хто зазвучить депресивніше. Тому коли світ заговорив про дев’ятьох покидьків з Айови на ім’я Slipknot, які носили страшні маски та вже зовсім відверто співали (радше волали) про те, що "люди — лайно" і весь світ, м’яко кажучи, нагадує помийну яму, мінлива увага підлітків зосередилась на них. Американський шоу-бізнес годував індустрію агресивної та психічно нестабільної музики щедрими вливаннями — і схожих гуртів з'явилося дуже багато, кожен волів перекричати інших.

В Україні ж усе було інакше. Звісно, в нас також слухали так звану "мазафаку" (сленгова назва "nu metal") або "альтернативу" (більш пристойна назва "нової хвилі важкої гітарної музики"), яку стабільно постачала Америка. Але хто там насправді вслухався в тексти англійською, сповнені ненависті й саморефлексії? Це робило не так багато людей, а для успіху пісень, для відчуття катарсису та злиття з ними потрібно не лише махати неформальним довгим волоссям, а й розуміти слова. І Тартак, інтуїтивно це відчуваючи, наслідували цей тренд суто музично, але акценти в текстах робили на зовсім інших речах. Загалом майже вся рання творчість Тартака — це не світогляд депресивного підлітка, який закривається від навколишнього світу у своїй кімнаті. Радше це світогляд молодого шибайголови, який любить активний відпочинок і більш за все цінує щирий прояв емоцій. І, що важливо, любить свою країну ("ля-ля-ля гривня краща рубля / ля-ля-ля Лавра ближче Кремля" з пісні "Купуйте українське!" сьогодні звучить, звичайно, наївно і гірко, але тоді такий легкий шар патріотизму гурту дуже личив).

Читайте також: "Чому українська музика 90-х така дивна (і така прекрасна)"

Усі зголосяться на тому, що квінтесенція Тартака, як у творчому, так і в "зірковому" плані — це альбом "Музичний лист щастя" (2004). Писався він легко і натхенно — це відчувається навіть через 16 років після його виходу. Так званий "zeitgeist", "дух часу" тут проглядається буквально в кожній пісні, половина з яких стали хітами. Оце передчуття, очікування чуда в "Щось": ліричний герой треку розповідає про своє інформаційне передозування і про те, що придбання нових товарів його зовсім не радує, а насправді він "чекає щось, що ще не почалось".

От згадайте себе приблизно в 2004 році, під час чи трохи згодом після Помаранчевої революції. Скоріш за все, ви почувалися так само. Старий порядок набрид, але було передчуття чогось нового та цікавого, що мало розквітнути — такі собі весняні емоції. Весна-літо. На "Музичному листі" була неймовірно виважена пропорція легковажних хітів ("Нашеліто", "Інді я", "Борода руда"), порції лірики ("Стільникове кохання", яке згодом перетворилось на візитівку Тартака, і кавер на "Поцілуй" Ані Лорак) та жорстких пісень ("Іди тусуйся!", "Це ваше свято" і особливо "Я не хочу": "Я не хочу бути героєм України / Не цінує героїв моя країна").

Варто додати, що до виходу цієї платівки Тартак встиг випустити альбом дуетів "Система нервів" (2003), де також було багато народних хітів: "Ні, я не ту кохав" зі Світязем, "Понад хмарами" з Катею Чілі. А одразу після "Музичного листу щастя" вийшла спільна платівка з фольклорним гуртом "Гуляйгород" (2005). Далі гурт випускає диск із "піснями для дівчат" "Сльози та соплі" (2006) — і замовкає аж на чотири роки. "Опір матеріалів", альбом 2010 року, який порушив мовчання, музикантам довелося просто викласти в інтернет. Взагалі про це мало говорять, але українську музичну індустрію наприкінці "нульових" добряче трухонуло: продаж CD і касет різко впав, представництва світових лейблів з країни пішли. Увесь світ почав слухати музику в інтернеті, а Україна не була до цього готова — і тому, на початку 2010-х, на музиці заробляли хіба що "пірати", тоді як музиканти взагалі не розуміли, куди рухатись.

Ці пертурбації дуже сильно вдарили по творчості Тартака. Пісні не стали гіршими, просто з них певною мірою зник "дух часу". Як ми пригадуємо, Сашко Положинський завжди писав пісні "як на духу", робив зліпок з самого себе — і кидав аудиторії, яка резонувала з його сприйняттям навколишнього світу. Але річ у тім, що в останні 10 років його голос заглушили — як обставини, так і нова музика, новий плин часу.

Читайте також: "Перемоги української музики в 2019 році: за що радіти і кого слухати"

Зміна настроїв артиста особливо відчутна на одному з останніх "хітів" гурту — "Мене вже немає" (2015): "Я загинув у битві / Я уже вбитий / Довкола мене тіла ворогів / Я пішов незборимим / Грюкнув дверима / Я за собою не лишив боргів". Положинський в одному з інтерв’ю казав, що вона була написана задовго до Революції гідності та початку війни з Росією, після втрати близької йому людини, але з часом набула такої болючої, сумної актуальності в рамках цілої країни. Власне, в тому ж інтерв’ю Сашко і пояснив причини того, що, скоріше за все, визрівало в ньому довгі роки та оформилося в рішення припинити Тартак. "Мої хлопці кілька років поспіль демонстрували небажання робити щось нове, адже сім альбомів, сотня пісень — цього вистачить на будь-який концерт, будь-яку програму".

Про що ця історія, що вона нам розповідає? Sic transit gloria mundi, "так проходить мирська слава". Ніщо не вічне, а особливо в нашій непостійній країні, де кожні п’ять-десять років змінюється абсолютно все, від влади до культурного вектору. І багато речей потрібно починати спочатку. Щоб постійно відчувати "дух часу", треба рухатись разом із ним, змінюватись, кидати успішні та відпрацьовані формули та братися за щось нове. Працювати на випередження, не очікуючи, поки тягар обставин тебе придавить, поки тебе розчавить твоя ж власна відповідальність. Бо якщо міцно за щось тримаєшся, воно ж тебе і погубить.

Тож треба бажати нашій країні перш за все стабільності, але вчитись жити без прив’язок. Переслухайте "Музичний лист щастя", свої улюблені пісні Тартака, але не ностальгуйте і не плачте за тим, що колись було. Бо завжди з’являтиметься щось нове — і до нього треба бути напоготові. Є передчуття, що Сашкові Положинському вже саме час не стрибати на сцені зі старими хітами, а піти в менторство, стати на продюсерський шлях — і подарувати нам нових зірок в іншій якості.

Читайте також: "Головні пісні, кліпи та альбоми січня. Добірка для меломанів"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСпортСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди