В ефірі Радіо Культура авторка книжки "Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн" Тамара Гундорова склала низку книжок, які по-різному описують Чорнобильську катастрофу, та розповіла про особливості кожного чорнобильського тексту, на які потрібно звернути увагу.
Чорнобильська бібліотека
Книга культурологині та докторки наук Тамари Гундорової "Післячорнобильська бібліотека" уперше була надрукована у 2005 році. У своїй роботі літературознавця описує появу в Україні нової літератури – постмодерністської, для якої Чорнобиль стає точкою відліку. "Чорнобильську бібліотеку" без перебільшення називають інтелектуальним бестселером українського книжкового ринку. У 2013 році книга вийшла другим виданням, яке було істотно доповнене у порівнянні з випуском від 2005 року. А у 2020 році книга була перекладена на англійську мову.
"Я роздумувала над книгою, почавши з 90-х, бо була свідком народження зовсім нової літературної та культурної ситуації в Україні: 90-ті роки – це становлення України, і зовсім іншої культурної свідомості. В моїй свідомості Чорнобиль завжди існував як явище глобального характеру. І, власне, з того всього народилася метафора постчорнобильського часу, тому що можна говорити про чорнобильську травму, яка вдарила дуже багатьох людей. Але Чорнобиль – також культурна подія, яка потребувала нової мови і нових способів опису. І от власне література 90-х років та початку 2000-х пов'язана з чорнобильським дискурсом", — сказала Гундорова під час ефіру на Радіо Культура.
За її словами, Чорнобиль, попри те, що є катастрофою, дав старт новій епосі. Йдеться про своєрідне попередження, що для збереження цього світу треба змінити підхід людини до нього. Безперечно, Чорнобиль також є явищем кризи, краху радянської системи. Водночас, як показує теперішній час, розцінювати Чорнобиль тільки в категоріях катастрофізму, апокаліпсису – замкнений погляд.
"Насправді Чорнобиль — історія виживання, подолання, солідарності, відновлення зони. Де раптом природа скинула з себе цивілізаційні кайдани і почала відживати без людини. В такому сенсі мені було важливо підкреслити, що неможна підходити до Чорнобиля лише з погляду жертв і кінця світу. На щастя, Чорнобиль був глобальним, катастрофічним, але не аж таким, щоб говорити, що він приніс кінець світу".
Добірка книг про Чорнобиль від Гундорової
"Чорнобильська молитва" Світлани Алексієвич
Світлана Алексієвич написала книжку у 1997 році, а вже у 1998 році, так швидко, вона була переведена на українську мову, тому що ми всі жили під знаком Чорнобиля. Це була не тільки візитівка України в світі, але те, з чим ми зустрічалися в щоденному житті: з переселенцями, з новинами про проблеми з реактором чи саркофагом. Крім того, ми рухалися разом з історією, яка відходила в минуле.
Мені здається важливим, і це помітила в своїй післямові до перекладу Оксана Забужко, те, що в книжці відсутній авторський голос. Це спроба дати голоси свідкам Чорнобиля. Тому недаремно англомовний переклад "Чорнобильської молитви" називається "Голоси Чорнобиля".
Алексієвич вивела і закріпила в нашій свідомості чорнобильського свідка. І книжка вражає тим, що в ній збережено інтонації усного мовлення. Свідок постає як жива постать.
Окрім того, письменниця зв’язала соціокультурний тип людей, які асоціюють себе із чорнобильською людиною. Мабуть, це передусім люди старшого віку, але й молоді, які в дитинстві багато чули про Чорнобиль.
"Чорнобиль: історія ядерної катастрофи" Сергія Плохія
Ця книжка надзвичайно цікава і важлива. Вона змінює вектор розмови про Чорнобиль. Якщо Алексієвич робила його нашою приватною людською історією, то Сергій Плохій показує історію Чорнобиля, історію атомної катастрофи. Він підходить до Чорнобиля не з точки зору конкретного досвіду людини – гарячого, як у Алексієвич, — а з точки зору холодного, раціонального, дещо відстороненого історичного погляду. Це означає, що цю травму поволі ми переборюємо, адже за 30 років бачення Чорнобиля змінилося.
На початку 90-х років ми шукали відповіді на питання: "Хто винний?". Далі Чорнобиль стає частиною антирадянського дискурсу і антиімперського супротиву, бо Чорнобиль проявив різні інтереси у центрі і на місцях. Плохій у своїй книжці показує кола катастрофи, які заторкують й політику, й економіку, й міжнародне право. І найголовніше, що Сергій пов’язує Чорнобильську аварію з крахом Радянського Союзу.
