Суспільне Культура згадує, чому майже вся українська музика 1990-х років — унікальне явище, яке варте того, щоб саме зараз витерти з нього пил та полюбити знову.
Як усе починалось
Україна проголосила незалежність у 1991 році. Що в цей час відбувалося в музичному плані? З 1980-х існувала ідейна організація "Рок-Артель", яка об’єднувала три основних гурти: ВВ (Воплі Відоплясова), Коллежский Асессор і Раббота Хо.
Два останніх грали доволі авангардні композиції, які дуже умовно можна було віднести до "рок-музики", і радше тяжіли до експериментальної хвилі зарубіжних 60-х. Аудиторія в них була не дуже великою і складалася переважно з поціновувачів. А от ВВ дуже швидко віднайшли власний етно-панковий стиль — і в 90-х вирушили з концертами до Європи, де й залишилися на кілька років.
Також існували гурти Кому Вниз (індустріальний готичний рок) і Брати Гадюкіни (перші та найвідоміші українські панки, які поєднували в піснях різноманітні напрямки: від реггі до блюзу та фолку). Тобто з початком незалежності в Україні вже існувала дуже сильна й оригінальна рок-традиція, але жодної "сцени", "індустрії", хоча б певної "хвилі" — нічого такого не було. Усі вище зазначені гурти — це, скоріше, винятки з правил.
Взагалі рок завжди був не так дзеркалом суспільства, як музикою протесту, що виокремлює певні страхи суспільства. Наскрізь іронічні тексти пісень Сестрички Віки чи тих же "Гадів" (Братів Гадюкіних) про наркоманів на городі, ширку, переживання від футбольних матчів — це певний образ життя молодої людини, яка раптово опинилась у новій країні.
Нічого не зрозуміло, навколо суцільний хаос, тому все, що лишається в такій ситуацій — піклуватися лише про себе та власні задоволення. Тому можна говорити, що рок-музика кінця 1980-х — першої половини 1990-х була ескапістською. Музиканти у своїй творчості або "тікали" від соціальної плутанини та просто розважали себе й публіку, або дуже серйозно і віддано займалися своєю справою, орієнтуючись на найкращих світових музикантів, і не зважали на те, що відбувається.
Як з’явився шоу-бізнес (чи щось на кшталт нього)
Мабуть, першою поп-зіркою незалежної України можна вважати співачку Русю (Ірину Осауленко). Цікаво, що музична кар’єра Ірини почалась наприкінці 80-х — майже одночасно з кар’єрою її молодшої сестри Наташі, яку широкий загал знає як Наташу Корольову. Виконавиця від самого початку обрала "російський шлях", хоч і народилась у Києві.
А от Ірина познайомилася з талановитим продюсером Костянтином Осауленко, який згодом став її чоловіком. Він і придумав проєкт Руся: така собі українська Мадонна, дівчина у світлому одязі з солодким голосом, яка співає чистою українською мовою під бадьорі синтезаторні ритми. Розрахунки Костянтина виявились вірними — і Руся стала головною музичною сенсацією 1990 року. А в наступному році вже збирала стадіони й великі зали у столиці та під час туру Західною Україною. Руся одержала титул головної співачки року за версією Національного хіт-параду.
Але шоу-бізнес (як і будь-яка індустрія, що має справи з увагою великої аудиторії) — підступна і мінлива річ. Після тріумфу 1991-го Руся отримує пропозицію переїхати на ПМП в Торонто, писати там музику, виступати для української діаспори. Погоджується — і, власне, в рідній Україні місце поп-королеви знову лишається вакантним.
Далі починається історія кохання та співпраці співачки Ірини Білик і продюсера Юрія Нікітіна. Білик наприкінці 80-х виступає на "Червоній руті" із гуртом "Цей дощ надовго" (Нікітін грає там на гітарі). Стає зрозуміло, що гурт, незважаючи на чудову назву, — історія не настільки перспективна, як молода співачка Ірина Білик. І всі сили йдуть на запис другого альбому Білик "Я розкажу" (1994), який починає дуже добре продаватись. Музиканти (на чолі з заповзятливим Юрієм Нікітіним) формують навколо співачки продюсерську компанію Nova, беруть на себе організацію концертів — і вже 1995 року Ірина вирушає у тріумфальний тур "Нова", який вважається першим в історії української популярної музики.
Читайте також: "ДахаБраха, Mozgi, Один в Каное. Найкрасивіші українські кліпи 2019 року"
Феномен "Території А"
Враховуючи все написане вище, від моменту здобуття незалежності України і аж до 1995-го — часу популярності Ірини Білик — в країні так і не сформувалась музична індустрія. Звісно, не можна недооцінювати того, що зробила Білик — матір сучасної української поп-музики, та продюсер Нікітін — її батько та творець.
