Під час Другої світової війни німці окупували Харків. Нині окупант — російська армія — робить безуспішні спроби захопити місто. Порівнювати Харків 1941-го та 2022-го — некоректно, попереджає дослідник історії Андрій Парамонов, у лютому цього року Харків встояв перед загарбниками і продовжує давати відсіч російській армії. До Дня міста, яке відзначається 23 серпня, Суспільне поцікавилося, чим схоже життя харків'ян того часу та нинішнє. Далі мова — пряма мова Андрія Парамонова та ілюстрації Суспільного.
1941 рік: окупація та евакуація
На початку вересня німці вийшли до Краснограда. Складалися умови для того, що Харків буде окупований. Радянська влада почала проводити евакуацію головних заводів, які були важливі для обороноздатності СРСР. Якби до цього приступили ще в серпні 1941 року, тоді можна було б евакуювати не тільки обладнання заводів і фабрик, а ще якусь кількість людей. А для того, щоб не напружувати дороги, особливо залізницю, місцевому населенню заборонили виходити з Харкова. Контролювали це міліція, НКВС. Часу було вже обмаль, війська відступали. Евакуювали тільки найважливіших людей, які працювали на оборонних заводах.
Червона армія не розраховувала на досить швидкий рух німецьких військ. Радянська влада тоді нічого нікому не пояснювала. Люди приймали якісь рішення на власний розсуд. Люди бачили, що у міста накопичується велика кількість біженців з інших територій України, з Київської, Полтавської області. По різних підрахунках таких біженців у Харкові було від 300 до 400 тисяч. Харків був третім містом в Радянському Союзі за кількістю промислових підприємств, тому вважали, що його здавати не будуть.
1941 рік: захоплення Харкова
Ніякої стратегії щодо Харкова у Червоної армії не було. Плани полягали в тому, що був відхід не тільки за річку Сіверський Донець, але й за річку Оскіл, там вже проходила основна лінія оборони. Після відходу Червоної армії підривалися мости, особливо ті, які витримували велику вагу. Це зайняло три дні. Німецькі війська увійшли у місто 24 жовтня.
Буквально декілька годин були якісь бої у центральній частині міста, бо деякі підрозділи Червоної армії прозівали і не покинули Харків. У цей час постраждав Будинок Червоної армії на Соборній площі, постраждав Універмаг і деякі житлові будинки у центральній частині міста на початку тоді Московського проспекту. Але це був невеличкий спротив, який ніяк не заважав німецькій владі захопити Харків.
1941 рік та 2022 рік: зброя
Зброя тоді була майже така сама, як і сьогодні. Це були танки, артилерія.
Реактивні системи залпового вогню теж були, але у меншій кількості. Вони тільки входили у застосування. Не було тільки балістичних і крилатих ракет.
Німецька авіація не бомбила, не руйнувала Харків так сильно, тому що німцям потрібен був Харків цілим. Вони могли руйнувати вузлові станції, щоб менше було можливостей вивезти обладнання заводів, фабрик з Харкова. Деякі бомби попадали й у будинки, але головним чином це була залізниця, тобто припинення вивозу з Харкова обладнання — таке завдання було у німецької авіації.
Населення, звісно, не так страждало, як сьогодні, тому що не було таких потужних боєприпасів, як "Іскандер" чи "Калібр". Якщо там якісь були бомби авіаційні, але вони були не такої сили, як сьогодні.
Сьогодні у російських військових інша логіка. Вони розуміють, що Харків взяти не зможуть, що для цього немає у них сил. Для того, щоб захопити Харків, його треба оточити, щоб не було можливості підвозу боєприпасів, продовольства. А для того, щоб оточити місто, потрібне велике угрупування, а його немає вільного, воно все залучене. Тому, що робиться? Наше місто перетворюють в Алеппо, тобто знищують.
Про обстріли сповіщали сирени, це була розгалужена система. У Радянському Союзі у той час готувалися до дій протиповітряна оборона, проти хімічної атаки, були протигази, проводилися навчання. Були бомбосховища, але здебільшого люди були у своїх домівках, підвалах. Не побіжить людина з приватного сектору до якогось бомбосховища, вона буде у своєму підвалі.
1941-1942 рік: важка зима
У перший рік окупації була страшна зима, бо Червона армія, відступаючи від Харкова, знищила водогін, електрику. Не існувало взагалі у багатоповерхівках ніякої змоги для існування громадянського населення і каналізація не працювала, бо немає води. Не вистачало їжі перші місяці. Тому за першу зиму була велика смертність. Німці заборонили вихід населення з міста.
