20-річний боєць 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії Денис з позивним "Мобі Дік" родом з Алчевська, що на Луганщині. Коли Денису було 11 років, його місто окупувала Росія. Сім років хлопець прожив під окупацією, а у 18 років переїхав до Харкова разом з дівчиною на навчання. Коли почалось повномасштабне вторгнення РФ, Денис пішов на захист держави. Його батько лишився жити в окупованому Маріуполі, а мати — переїхала до Росії.
Свою історію боєць розповів Суспільне Харків.
"Мама вішає російський прапор. Каже, що вона — за мир"
Своє дитинство Денис провів в Алчевську. Жив разом з бабусями: батьки хлопця нечасто спілкувалися з сином.
"Батько, коли було мені шість років, поїхав до Маріуполя і зараз, наскільки я знаю, там перебуває, але спілкування ми з ним майже не вели всі ці роки. Мати зараз перебуває десь у Росії", — розповідає боєць.
Нині військовий також не спілкується з батьком та матір'ю.
"Я сказав, що мені не потрібні такі сімейні стосунки. Людині, яка вішає собі російський прапор, я кажу: "Навіщо ти це робиш, мої побратими вмирали, щоб подалі це віднести від нас, я був там, щоб було майбутнє у мене, у моєї родини". А вона говорить, що це ні на що не впливає, що вона — за мир. Так повісь у себе український прапор. Чого ти бажаєш, щоб мир був усюди й вішаєш цю ганчірку?", — каже чоловік.
"З 2014 року в Алчевську не викладали українську. Я пам'ятав її завдяки Губці Бобу"
До Харкова Денис переїхав у вересні 2021 року завдяки програмі "Донбас — це Україна" разом з дівчиною, яка хотіла навчатися у вільній Україні.
"Ніколи не думав, але в мене під кінець 11 класу з'явилася дівчина, зараз вже наречена, і вона збиралася їхати в Харків. Я вирішив, що якщо ж так закохався, то треба, звісно, їхати за нею", — говорить "Мобі Дік".
Тут він вступив на хімічний факультет до університету ім. Каразіна.
"В Алчевську українську мову не викладали у моїй школі з 2014 року, але якось завдяки Губці Бобу та іншим мультикам, які у дитинстві дивився, я дуже добре її запам'ятав. Ніколи не забував українську мову, не розмовляв на ній зовсім, але не забував", — розказує військовослужбовець.
Коли приїхав з тимчасово окупованих територій, побачив все те, як воно є насправді. Я побачив, що немає тут всього того, про що мені казали. Рідних в мене тут не було. Єдині, з ким я спілкувався, — це ті, хто дуже не любить Україну, — мої рідні, близькі, друзі. Я приїхав і як я завжди всім кажу: "Тут йде життя".
"Попросив не писати, що я — обмежено придатний"
24 лютого 2022 року Денис пішов до військкомату, щоб доєднатися до війська.
"Сказав, що така справа, давайте зброю, вони сказали, що молодий, давай йди додому, але я наполіг, і вже 24 лютого мене відправили до частини, там видали зброю, все необхідне. 25 лютого ми з хлопцями поїхали обороняти місто Харків", — каже гвардієць.
Він брав участь у боях за звільнення Балаклії, Ізюма, був в Підлимані. Після боїв під час контрнаступальної операції на Харківщині, у листопаді він з побратимами воював у Серебрянському лісі, розповідає нацгвардієць.
"На той час ми дуже близько були до Кремінної. Ми мали штурмувати позицію ворога. Коли ми вилазили з окопу, на жаль, прилетів 152-й снаряд у дерево, під яким ми скупчувалися. І таким чином я отримав поранення. Це звичайна контузія, єдине ускладнення — це часткова втрата зору правого ока", — говорить Денис.
Майже рік він служить у медичному штабі своєї бригади, займається документообігом.
"Зараз я на посаді у медпункті нашої частини. Саме сюди я бажав потрапити, бо може через мій вік та максималізм було соромно, що я не з хлопцями на передовій і я бажав хоч якось їм допомогти. Є багато питань у хлопців, як оформлювати деякі документи, куди піти, до кого звернутися, а частіше за все хлопці можуть просто боятися до когось звернутися, бо щось зроблять не так. Хлопці не соромляться підійти до мене, зателефонувати, і я дуже радий, що у більшості випадків, я можу якось допомогти", — розказує "Мобі Дік".
На військово-лікарській комісії йому хотіли дати статус "обмежено придатний".
"Я дуже цього не хотів, боявся, що коли мене підлікують, то мене не повернуть до моїх хлопців назад у батальйон. Тому я відмовився і попросив, щоб написали діагноз, але не писати, що я обмежено придатний", — каже боєць.
"Там є люди, які нас чекають. У 2014 році туди ніхто Росію не кликав"
Денис розповідає, що планує весілля, але хотів би його відсвяткувати з рідними своєї нареченої та своїми бабусями.
"Хочу, щоб усі рідні були на нашому весіллі. Навіть, якщо не мої рідні. Там має бути багато рідних моєї нареченої, у неї дуже велика та гарна сім'я, тому я впевнений, що обов'язково треба зробити все, щоб вони могли у цей день побути з нами", — розказує гвардієць.
Найбільше боєць чекає звільнення рідного міста.
"Там є люди, які нас чекають. І як мінімум, у 2014 році туди ніхто не кликав Росію, я не бажаю, щоб вона там залишалася, це мій дім. Я точно маю право там бути, тому ворога треба звідти виганяти", — говорить військовий.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