Але окрім них і рок-сцени, що розвивалась сама по собі й шукала прихисток за кордоном, більше нічого і не було. Лише ринки з піратськими, контрафактними касетами. Двійко гучних фестивалів на всю країну: "Таврійські ігри" та "Червона рута". І багаторічна естрадна традиція, яка стійко асоціювалась із запилюченими залами палаців культури, але аж ніяк не відображала настрій, надії та сподівання молодої амбітної країни.
Власне, тому, коли продюсер Олександр Бригинець прийшов на телеканал ICTV з пропозицією робити музичний хіт-парад з новими українськими кліпами (тоді ніхто не знімав кліпів!), його, певно, прийняли за божевільного. Але Бригинець, мабуть, відчував поклик часу, а фінансування каналу вистачало на деякий час експериментів. Тож йому дали приблизно пару місяців на те, щоб виходити в ефір, та певну суму грошей "на зйомку кліпів" (за легендою, багато кліпів "Території А" знімались за "смішні", як за мірками шоу-бізнесу, гроші: 50-200 доларів).
І почалися пошуки артистів, зйомки, Анжеліка Рудницька стала ведучою хіт-параду — вся ця історія масово вибухнула вже за рік після старту. Тобто вже станом на 1996 рік почався новий, вже другий і більш органічний бум української музики та українських зірок, які нарешті отримали те, чого їм бракувало: продюсерського стусана, трохи грошей на відео і можливості достукатись до великої аудиторії.
Аква Віта, Фантом-2, Камалія, Юрко Юрченко, Скрябін, Табула Раса, Турбо-Техно Саунд, Олександр Пономарьов — раптово з’явилось дуже багато зірок, телебачення та хіт-парад забезпечували їм постійну ротацію і популярність, українці почали масово слухати власну сучасну музику.
Читайте також: "Перемоги української музики в 2019 році: за що радіти і кого слухати"
Авжеж, не можна сказати, що артисти "Території А" працювали у схожих жанрах. Олександр Пономарьов вдавав із себе такого собі Стінга — інтелігентного й чутливого хлопчину, який, може, і не носить шкіряну куртку, але точно знає, що там у жінки на душі. Гурт Скрябін взагалі створював свій мікрокосмос, поєднуючи любов до закордонних музичних трендів 80-х (синт-поп, постпанк, "нова хвиля") з глибокими, абстрактними й афористичними текстами.
Аква Віта, Фантом-2 та чудовий гурт Ван Гог, наприклад, відтворювали дуже оригінальну версію закордонного євроденсу. Вони грали швидку синтезаторну музику, близьку до рейвів і культури "нічного відпочинку", але писали різко контрастуючі з музикою тексти, в яких було багато меланхолії, філософського виміру, екзистенції.
Слухач отримував дуже енергетично заряджені пісні, які, з одного боку, підштовхують до танців, а з іншого — відображають це відчуття нестабільності, фінансової та суспільно-політичної. "Завтра може і не бути, тому треба зробити все, що хочеться, сьогодні" — якщо дуже спростити, гурти пропагували приблизно таку філософію.
І, власне, настрої гуртів "Території А" виявились пророчими: в 1998 році стався обвал місцевої валюти. У Росії відбулось те ж саме. Як пояснює сам Бригинець, з точки зору музичного бізнесу, просто відбувся розподіл ринку. Російських артистів кількісно було більше, тому вони почали демпінгувати, постійно їздити в Україну та виступати за менші гонорари. Українські артисти, у свою чергу, також боролися за аудиторію та їздили до Росії. Це вплинуло і на саму музику: якщо в 1990-х майже всі популярні українські пісні виконувались рідною мовою, то з кінця 90-х починаються "експерименти" з російською.
"Територія А" та близькі за духом ТБ-проєкти, які підтримували українську музику, зникають з ефірів. Починаються нові експерименти: на фоні згасаючої поп-музики обертів набирає молодий рок-гурт Океан Ельзи, який будує свій стиль на британський рок-традиції, від Led Zeppelin до англійського гітарного року 1990-х штибу Oasis. І вже у 2000-х українська популярна музика втрачає той особливий шарм, який мала в часи "Території А": тільки українська мова, високі стандарти, настрій свободи й експериментів. Іншого майбутнього, якому, на жаль, так і не дали статися.
Але в цих піснях періоду "Території А" ще достатньо тієї дивної, майже апокаліптичної, енергії: часу обмаль, тому треба робити зараз, відчувати зараз, любити прямо зараз. І ми бажаємо вам не забувати про цю золоту епоху української музики: поки пам’ятатимемо, цей дух житиме серед нас — і, хтозна, може, спровокує нову хвилю цікавої автентичної і популярної української музики.
Читайте також: ""Антологія. Український альбом". Перші українські хіп-хопери"
