З громад та навчальних закладів Харківської області у серпні 2026 року надходять повідомлення про загибель на фронті українських захисників. Вшановуємо пам'ять тих, хто загинули, захищаючи Україну. Список не є вичерпним.
Андрій Панін
37-річний Андрій Панін загинув під час виконання бойового завдання, повідомили в Богодухівській громаді.
Андрій народився і виріс у селі Іванівці, навчався в Улянівці, працював на будівництві, допомагав людям створювати й відновлювати.
«Не встиг створити власної родини — у нього залишилися батьки, брат і сестри, для яких ця втрата стала невимовним болем», — пишуть у міськраді.
У лютому Андрій Панін став до лав оборонців України. Служив кулеметником штурмового батальйону.
«Важкопораненим вийшов із бойових позицій, втратив ногу, півтора місяця боровся за життя в лікарнях Запоріжжя та Черкас… Але серце Героя зупинилося. Символічно й боляче, що саме сьогодні, коли вся Україна схиляє голови перед памʼяттю полеглих захисників, Андрій Панін полинув до лав Небесного воїнства, Янголів-захисників нашої землі», — йдеться у повідомленні.
Поховали захисника 29 серпня 2026 року в Богодухові.
Ігор Коляда
Старший сержант Ігор Коляда загинув 28 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу Погорілого Чугуївського району, повідомили в Старовірівській громаді. Він дістав поранення, несумісні з життям, унаслідок ураження російським FPV-дроном.
Захиснику було 30 років, він служив командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.
Іскак Іскаков
Солдат Іскак Іскаков загинув 20 травня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі Чарівного Запорізької області, захищаючи Україну, повідомили у Великобурлуцькій громаді. Захиснику було 44 роки. Він служив вогнеметником 3-го штурмового відділення 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Його дитинство та юність минули у селі Хатньому Великобурлуцької громади. У родині було троє дітей, він був старшим. Повну середню освіту здобув у Хатнянській школі. Опанував професії водія та зварювальника, працював у будівництві, захопився виготовленням кованих воріт.
Строкову службу Іскак проходив на півдні України. Потім у Новопокровці Чугуївського району, де проживала його бабуся, влаштувався на роботу до комбінату хлібопродуктів. Одружився, у подружжя народився син. Іскак Іскаков сам будував дім для родини.
«Понад десять років працював на Новопокровському комбінаті. Мав багато друзів, умів знаходити спільну мову з людьми, допомагав іншим і користувався повагою. Коли у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік, який не збирався пов'язувати своє життя з військовою справою, разом з кумом пішов до військкомату, щоб стати на захист своєї родини та Неньки України. Там відповіли, що людей вистачає і їхня допомога поки не потрібна», — пишуть у громаді.
Протягом року чоловіки неодноразово зверталися до центру комплектування, але позитивної відповіді не отримали. Однак війна про Іскака не забула. Через три роки потому працівники ТЦК зупинили транспорт, у якому чоловік їхав разом з іншими робітниками, реакція була різною. Ісак відреагував спокійно: «Значить пора йти».
9 жовтня 2025 року Іскак Іскаков пішов воювати.
Бійці згадують його як безстрашного солдата. Він завжди був першим там, де інші вагалися або діяли обережніше. Вважав: якщо настав той момент, то нічого не зміниш. За цю відчайдушність товариші говорили, що Іскаку треба було дати позивний не «Татар», а «Сміливець». Про війну Іскак Іскаков не розповідав. Не хотів, щоб близькі знали, що насправді відбувається там, де він був. «Штурмуємо посадки. Ми вирішили йти в піхоту і будемо до кінця», — коротко відповідав
Перед загибеллю, у травні 2026 року, був у десятиденній відпустці.
«Рідні тепер згадують: він ніби прощався. Телефонував двоюрідному братові, друзям, однокласникам. Просив передати привіт тим, із ким не встиг попрощатися. Казав рідним, щоб попросили вибачення у тих, до кого він не дійшов. Іскак не любив фотографуватися. Але перед від'їздом сам попросив зробити фото з усіма рідними. Був упевнений — більше такої можливості не буде», — пишуть у громаді.
18 травня, розмовляючи з близькими перед виходом на позицію, сказав: «На день народження сина я обов'язково повернуся. Вже назавжди».
Через два дні, 20 травня 2026 року, родина отримала сповіщення про те, що Іскак зник безвісти. 14 серпня 2026 року рідні отримали офіційне сповіщення про смерть Іскака. Цього дня його сину Сергію виповнилося 18.
Іскака Іскакова поховали 19 серпня 2026 року у Новій Покровці, де він жив, на Алеї Слави.
Гарік Казарян
Гарік Казарян загинув 26 липня 2025 року в районі населеного пункту Греківки Сватівського району Луганщини під час виконання обов'язків військової служби та вважався зниклим безвісти, повідомили в Сахновщинській громаді.
Захиснику було 35 років. Він служив стрільцем-оператором.
Прощання із Гаріком Казаряном відбулося 29 серпня 2026 року в селищі Сахновщині, поховали його на Алеї Героїв.
Віталій Філоненко
Солдат ЗСУ Віталій Філоненко з Черкаської Лозової загинув 27 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу Першотравневого Харківського району, повідомив голова Малоданилівької громади Олександр Гололобов.
Захиснику було 49 років. Він народився 22 грудня 1977 року.
Попрощалися з Віталієм Філоненком 29 серпня 2026 року.
