Родина Алчевських — підприємці, меценати, активісти українського руху та засновники шкіл — були обличчями Українського Сходу до того, як Радянський Союз почав колонізацію та тотальну русифікацію цього регіону.
Нині окуповане місто Алчевськ, що на Луганщині, назване саме на честь родини Алчевських.
Олексій Алчевський, якого б зараз назвали геніальним бізнесменом, першим почав розвивати промислову економіку південного сходу України, а його дружина Христина Алчевська справою свого життя зробила освіту для жінок, у чому також мала першість на теренах Російської імперії.
Обидвоє з подружжя здобули освіту самотужки, а згодом спрямували зароблені активи на служіння громаді й просвіту співвітчизників. У родині Алчевських зросло шестеро дітей, кожен з яких став генієм у своїй сфері діяльності.
Суспільне Культура розповідає історії життя українських інтелігентів Алчевських — Олексія, Христини, Дмитра, Григорія, Ганни, Миколи, Івана та Христі.
Фінансовий геній-самоук Олексій Алчевський
Олексій Алчевський був людиною, яка "створила себе сама". Він народився в Сумах, у небагатій родині: у його батьків вистачило грошей лише на освіту старшого сина, Олексій був молодшим. Тому він закінчив лише два класи школи та Сумське повітове училище, згодом займався самоосвітою. На початку свого шляху він не володів великими капіталами, однак зумів вдало організувати декілька бізнесів.
Одного разу Олексій прочитав у газеті статтю Христини Журавльової, яка походила з поважної родини вчителя російської словесності з містечка Борзна Чернігівської губернії. Він написав їй листа, пара почала спілкуватися і зрештою взяла шлюб. Христина мала мала сербське й румунське коріння, за лінією матері доводилась онукою господарю Молдови та царському генерал-лейтенанту, герою війни з Наполеоном.
Разом молоде подружжя переїхало із Сум до Харкова, індустріального й перспективного міста. Першою сходинкою для побудови бізнес-імперії Олексія Алчевського стала торгівля чаєм. Порівняно із Сумами харківська торгівля виявилася перспективнішою, і через двадцять років фірма Олексія здобула монополію в чайній торгівлі у всій губернії, а Алчевські володіли численними магазинами та складами.
Алчевський отримав впізнаваність у ділових колах, коли потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку, який став першим у Російській імперії приватним акціонерним банком. Він взяв участь у створенні Харківського земельного банку, був головою його правління і згодом у нього опинився контрольний пакет акцій. Фактично Олексій Алчевський став повним розпорядником обох банків, а вони обслуговували різні підприємства родини.
Саме банківський бізнес допоміг Алчевському стати великим землевласником і як наслідок він став активно розвивати економіку південного сходу України.
Місто Алчевськ Олексій Алчевський заснував у 1895 році: воно розвивалося навколо металургійного комбінату, яким він управляв. Також він був засновником металургійних заводів у Маріуполі.
Як згадувала донька Алчевського, він "перший на весь Донбас в оцих його околицях віднайшов у надрах вугілля".
Підприємець створив одну з перших у Російській імперії промислово-фінансову групу — вона об'єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. До того ж це були єдині металургійні підприємства в Україні, побудовані на вітчизняних інвестиціях, адже решта були власністю бельгійських і британських компаній.
Олексій Алчевський відомий своїм меценатством: він вкладав великі кошти у спорудження церков, лікарень, бібліотек та недільних шкіл. Також бізнесмен брав участь в українському національному русі й підтримував його фінансово, дружина Алчевського навіть називала його "фанатичним українцем".
Алчевський очолював харківську "Громаду" — це був гурток української інтелігенції, ініціював та оплатив встановлення першого пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові у 1899 році. Варто зазначити, що в ті часи відкрити пам'ятник українському поетові офіційно було неможливо, тому Алчевський зробив це як приватна особа на своїй території в саду.
Історія життя Олексія Алчевського обірвалася трагічно й загадково. На початку ХХ століття в Російській імперії почалася економічна криза, яка вплинула і на підприємства Алчевського. Бізнесмен вирішив спробувати отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 мільйонів карбованців під заставу свого майна. Але тодішній міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. Важко зрозуміти, чим була зумовлена відмова, адже після загибелі Олексія Алчевського міністр і міністерство заявили про готовність фінансувати банки Алчевського.
За офіційною версією, Олексій Алчевський вчинив самогубство, кинувшись під поїзд у Петербурзі. Проте багато дослідників дозодять висновку, що це було замовне вбивство — зокрема через те, що поховали Алчевського на кладовищі, а не поза ним, як тоді було завдено ховати самогубців.
Підприємства Алчевського передали Московському торговому дому братів Рябушинських, міністр виділив їм потрібний кредит і вони стали одними з найбагатших людей в імперії. Чимало дослідників оцінюють цей момент як початок фінансової колонізації Донбасу росіянами.
Вічна справа Христини Алчевської
"Кажуть, що у кожної людини буває свій «пункт божевілля». Моїм виявилося бажання навчити грамоти якомога більше жінок. Мені завжди здавалося, що чоловікам набагато більше пощастило у цій сфері. Натомість у випадку жінок упередження щодо їхньої освіти живуть скрізь — від хат до світських зал.
