Суспільне Культура пропонує добірку нових виставок українського мистецтва, які можна відвідати у серпні в Києві, Львові, Харкові та Луцьку. Деякі з них відкрилися або були продовжені в липні, але їх все ще можна буде побачити цього місяця.
«На узбіччі»
Де: Hinaus, вулиця Спаська, 9А, Київ
Коли: до останньої клумби
Кураторка: Ольга Носко і Леонід Марущак
Фотовиставка мисткині Наталки Дяченко розмістилася безпосередньо на забитих OSB-плитами вікнах мультидисциплінарного простору Hinaus, які після російської ракетної атаки тимчасово замінили вибиті вікна.
У межах експозиції демонструється фотосерія бетонних клумб Києва, над якою авторка працює з 2023 року. Формально світлини відсилають до типології промислової архітектури німецьких фотографів Бернда та Гілли Бехерів, однак відмінність полягає у розмитті між «великим» та «малим» завдяки обраному ракурсу. Для фотографині важливо зафіксувати циклічність природи, руйнування та відновлення, а також взаємодію з людьми — через дбайливо насаджені квіти та експерименти з кольором під час сезонів благоустрою.
Практика Дяченко торкається тем пам'яті, архівування та стигматизованої спадщини. «На узбіччі» є тематичним продовженням виставки Out of Sight («Поза полем зору»), що досліджувала неприватні простори різних регіонів України.
«Антологія»
Де: The Naked Room, вулиця Золотоворітська, 2А, Київ
Коли: з середини серпня до початку вересня, вівторок — неділя з 12:00 до 19:00
Галерея перевідкривається у новому просторі персональною виставкою Каріни Синиці, у межах якої будуть представлені живописні та графічні роботи мисткині 2024–2025 років, присвячені міським просторам Харкова, Дніпра та Києва.
Художниця використовує вернакулярнуВернакулярний — притаманний певній місцевості. архітектуру та ландшафт як умовну сцену для розповіді про зміни середовища під час війни, прагнучи зафіксувати крихкість, яка межує зі стабільністю.
Окрему роботу створено безпосередньо в просторі галереї. На ній зображено момент пересадки квітів над фонтаном харківської набережної зі скульптурою чоловіка без ноги. Нога була пошкоджена ще під час Другої світової війни, а згодом скульптуру демонтували.
«Мені здається, що в містах Лівобережної України я знаходжу щось схоже на свій рідний Сєвєродонецьк. Здебільшого працюю з контекстом саме тих регіонів, де живу, які розумію і добре знаю. На мене дуже сильно вплинула харківська школа — переважно навчалася в монументалістів і досі зберігаю ту обмежену палітру кольорів... Свідомо й надалі продовжую працювати саме в цих медіа — монументальному мистецтві та станковому живописі — і хочу знаходити в них більше можливостей говорити сучасною мовою», — ділиться Синиця.
«Проста | непроста дорога»
Де: Центр міської мобільності, вул. Степана Бандери, 24, Львів
Коли: по 30 серпня, вівторок — субота з 12:00 до 20:00
Кураторка виставки: Ляна Мицько
Проєкт присвячений місту як простору особистого досвіду. Ця серія робіт народилася з розмов про те, як автори пересуваються Львовом, що помічають дорогою та які місця допомагають їм почуватися в безпеці.
Учасники проєкту створювали полотна, на яких відображали власні маршрути — від дому до студії Олі Ставникович та Муніципального мистецького центру артцентру. Проєкт говорить про здатність людини пристосовуватися до міста й про готовність самого міста розширювати власні межі прийняття.
Автори та авторки (студенти ГО «Майстерня Мрії»): Петро Дзядик, Назар Крак, Андрій Олексин, Марко Тишкун, Віра Коваленко, Марія Окаль, Василь Орищак, Андрій Пульний, Микола Білик, Марина Нестеренко, Святослав Діянов, Ігор Ручковський, Петро Шинкляр, Лідія Гуменюк, Катерина Каламуняк, Данило Гащак, Юліан Ситник, Михайло Гаврилюк, Андрій Метельський.
Перформативна програма Thesteinstudio x Jam Factory Art Center
Де: Jam Factory Art Center, вул. Богдана Хмельницького, 124, Львів і Thesteinstudio, вулиця Лютеранська, 6, Київ
Коли: серпень — вересень
Кураторка: Валерія Бураджиєва
Ініціаторка: Ольга Штейн
Новий сезон перформативної програми вперше відбудеться одночасно у Києві та Львові, розширюючись до міжнародного формату. Протягом двох місяців відбудеться понад двадцять перформансів, лекцій, семінарів і дискусій.
