Олексій Бекетов — український архітектор, академік архітектури та художник, все життя прожив у Харкові, де спроєктував понад 40 будівель. У 1889 році одружився з Ганною Алчевською — спадкоємицею відомого меценатського роду.
У циклі матеріалів "Харків спадковий" Суспільне спілкується із нащадками відомих людей, які доклали руку до творення українського міста, яким ми знаємо його сьогодні.
Правнучка Бекетова та Алчевської Олена Рофе-БекетоваПрізвище "Рофе" — це прізвище дідуся Олени Семена Семеновича. За нього вийшла заміж донька Олексія Бекетова — Олена. розповіла про незмінний дух Харкова, мистецький спадок та мрію архітектора.
Бекетови: науковці та митці
Батько Олексія Бекетова Микола був одним з основоположників фізичної хімії, академіком. За словами Олени Рофе-Бекетової, він був першим з Бекетових, хто переїхав до Харкова з території сучасної Росії.
"У школі вивчають електрохімічний ряд напруг металів. Бекетов був одним з тих, хто відкрив цеБекетов встановив ряд активності металів. З точки зору світової спадщини, Микола Бекетов відоміший за свого сина. Це видатна особистість для науки. Деякий час прожив у Харкові, потім він переїхав до Петербурга, бо його обрали до Петербурзької академії наук", — розповідає спадкоємиця.
У Харкові народився Олексій Бекетов та його брат Миколатрагічно загинув під час переходу на човні морем з Партеніта до Ялти.
"Микола Миколайович Бекетов та його дружина Олена Карлівна дружили з родиною Алчевських. Всі вони були засновниками "Громади" у Харкові. Так український Харків отримав розвиток", — каже Рофе-Бекетова.
"Сто років любові" та колискові від Бекетова
За проєктами Олексія Бекетова активно розбудовувався Харків. У родині ж його пам'ятають як надзвичайно дисципліновану людину.
"Мій тато народився за рік після того, як померла Ганна Олексіївна Алчевська, знав він тільки Олексія Миколайовича. Він з великим теплом згадував дідуся. Казав, що дідусь був суворим, але справедливим. Він міг приходити ввечері до мого тата співати колискові. Навчав мого тата малювати, брав його на прогулянки — пропонував то хатинку намалювати, то ще щось, показував, як треба. Олексій Миколайович дбайливо ставився і до тата, і до його молодшого брата Володимира Семеновича", — говорить Олена Рофе-Бекетова.
Олексій Бекетов був досить дисциплінованою людиною — це накладало свій відбиток. Він підтримував себе у спортивній формі. Останні дні вже лежав, але до останнього, поки він рухався, зранку обов'язково робив ранкову зарядку, а раніше у житті він і великим тенісом займався. Завжди був підтягнутий, стрункий.
У родині збереглися листи пращурів: "Коли згадую про ці листи, я думаю, що якби я писала історію про родину, я б назвала свою книгу "100 років любові".
Діяльність Алчевських на мапі міста
"Моя бабуся — донька Бекетова — розповідала, що Христина ДанилівнаХристина Данилівна Алчевська — дружина промисловця, мецената Олексія Алчевського, педагогиня, громадська діячка. Мати дружини Олексія Бекетова — Ганни була досить емоційна взагалі. Це видно і по листах її також. Олексій Кирилович був більш стриманим. В усіх листах, що збереглися в родині всі звертаються одне до одного лагідно, з любов'ю", — розповідає спадкоємиця.
Читайте також: Родина Алчевських: якою була інтелігенція Українського Сходу до радянської колонізації
Олексій Алчевський — підприємець, банкір, меценат. На його честь назвали місто Алчевськ, яке нині окуповане РФ. У 1862 році Христина Алчевська заснувала Харківську жіночу недільну школу. У школі також викладали всі її діти.
"У мемуарах Христина Данилівна пише про історію своєї школи: "Нам забороняють навчати українською мовою. Якщо ви десь почуєте українську пісню, знайте: це співають учениці нашої школи". Той факт, що вона офіційно не може викладати українською, не зупиняв її в тому, щоб поширювати українське слово. Вони робили багато заходів, і позашкільного навчання, і співи", — каже Олена Рофе-Бекетова.