"Ядерне роззброєння України" Юрія Костенка
Книжка розповідає про 1994 рік: що було за лаштунками Будапештського меморандуму, як Україна відмовлялася від ядерного арсеналу і як ця відмова, зрештою, закінчується анексією Криму.
Чорнобиль – це дуже комплексна тема, яка має різні виміри. І суто технологічні, і політичні, і культурні, і, звичайно, питання безпеки є ключовим. Досі тривають дискусії про те, чи було правомірним позбутися ядерної зброї, розброїтися, все передати в інші руки. Я знаю, що й тоді, і нині багато не згоджуються з цим. І якщо прослідкувати, то коли Україна роззброїлася, то послідували інші речі, які призвели до ослаблення нашої військової могутності.
Ця книжка дуже важлива, бо ще раз виносить на світову арену питання, що Україна віддала ядерну зброю добровільно, але мала за це певні гарантії, і ці гарантії надавали світові діячі, але наскільки вони їх надали у потрібну хвилину…
"Воццек" Юрія Іздрика
В моїй уяві – це один із найсильніших чорнобильських текстів. Роман текучості та розпаду. Так само, як атом розпадається, так і роман вибудовується на розпаданні. Йдеться про розщеплення індивідуальності, тіла, мови, про суцільну цитатність і трансформацію, і доходить до того, що навіть молитва розпадається. В цьому сенсі це квінтесенція постчорнобильського тексту. Чим цікавий Іздрик, так це тим, що він є автором мультимедійного характеру. Тут йдеться про кризу вербальності, його постійні ігри з візуалізацією, музикою, озвученням. Це все пронизує тканину "Воццека". Постійна зміна ідентичностей та ракурсів значною мірою визначає світ ірреального, хворого, апокаліптичного, де фактично йдеться про виживання.
Це текст постапокаліптичний. Цікаво порівняти у цьому сенсі твори, які з'явилися одразу після аварії – Драча, Олійника і багатьох авторів. Їхня стилістика була спрямована на те, щоб передати жах апокаліпсису. А "Воццек" — це зовсім інший текст. Іздрик знаходить своєрідну форму, щоби говорити про перехідність і трансформаційність, коли людина відновлюється у трансформаціях.
"Київ-86" Маркіяна Камиша
Маркіян Камиш – феномен, який, очевидно, повинен був з’явитися. Це сталкерська література. І він не одинокий: є цілий ряд такої літератури, яка більшою чи меншою мірою є документальною. Маркіян працює в жанрі художньої літератури.
Камиш цікавий тим, що по-новому говорить про долю чорнобильського свідка, оскільки є дитиною свого батька-ліквідатора, який був в Чорнобилі. Очевидно, що десь в дитинстві він чув про це. Це покоління, народжене після катастрофи, яке говорить про своє право говорити про Чорнобиль. Не чути того, що говорять батьки, а говорити самому і стати свідком. Соціологи говорять про те, що старше покоління не хоче їхати у Чорнобиль, бо не хочуть наново переживати свої страхи. Натомість молодше покоління якраз хоче поїхати туди, щоб перевірити страхи своїх батьків. Тому в особі Камиша ми маємо дуже цікавий феномен повторного свідка.
По-друге, для покоління Маркіяна зона і Чорнобиль – це не страшна потвора, в них починається роман із зоною. Камиш мапує зону так само, як інші сталкери, описує переходи від села до села, де він був. Він оживляє зону. Він захоплений нею.
Мелодія пам'яті
Опера "Чорнобильдорф" Романа Григоріва та Іллі Разумейка
Є різні способи роботи з чорнобильським текстом, оскільки це пласт в сучасній культурі України та світу, і він надзвичайно продуктивний та цікавий. Це той острівець, на якому випробовуються нові культурні форми. І такою новою формою культурного осмислення чорнобильської пам’яті є опера "Чорнобильдорф".
Коли ми говоримо про різні варіанти осмислення рецепції Чорнобиля – через свідка, через історію, через сталкерів, то тут маємо археологічний музей.
Ця робота — спроба реконструювання пам’яті після Чорнобиля, після величезної катастрофи, в якій гине цивілізація. Опера побудована на спробі археологічного докопування й відновлення світу. Це й утопія, й антиутопія, тому що це дає шанс й на відновлення тоталітарної системи, наприклад, золотого Леніна.
Це синкретична річ, в якій задіяні тіло, танець, слова, пісні, десятки рідкісних музичних інструментів. Це спроба артикуляції відновлення через звуки, мелодії і тексти, які забуті, які існують лише в уривках.