Програма заснована торік і реалізується Thesteinstudio у співпраці з Jam Factory Art Center та Українсько-данським молодіжним домом. «Ця серія подій поєднує художні практики на перетині театру, танцю, візуального мистецтва та міждисциплінарних форм, створюючи простір для експерименту, діалогу й нових мистецьких висловлювань», – зазначають організатори.
Учасники працюватимуть із різними темами: від переосмислення філософій Беньяміна і Курбаса до пошуку альтернативної репрезентації народного танцю та створення спекулятивної культурної інституції, що поєднує естетику бурлеску й клубної культури. Окремо два дні програми у Києві присвятять феномену львівського перформансу.
Учасники та учасниці програми: Катя Лібкінд, колективи Ганни Віноградової та Насті Дзюбан, Архів Верховинця, Tanz Laboratorium + t. t. t. acting group, Володимир Кауфман, Андрій Гелитович, Михайло Барабаш, Анастасія Прозора, Ярина Шумська, Рейчел Тесс (США / Швеція), Івана Мюллер (Хорватія / Франція), Флоріан Мальцахер (Німеччина).
«Перетин множин»
Де: галерея «Без назви», книгарня «Збірка», вул. Рейтарська, 17, Київ
Коли: з 7 по 30 серпня, понеділок — неділя з 11:00 до 21:00
До фотовиставки міждисциплінарних митців Олександра Бурлаки та Саші Курмаза увійшли вибрані твори, що будуть представлені у форматі фотокниги наприкінці року.
«Проєкт розгортається як візуальний діалог між двома авторами, що намагаються осмислити досвід життя в Україні та за її межами під час війни. У цій роботі художники шукають точки дотику, розбіжності та несподівані збіги між двома документальними зображеннями, створеними в той самий час, але в різних частинах Європи, у яких вони наразі фізично перебувають, тим самим зіставляючи різні досвіди, світи та життя», — йдеться у концепції проєкту.
Обидва митці багато працюють із міським простором та його трансформаціями. Саша Курмаз у своїй практиці фокусується на суспільстві та впливі війни, а Олександр Бурлака досліджує архітектуру на перетині просторового дизайну й фотографії.
«Місце дії. LAB 207»
Де: Imagine Point, Голосіївський проспект, 86/1, Київ
Коли: по 8 cерпня, середа — субота з 12:00 до 19:00
Виставка об'єднує роботи учасників відкритого конкурсу «Lab 207. Відкрита майстерня» (молодих художників віком до 25 років), а також українських і німецьких митців міжнародної резиденції Spiegel Hand. Також в експозиції представлено сайт Nahirna 22, який документує діяльність однойменної артспільноти та незалежних мистецьких ініціатив.
Сама «Lab 207. Відкрита майстерня» діє в Київському інституті автоматики як самоорганізоване середовище художньої практики. Організатори описують її формат так: «Учасники працюють у спільному студійному просторі разом із художниками, кураторами та учасниками міжнародної резиденції Spiegel Hand. Створення робіт, розмови, лекції та воркшопи становлять єдиний процес, у якому мистецька практика водночас є формою альтернативної освіти».
Учасники та учасниці виставки: Алексей Агабейгі, Рахель Губарі, Марія Денісова, Єлизавета Запнивітренко, Іван Згурський, Олександра Колісник, Джон Куадрос, Наталія Лісова, Пауль Мацейовський, Юрген Мюнцер, Варвара Осташева, Міріам Паяковскі, Юлія Попіка, Луїза Тіміргалєєва, Ася Яковлєва.
«Радість»
Де: Pinchuk Art Centre, Бесарабський квартал. вул. Велика Васильківська, вулиця Басейна, 1, 3–2
Коли: по 30 серпня, середа — неділя, з 12:00 до 21:00
Куратори: Бйорн Гельдгоф, Олександра Погребняк
Проєкт акумулює практики українських і міжнародних митців, досліджуючи радість як вітальну силу та свідомий прояв людяності. Концептуальною основою експозиції стали документальні свідчення, зібрані ветераном морської піхоти Глібом Стрижком, який пройшов російський полон. У просторі виставки ці оповіді матеріалізуються, перетворюючись на скульптурні елементи та вплітаючи фрагменти реальності у художній наратив.
Художниці та художники: Катерина Алійник, Леся Васильченко, Раян Ґандер, Таcіта Дін, Анна Звягінцева, Алевтина Кахідзе, Павло Ковач, Катя Лесів, Катерина Лисовенко, Ірина Лоскот, Сімоне Пост, Ашфіка Рахман, Деніел Тернер, Тамара Турлюн, Альваро Урбано, Роман Хімей та Ярема Малащук, Жуліан Шар'єр.