Попри ризики зі сторони влади, Алчевські не тільки поширювали українську культуру, але і підтримували політично-суспільні рухи, які нині можна назвати націоналістичними та феміністичними.
У Харкові Алчевські встановили перший пам'ятник Шевченку, попри те, що не отримали дозволу на це — зведення пам'ятників поету на міській земельній ділянці заборонялося владою. Щоб обійти заборону, Алчевські поставили мармуровий бюст на території своєї садиби й замінили паркан на легку огорожу — щоб пам'ятник було видно з дороги. Нині цей бюст зберігається у Київському музеї Шевченка.
"Російськість" Бекетових
У свідомості росіян є переконання, що академік Бекетов — це їхній митець.
"Родина Бекетових згадується у стовбових книгах Російської імперії, заснувався рід десь на Волзі, і, чесно кажучи, має трохи азійські риси обличчя. Але Бекетови стали історією України. Олексій Миколайович повернувся з Петербурга до Харкова зі словами, що він хоче "жити і віддати всі свої сили рідному місту". Йому пропонували роботу після навчання у художній академії, він міг там лишатися. Він у листах писав, що "стояв, дивився на палаци і згадував наш Харків — відчував всім серцем, що хочу повернутися і віддати всі свої сили рідному місту", — говорить Рофе-Бекетова.
Під час повномасштабного вторгнення РФ ударами пошкоджені близько десяти будівель, спроєктованих архітектором Олексієм Бекетовим. Переважно в будівлях знищені вікна. Вікна є важливою деталлю автентичних споруд: оригінальне скло, шибки та ручки вже не відновити, розповідала Суспільному архітекторка Катерина Кублицька.
Також, зокрема, у Будинку вчених був пошкоджений вітраж "Муза архітектури". Це сталося вдруге за історію будівлі: вперше це було під час Другої світової.
Спадок для міста і родини
У юності, каже Олена Рофе-Бекетова, не було усвідомлення, гуляючи центром Харкова, що частину будівель побудував її прадід.
"Я 70-го року народження. В ті роки я б не сказала, що Бекетов був такий відомий для нефахівців, як зараз. У мене є близька подруга, з якою ми стали спілкуватися вже навчаючись в університеті. Вона якось сказала, що на момент нашого знайомства не знала, хто такий Бекетов, ніяк не асоціювала мене з кимось, тож обтяженою славою Бекетова я не була", — говорить спадкоємиця.
Нині уявити собі центр Харкова без бекетівських будівель неможливо, розказує Рофе-Бекетова.
"З будівель, які спроєктував мій прадід, мені подобається будинок Харківського медичного товариства на Максиміліанівській. Велику частину своєї краси він втратив. Раніше він мав дах як шатро і це досить складний дах з архітектурного погляду. Його просто зняли й так не поставили. Також люблю будівлю, де нині Інститут мікробіології і імунології імені Мечникова. На мене справляє враження і зовнішній вигляд, і коли заходиш, то бачиш цікавий інтер'єр", — каже вона.
У радянські часи частину власного майна родина втратила через націоналізацію, голодомори, окупацію та війну.
"Частину майна націоналізували, частину — були вимушені продавати, щоб вижити. Щось збереглося. Нині ми живемо в одному з помешкань будинку, який спроєктував Олексій Бекетов у 1912 році для своєї родини, одну з квартир він призначав своєму другу — художнику Песткрикову", — говорить Олена Рофе-Бекетова.
Якось моя подруга мені сказала: "А як взагалі твого прадіда не розстріляли?". У родині розповідали, що моєму діду — Семену Семеновичу — "пропонували" докладати про діяльність Олексія Бекетова, бо вони жили разом. Він, звісно, відмовився. Ймовірно, що за родиною все одно було стеження.