Забезпечувати місцеве населення продовольством мала міська управа, вона цим займалася, але це було важко, були проблеми з транспортом, адже весь транспорт було вивезено з Харкова Червоною армією. По підрахунках міської управи, у місті залишалося понад 600 тисяч населення, але це приблизні дані, не враховуючи кількість біженців, які перебували у Харкові.
Через місяць німецька влада дозволила виходити з Харкова на захід, то біженці почали повертатися до своїх домівок. Місцевій владі стало легше забезпечувати населення їжею. Були сформовані безкоштовні їдальні, де давали раз на день якусь елементарну гарячу їжу.
Приватний сектор виживав, бо у них була господарство, картопля якась, морква, буряк, яблука, інші заготівки. А містяни у багатоповерхівках, де це візьмуть?
1941 рік та 2022 рік: гуманітарна ситуація
Тоді була окупація Харкова повна. Зараз все-таки держава опікується населенням, приходить гуманітарна допомога, є електрика, водопостачання, інтернет, телефони працюють. Тобто люди живуть у кращих умовах, ніж тоді. І влада ж залишається наша, українська. Так вже легше людині виживати.
Влада німецька почала думати про забезпечення Харкова електрикою. І з 2500 людей, які колись працювали на енергопідприємствах міста, вже було влаштовано 1800 людей. Люди, які проживали у Харкові, згадали, що хтось з них у дореволюційні часи був кустарем, наприклад. Було багато прохань відкрити чи пекарню, чи кузню, чи майстерню по ремонту.
Тому, хто не працював або був пенсійного віку, давали безкоштовні обіди або обіди за зниженими цінами. Можна було взяти ділянки садові, городи, по шість соток. Саме німці запровадили роздачу земель, щоб населення забезпечувало себе овочами. Також забезпечувало насінням. Почали працювати кустарні підприємства. Це був важливе місто, яке повинно було існувати як місто, а не якась безлюдна пустеля. І у цьому є різниця між Вермахтом і сучасною російською армією.
Водогін відновити було неможливо, все обладнання знищила Червона армія. Через це постраждала не скільки німецька влада, скільки населення. Була у Харкові контора, яка почала бурити свердловини. Їх було декілька по місту. Але деякий час населенню доводилося брати воду з річок, хоча вона вважалася поганою та непридатною для того, щоб її пити.
Німці проводили репресивні заходи, якщо був якийсь спротив. Скажімо, була підірвана радіоміна, коли штаб підірвався на Мироносицькій вулиці. Тоді стратили від тисячі звичайних людей. Також арештовували людей, які не були причетні до роботи, яку проводили підпільники. Наприклад, коли хотіли вбити якогось німецького військового. Але здебільшого харків'яни ніякого спротиву не виказували.
У місто повернулися дореволюційні назви. Вулиці, які з'явилися вже у Радянському Союзі, міська управа перейменовувала на свій розсуд.
У школах було навчання українською мовою. Не було такого, щоб все населення вчило німецьку. Були організовані курси для етнічних німців, які німецьку не знали.
1943 рік: звільнення
Остаточно Харків було звільнено 29 серпня 1943 року військами Степового та Південно-Західного фронтів. Це була операція, яка повинна була знищити німецьку групу "Кемпф", яка розташовувалася поблизу Харкова, Богодухова, Охтирки. Але війська Червоної армії не виконали це завдання, і всі ці війська не тільки не були знищені, але з невеликими втратами вийшли на правий берег річки Дніпро, тобто зберегли всі свої боєздатні частини.
Більшу частину Харкова Вермахт залишив сам, ніякого штурму не було, відійшов на лінію оборони по річці Уди і таким чином значна частина Харкова залишалася під їхнім контролем. Зокрема, Краснобаварський район міста (нині Нова Баварія) або частина колишніх населених пунктів, які до складу Харкова ввійшли у 1923 році, — це Пилипове село, Верещаківка, Основа.
Основні бої були не у самому місті, вони йшли у районі ХТЗ, селищ Коротич, Люботина з 20 по 29 серпня. 23 серпня — помилкова дата визволення Харкова. Її придумав командувач Степового фронту Іван Конєв. Він не знав усієї ситуації, у Харків він 23 серпня не входив. Тільки 30 серпня пройшов мітинг по звільненню Харкова. Декілька років по тому святкували річницю звільнення Харкова саме 30 серпня.
Дивіться також
Як Харків відбив штурм міста російськими окупантами 27 лютого