Герої та героїні інтерв'ю: Олександр Андрощук, Олександра Безсмертна, Ксеня Буревій, Олексій Василюк, В'ячеслав Кайстро, Майя Москвич, Назар «Рейган», Алла Сенченко, Сергій Стратічук, Юлія Фобія, Ксенія Шиян, Ярослав Ярошенко.
«Не питаючи дозволу»
Де: Pinchuk Art Centre, Бесарабський квартал. вул. Велика Васильківська, вулиця Басейна, 1, 3–2
Коли: по 30 серпня, середа — неділя, з 12:00 до 21:00
Куратори: Дар'я Шевцова
Виставка Дослідницької платформи PinchukArtCentre об'єднує роботи українських митців, створені в період між двома революціями — з 2004 до 2014 року. У цей час відбувся злам: від ескапізму 90-х художники перейшли до взаємодії із соціальною реальністю через тілесні, часто конфронтаційні, практики.
Масові протести 2004 року переозначили публічний простір з осередку влади на місце вираження громадянської позиції. Він ставав активістським середовищем, де художні інтервенції не потребували посередництва чи дозволу. Водночас значна частина практик була спрямована на підрив стереотипів про «нормальне» (конвенційно привабливе й контрольоване) тіло, пропонуючи натомість тіла реальні, вразливі й недосконалі. Проте поява таких тіл у публічному просторі часто супроводжувалася стигматизацією, інституційною цензурою чи навіть насильством — як-от закриття виставки «Українське тіло» в Києво-Могилянській академії (2012) або пошкодження робіт на персональній виставці Євгенії Бєлорусець.
Художниці та художники: Пьотр Армяновський, Євгенія Бєлорусець, Анатолій Бєлов, Мирослав Вайда, Данило Галкін, Анна Звягінцева, Тарас Каменной, Алевтина Кахідзе, Аліна Клейтман, Марія Куліковська, Саша Курмаз, Сергій Мельниченко, Микола Рідний, Леся Хоменко, група «SOSкa» (Ганна Крівенцова, Сергій Попов, Микола Рідний).
«Самозайняті»
Де: Pinchuk Art Centre, Бесарабський квартал. вул. Велика Васильківська, вулиця Басейна, 1, 3–2
Коли: по 30 серпня, середа — неділя, з 12:00 до 21:00
Куратори: Оксана Чорноброва
Виставка присвячена молодим митцям-початківцям, які в Україні часто існують як самозайняті, непідвладні та неприкаяні. Такий стан є наслідком нестачі ресурсів, нестабільності інституційної системи та фізичних загроз, як-от нещодавнє виселення з майстерень Інституту автоматики чи пошкодження культурних інституцій через російські обстріли.
Через це експозиції часто створюються не в стерильних білих стінах галерей, а в під'їздах і на кухнях. Роботи складають зі знайденого сміття та підручних матеріалів, а на художню практику доводиться заробляти деінде: від збирання дронів та викладання до офісної роботи в ІТ. Проєкт робить видимим це буття на периферії публічного поля зору, запрошуючи початківців розмістити нові роботи на полицях, сходах, нішах та в коморі артцентру. Адже саме дистанція від усталених очікувань залишає найбільше простору для експерименту.
Учасники та учасниці: Володимир Прилуцький, Георгій Гогатадзе, Христина Новикова, Марина Щегельська, Софія Любарська та Володимир Моісеєнко.
«Світ, що тріщить»
Де: артфундація «Дукат», вул. Володимирська, 5, Київ
Коли: з 14 по 31 серпня, щодня з 11:00 до 19:00
У центрі експозиції — живопис, графіка та скульптура художників майстерні. Виставка звертається до внутрішнього досвіду, який виникає, коли звична реальність руйнується. Роботи на виставці не документують хроніку подій, а є самостійними художніми висловлюваннями про втрату, пам'ять, тривогу, надію та здатність зберігати внутрішню цілісність. Автори працюють із темами, спільними для кожного: страхом, турботою, самотністю та пошуком опори.
Це проєкт ініціативи Good Art from Good People, яка розвиває практику на перетині сучасного мистецтва, видавничих проєктів та виставкової діяльності.
В артфундації «Дукат» зазначають: «"Світ, що тріщить" представляє голоси, які досі залишалися недостатньо представленими в українському культурному просторі. Визначальною є художня якість робіт, а не діагноз чи життєві обставини авторів. Виставка не пропонує готових відповідей чи єдиної інтерпретації. Вона запрошує глядача до діалогу про спільний людський досвід у часи невизначеності».