Олексій Бекетов помер у 1941 році під час німецької окупації Харкова. Пережити Другу світову вдалося батькові Олени Федору Семеновичу Рофе-Бекетову. Він також застав російські бомбардування Харкова під час повномасштабного вторгнення.
"З 2014 року батько розумів, що відбувається. Він засуджував Росію, у нього не було коливань. Коли почались обстріли Харкова, татові вже було 89 років. Він розумів, що відбувається, коли спускалися до підвалу. Він дійсно пережив Другу світову дитиною. У 1941-му йому було дев'ять років. Пам'ять про те, що він пережив, була з ним все життя", — згадує донька.
"Мультикультурність додає в залізобетон міцності"
Харків зміг зберегти і зміцнити ті риси, які були притаманні йому і на початку ХХ століття, каже Рофе-Бекетова.
"У Харкові завжди перепліталися різні культури, люди. Він завжди був мультикультурним містом і це не змінилося. Це допомагає місту встояти. Це важлива риса Харкова, яка допомагає нам — переплетені людські зв'язки, коли всі ми одне одного підтримуємо і доповнюємо. Така мультикультурність додає в залізобетон міцності", — говорить Олена.
Я думаю, що у Харкова завжди була впевненість в собі і вміння зорієнтуватись, в будь-якій ситуації швидко зібратися і діяти.
У місті на честь Олексія Бекетова названа вулиця, станція метро та національний університет міського господарства. На честь родини Алчевських — вулиця у центрі міста.
Мрія Бекетова
З 2014 році Олена Рофе-Бекетова займається волонтерством. Вона — голова двох благодійних фондів, один з яких присвячений родині, другий — допомозі українським захисникам та Харкову. Нині, говорить спадкоємиця, призупинила діяльність родинного фонду і віддає всі сили "Харкову з тобою".
"На жаль, з 2014 року у мене все менше часу було для родини, але я дуже вдячна своєму чоловікові, доньці, бо вони не дали мені забути, що у мене є родина. Ні про яку волонтерську допомогу не могло б йти мови, якби у мене не було підтримки. З 2022 року донька також активно включилася у волонтерську діяльність. Весь час у Харкові", — розповідає вона.
Чоловік Олени — Дмитро Милославський — старший науковий співробітник Національного інституту терапії ім. Любові Малої, кандидат медичних наук, лікар-кардіолог вищої категорії. Донька — Ірина Рофе-Бекетова — працює проєктною менеджеркою та очолює харківський осередок "Пласту" — "Станиця Харків".
Зв'язок з родичами зі гілки Бекетових родина Олени підтримує. Прізвище Алчевських могло зберегтися тільки в інших гілках родини, достеменно про це невідомо.
"Частина родина Алчевських була в Криму. Тато спілкувався з їхнім старшим поколінням до 2014 року. Далі — ні. У мене немає контактів. Зв'язків не збереглося", — говорить Рофе-Бекетова.
У місті Алчевськ, яке названо на честь пращура Олени та нині окуповано Росією, є історичний музей. Зі співробітницями музею родина довгий час підтримувала зв'язок, але нині він обірвався.
В Олексія Бекетова та Ганни Алчевської, яку вдома називали "Галею", було четверо дітей: вони роз'їхалися різними країнамистарша донька Христина жила певний час з родиною у Болгарії, старший син Микола емігрував до Канади. Олена Бекетова (бабуся Олени Рофе-Бекетової) лишилася у Харкові. Середня донька Марія померла під час інфекційної епідемії у Середній Азії. В академіка була мрія, щоб вони всі ще зібралися за спільним столом, яка так і не справдилася.
"Для зборів в родині була пляшка вина — від брата Олексія — Миколи Миколайовича. Її відкоркувала бабуся вже моя, коли хворів дідусь, і лікарі йому порадили випити якісного вина. Частина лишалася до 1998 року, коли приїхала донька Миколи Бекетова, який емігрував до Канади, разом зі своїм чоловіком. І так частково возз'єдналися".
Нині представники різних гілок не збираються разом — це складніше через війну: "Сподіваюсь, ще буде можливість зібратися всім разом за одним столом".
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