Коли я була дитиною і для моїх братів запросили вчителя, батько вважав абсолютно зайвим навчати мене, дівчинку, грамоти. Але мені так хотілося цього, що я навчилася читати, підслуховуючи під дверима їхні уроки, і читала краще за моїх братів. Я відчувала, звісно, це прагнення, і коли я відкривала школу в селі — тоді там було декілька дівчат — «перших вчених жінок на селі», як ми їх жартома називали. До цього там в жодній зі шкіл не було дівчат, і коли настав час роздавати свідоцтва та похвальні грамоти, виявилося, що вони надруковані лише для хлопчиків — тож мені довелося замовити окремі бланки у Харкові".
Так розповідала про свою діяльність Христина Алчевська, одна з перших українок, що вирішили зламати стереотип про основне призначення жінки як домогосподарки. Як аналізують дослідники, бажання нести просвіту для жінок виросло в Алчевській із конфлікту з батьком, який був жорстоким до кріпачок її матері. Натомість матір Христини мала хорошу освіту: вона закінчила Смольний інститут, що було рідкістю для жінки на той час. Саме вона допомогла доньці й надихнула її навчатися.
У 1862 році Христина відкрила у Харкові першу безкоштовну недільну жіночу школу. За своє життя Алчевська виховала понад 17 тисяч жінок сходу України, а про професіоналізм "багатійки, що навчила схід України писати" розповідали навіть у Європі."Твоя справа вічна, а моя справа — життьова", — казав своїй дружині Олексій Алчевський.
"Була суттєва гендерна нерівність: доступ до освіти мали передусім чоловіки. Якісна освіта була доступна лише вищим верствам населення. (...) Христина Алчевська приймала на навчання практично без будь-яких цензів — освітніх, вікових чи соціальних. Навчання було безкоштовним. Приходячи, учениця проходила співбесіду чи тестування. Усі учениці поділялися на групи, залежно від віку та рівня знань (...) Для жінки з села, яка не бачила нічого, крім корови, школа ставала шляхом у краще, забезпеченіше життя", — розповідає старша наукова співробітниця Інституту історії Академії наук України Тетяна Водотика "Громадському радіо".
Попри те, що після виходу Емського указу українська мова була заборонена для вивчення, Алчевська постійно ризикувала. Окрім обов'язкових та офіційно дозволених предметів, у її школі викладали українську мову та літературу, учениці читали українських класиків. Також в одній зі шкіл Алчевської викладав письменник, історик і етнограф Борис Грінченко.
Подружжя Олексія і Христини Алчевських діяло в тандемі, адже будівництво шкіл і безкоштовне навчання було можливим завдяки фінансам підприємця. Ці проєкти свідчать, що Харківська недільна школа була елементом пазлу, систематичної діяльності Алчевських. Вони з дружиною були спраглі до знань і талановиті, допомагали одне одному, говорить Тетяна Водотика.
"Це мало, безперечно, позитивний вплив на те, що Харків і Харківщина — це український регіон. В епоху тотального зросійщення і панування «малоросійського» уявлення про Україну діяльність Алчевських була прикладом того, що можна мати сміливість і за наявності ресурсів залишатися українцем, бути багатим і впливовим", — каже дослідниця.
Геніальні діти Алчевських
У родині Христини та Олексія Алчевських зросло шестеро дітей, які стали успішними й відомими у різних сферах соціального життя: Дмитро — кандидат природничих наук, Григорій — композитор, Ганна — викладачка в жіночій недільній школі, Микола — театральний критик, автор першого букваря для дорослих українською, Іван — оперний співак, Христя — письменниця, перекладачка та громадська діячка. Розповідаємо про те, як склалося життя кожного з них.
- Старший син Дмитро Алчевський присвятив себе науці й став кандидатом природознавства. Також він вивчав економіку та фінанси, допомагав у цих питаннях батькові. Був членом Олексіївського гірничопромислового товариства й став єдиним продовжувачем справи батька після його загибелі, також працював у Харківському земельному банку, який раніше очолював Олексій.
Окрім точних наук, Дмитро Олексійович був віолончелістом-аматором і добре малював. Для своєї родини він придбав ділянку землі у Криму в селі Кікінеїз, яке зараз називається Оползневе. Саме там Дмитро опинився перед загибеллю: в 1920 році в Ялті з'явилася Червона армія та запрацювали "надзвичайні трійки". Був виданий наказ, щоб усі жителі терміново зареєструвалися, й Дмитро Алчевський на реєстрацію виїхав до Сімферополя. Звідти він не повернувся — з архівної справи відомо, що за постановою "надзвичайної трійки" його було засуджено до розстрілу. Науковцеві було 55 років.
Після розстрілу чоловіка дружина Євгенія Алчевська недовго була завідувачкою "Радянського маєтку Кікінеїз", але невдовзі її разом із дочкою вигнали з власного помешкання. Вони переїхали до Ялти, де винаймали кімнату. Померла Євгенія Алчевська у 1933 році, похована в Ялті.