«Леопольд Притягальний»
Де: Національний музей імені Андрея Шептицького, проспект Свободи, 20, Львів
Коли: до 6 вересня, вівторок — неділя, з 10:00 до 18:00
Кураторка виставки: Оксана Жмурко
Виставка присвячена 120-річчю від дня народження Леопольда Левицького. В основі експозиції — живопис і графіка митця 1930-х — початку 1970-х років зі збірки національного музею.
Проєкт пропонує поглянути на доробок митця не в хронологічній послідовності, а через наскрізні теми, що визначали його творчість: місто, людина та щоденне життя. У такий спосіб можна простежити мистецький шлях автора: від модерністичних експериментів абстракціонізму й експресіонізму через вимушений компроміс зі соцреалізмом до авторської манери зрілого періоду.
Виставку завершує галерея портретів тих, хто творив поруч із Левицьким і продовжив його традицію. «Навколо Леопольда Левицького завжди існувало особливе "поле тяжіння", яке притягувало людей різних поколінь, поглядів і мистецьких середовищ. Він створив атмосферу довіри, свободи й творчого діалогу, а його дім став місцем зустрічі художників, друзів і учнів», — говорять у музеї.
«Між подихами стін, двері відчиняються всередину»
Де: Voloshyn Gallery, вул. Терещенківська, 13, Київ
Коли: до 6 вересня, середа — неділя, з 11:00 до 18:00
Груповий виставковий проєкт досліджує сучасне існування всередині абсурду як нової, вимушеної норми. Митці звертаються до образу кімнати як концептуальної моделі сучасного досвіду. Тут вона постає не нейтральним фоном, а структурою, що акумулює в собі суперечності: між безпекою та небезпекою, між звичністю та її руйнуванням, між потребою у спокої та неможливістю його досягти.
Предмети, що заповнюють цей простір, зберігають морфологію звичних об'єктів, однак позбавлені своєї утилітарної визначеності. Перетворившись на артефакти, вони доповнюють реальність людини, яка вимушена жити в просторі, що не має нічого спільного з нормою, але й надалі вдає з себе щось справжнє. Прозір між впізнаваним і невизначеним відкриває простір для рефлексії.
«Виставка не претендує на терапевтичний ефект і не пропонує катарсису. Вона фіксує стан існування всередині тривалої невизначеності, де іронія і гра зі смислами є не відхиленням від реальності, а одним зі способів у ній втриматися. Абсурд тут не є художнім прийомом, а є точною назвою для досвіду, що не пояснюється іншими визначеннями. Двері відчиняються всередину. Ця конструктивна особливість змушує зробити крок назад перш ніж вийти», — йдеться в експлікації.
Автори та авторки: Діана Демяненко, Ніка Шумейко, Марія Чаркіна, Артем Дейнека, Ніколь Давидова, Анна Вехник, Дарина Святун, Олег Савін.
«Одеса, Техас: Ближче»
Де: LU Gallery, вул. Мялковського, 8, Луцьк
Коли: до 16 жовтня, вівторок — неділя, з 11:00 до 19:00
Кураторка виставки: Крістіна Борхес і Ярослав Солоп
Виставка є другою едицією проєкту, присвяченого пам'яті, відстані та способам, у які місця продовжують жити в нашій уяві.
До експозиції увійшли роботи, які по-різному працюють із пам'яттю як із матеріалом: аналогові негативи Криму, зняті до російської анексії та переосмислені після 2014 року; знайдене на Тендрівській косі ще до її окупації весло, перетворене на мистецький об'єкт; гобелен з образом узагальненої радянської архітектури; фотографії деокупованого Ірпеня, збільшені настільки, що реальний ландшафт розчиняється в абстракції. Усі ці твори об'єднує інтерес до пам'яті як процесу, в якому спогади безперервно змінюються під впливом часу, досвіду та втрати.
«Одеса, Техас» — це вигадана географія на перетині двох реальних міст: Одеси в Україні та Odessa у штаті Техас. Нова виставка звертається до того, що відбувається зі спогадами, коли ми намагаємося придивитися до них зблизька (що уважніше ми вдивляємося в минуле, то менш визначеним воно стає). Експозиція побудована як діалог між роботами, об'єднаними у три тематичні сегменти.
Співкураторка Крістіна Борхес розповідає: «Від самого початку нам було важливо дивитися на сьогодення саме через перспективу художників і художниць, адже це завжди непередбачуваний кут зору… Сенси тут народжуються між творами, між художниками, між першою і другою едиціями виставки. В цих взаємозв'язках для нас і полягає її краса».