- Григорій Алчевський став популярним композитором, піаністом та педагогом-вокалістом. Серед його творів – "Альоша Попович", обробки українських та російських народних пісень, твори на слова Шевченка, Франка, Лесі Українки, а також сестри Христі Алчевської. Він написав навчальні посібники російською мовою "Вокальна техніка в щоденних вправах" та "Таблиці дихання для співаків та їхнє застосування для розвитку закладних якостей голосу". Помер у 54 роки в 1920 році у Москві.
- Ганна Алчевська стала майстерною художницею і педагогинею. Вона мала талант живописиці, закінчила Харківську художню школу й згодом харківську Маріїнську жіночу гімназію. Разом із матір'ю брала участь у роботі Харківського товариства поширення грамотності у народі, вчителювала у Харківській жіночій недільній школі своєї матері.
Одружилася з відомим архітектором Олексієм Бекетовим, який збудував понад 40 громадських і житлових споруд у Харкові. До речі, проєкти будівель, що служили справі народної освіти, яку провадила родина Алчевських, Бекетов виконував безкоштовно. Ганна протягом багатьох років виконувала обов'язки секретарки чоловіка-архітектора.
Подружжя прожило у щасливому шлюбі 42 роки, мало 4 дітей, деякі з їхніх нащадків зараз є відомими громадськими діячами Харкова. Ганна померла в 63 роки в Алушті в 1931 році, похована на старовинному кладовищі біля гори Демерджі.
- Микола Алчевський став педагогом, юристом, викладачем, театральним критиком і громадським діячем. Відомий тим, що створив перший буквар для дорослих українською мовою. Він закінчив чоловічу гімназію та юридичний факультет Харківського університету. Працював присяжним повіреним та викладачем у недільній жіночій школі своєї матері.
Цікавився мистецтвом, брав участь в музичному житті Харкова, стежив за успіхами свого молодшого брата, всесвітньо відомого співака Івана Алчевського, був його імпресаріо.
Після 1917 року займався питаннями освіти в Червоній армії, брав участь у ліквідації неписьменності в Україні, вчителював, після смерті матері й братів став зберігачем спадщини родини Алчевських. Пізніше як професор викладав латину в юридичному інституті, нині Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
Микола Алчевський помер від виснаження у 1942 році за часів німецької окупації Харкова, йому було 70 років. Похований у братській могилі, місце його поховання досі невідоме.
- Іван Алчевський — всесвітньо відомий оперний співак, "король тенорів", громадський діяч, голова українського літературно-мистецького товариства "Кобзар" у Москві. Навчався співу в брата Григорія, згодом у Парижі, Брюсселі й Петербурзі. Виступав на сценах російських і багатьох закордонних оперних театрів у таких містах, як Брюссель, Лондон, Нью-Йорк, Москва, Париж та інших. Гастролював Україною в Києві, Одесі, Харкові.
За 16 років виконав 55 оперних партій. Найвидатнішою вважалася його партія з "Винової кралі" Чайковського. Також у його репертуарі були твори Миколи Лисенка, Ярослава Степового і брата — Григорія Алчевського. Іван на концертах широко пропагував українську народну пісню — так українська музика лунала за кордоном. Також прагнув популяризувати українське мистецтво в Росії, і тому організував у Москві драматичне товариство "Кобзар", в якому були об'єднані вихідці з України.
Іван Алчевський помер від менінгіту в 40 років. Сталося це у Баку під час Кавказьких гастролів. Його поховали у Харкові, на Єпархіальному цвинтарі. З 1999 року в Харкові проводять Міжнародний конкурс вокалістів імені Івана Алчевського.
- Христя Алчевська була наймолодшою в сім'ї, але стала найвідомішою з дітей Алчевських. Вона закінчила харківську Першу дівочу гімназію, а згодом рік вчилася на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. Повернулася додому й працювала вчителькою французької мови в гімназії, а також у недільній школі своєї матері.
Христю вважають бунтівницею свого часу: вона сповідувала "європейський український націоналізм", брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків, мала зв'язки з підпіллям. Її нелегальною діяльністю було те, що вона спробувала створити український жіночий гурток, а також попри заборону читала учням українські книжки. На квартирі Алчевської-молодшої проводили регулярні зібрання гуртка української молоді — визволення народу від гніту вона пов'язувала з українізацією молоді.
Поетичним дебютом Христі Алчевської стало звернення "До дітей мого краю" у газеті "Хлібороб". Згодом революційний марш "Гей, на бій, за нами встануть", який вона надіслала до газети, потрапив до жандармерії й після цього до харківської квартири Алчевських прийшли з обшуком, але нічого не знайшли.
Друзями та подругами за листуванням Алчевської-молодшої були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник і Олександр Олесь.
Письменниця багато перекладала з російської та французької літератур, написала низку художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами — готувала двотомне видання творів, яке після її смерті не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину, близько 4 тисяч творів, значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та в Національній бібліотеці імені Вернадського.
Померла на самоті на п'ятдесятому році життя в 1931 році. У 1982 році на честь 100-річчя народження Христі Алчевської на честь визнання її заслуг і таланту ЮНЕСКО внесла її ім'я в календар знаменних дат.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