Співкуратор Ярослав Солоп доповнює: «Ближче не означає зменшення відстані, а зміну масштабу та глибини погляду. Нині, під час багатолітньої війни Росії проти України, пам'ять дедалі рідше сприймається як архів, у якому минуле зберігається незмінним. Вона радше нагадує процес безперервної ретроспективи та переобліку вражень і подій... Саме тому, як на мене, виставка не стільки про минуле, скільки про те, як ми його щоразу заново проживаємо та конструюємо».
Учасники та учасниці виставки: Вася Дмитрик, Ярослав Солоп, Ольга Генда, Ксенія Білик, Вікторія Підуст, Анна Івченко.
«Дім постійного вигнання»
Де: Garage33 Gallery-Shelter, вулиця Ризька, 73А, Київ
Коли: по 16 серпня, четвер — п'ятниця з 18:00 по 20:00, субота — неділя з 16:00 по 20:00
Соловиставка Поліни Щербини «Початок світу на краю могили. Форми любові» — біографічна. Частина експозиції розташована безпосередньо в галереї, а частина — просто неба, на деревах і в землі навколишнього історичного лісопарку «Дубки».
Виставка переосмислює образ «розритої могили» як метафору національної спадщини. Художниця намагається зцілити його засобами мистецтва, пропонуючи подивитися на любов крізь найболючіші моменти особистого та спільного досвіду. Представлені роботи поєднують два медіуми — олійний живопис і лляну скульптурну форму. Складки полотна імітують деформовану людську шкіру (це ключовий прийом авторки для дослідження тілесності) й водночас відсилають до її родинної історії.
Центральною тезою експозиції є слова авторки: «Я бачу початок світу там, де всі пророкують йому кінець». Ця ідея торкається індивідуальної та колективної травми, завданої насиллям. Любов тут постає у формах материнства, захисту, смерті та трансформації, а кульмінацією стає образ людини, що перетворюється на дерево — метафора відродження, яку мисткиня візуально розвиває з 2022 року.
«Інструкція [від/при]сутніх»
Де: Муніципальний мистецький центр, вул. Стефаника, 11, Львів
Коли: з 21 серпня по 15 вересня, щодня з 10:00 до 21:00
Кураторка виставки: Віта Котик
Проєкт експериментує з переданням мистецької практики на відстані. Його основою стала система інструкцій, через які митці, що перебувають у різних країнах і умовах, передають власну художню дію для реалізації без своєї фізичної присутності.
До участі запросили чотирьох українських митців: двоє перебувають в Україні, двоє — за кордоном. Організатори свідомо обрали авторів, чия практика сповільнилася або призупинилася через міграцію, нестабільність чи інституційні обмеження. Кожен із них створив опис процесу, дії або об'єкта, що зазвичай потребують безпосередньої участі художників. Ця інструкція стала самостійним мистецьким артефактом, а її втілення та документування взяли на себе куратори. У майбутньому цю систему інструкцій планують запропонувати для загального користування.
«Проєкт досліджує, як відстань трансформує мистецьку практику, як змінюється авторство за відсутності фізичної присутності та що відбувається з роботою в процесі її передачі. Нас цікавить не помилка чи викривлення, а ненавмисна деформація як природний наслідок дистанції та неповноти контролю. Експеримент працює з різними географіями, неможливістю зустрічі та збереженням спільності мистецького процесу попри розрив», — зазначено в концепції.
Учасники та учасниці: Діана Дерій, Євгенія Кострикіна, Максим Фіногеєв, колектив «Інакше».
«Бензин»
Де: Центр сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр», майдан Свободи, 4, Харків
Коли: з 7 по 16 серпня, вівторок — неділя з 12:00 до 19:00
В експозиції представлені зини, саморобні малотиражні артвидання, на різноманітні теми. Їх створили підлітки 13–15 років із родин військовослужбовців.
Робота тривала чотири дні в межах програми «Бензин» на базі полтавського «Хартія-Хабу», а під час повітряних тривог діти продовжували творити в найближчих укриттях. Усі етапи, від зародження ідеї до фінального оформлення, юні автори реалізували власноруч за підтримки менторів.
Представник Хорунжої служби 2-го корпусу НГУ «Хартія» та мистецтвознавець Богдан Мисюга говорить про майстерні: «Діти у своїх роботах шукають чогось мирного та світлого. Тому ми будемо мати дуже неочікуваний результат. Ми не матимемо темні роботи — ми будем мати багато яскравого і світлого, і це, власне, та наша мистецька культура, з якою ми маємо ділитися зі світом».
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
