Переселенка з Луганщини Віра Аннусова зібрала близько 500 свідчень людей, які пережили Голодомор 1932-33 років у себе на Батьківщині. Розказує: перші розповіді про голод почула ще в дитинстві. Записувати ручкою почала, коли вже вчителювала в школі, у 1980-ті. Згодом фіксувала почуте за допомогою диктофона. Зараз, після переселення з Луганської області, вона — очільниця Музею спротиву Голодомору в Дніпрі.
Як разом з учнями виявили масове поховання загиблих під час Голодомору та яку книгу готує — у матеріалі до Дня пам'яті жертв голодоморів, що цьогоріч припадає на 23 листопада.
Науковиця Віра Аннусова записувала свідчення людей про Голодомор 1932-33 років на Луганщині. Жінка каже: перші розповіді про голод вона почула ще дитиною, у Біловодському районі. Розповідали їх старші родичі по материнській лінії.
"Дідусь був мисливцем. Піде, наб'є мішок — горобців, синички, все-все. Тільки сороку не їли. Бо вона гірка. Так в родині мами ніхто від голоду не помер", — переказує дослідниця Голодомору почуте.
У 80-ті роки, вчителюючи на Луганщині, вона з учнями записувала вдів, які пережили війну та голод. Почали робити так звані самодруки.
"Є комп'ютер, є принтер. Діти кажуть: та чого ж ми все на шпаргалках, давайте книжки видавати". Перша наша книжка вийшла: "Крізь мовчання". І вийшла вона десь так, якщо не в 95-му році", — згадує жінка.
Також на малій Батьківщині, розказує Віра, вони з учнями виявили місце масового поховання загиблих під час Голодомору.
"Коли прибирали, розгорнули — там камінь плоский. І там написано: "СХ 300 чел". Діти кажуть: так це дуже багато! Ми тоді до тих людей, які свідками були. Кажуть: "так, може бути". Там була велика траншея, і людей клали так, одне на одного. Не тільки з села Бараниківки, а й з села Зеликівки", — розповіла Віра.
За життя, каже жінка, вислухала й записала майже пів тисячі свідчень про Голодомор. Частина з них увійшла у книгу Ірини Магрицької "Врятована пам'ять", частина — так і лишилася в самодруках.
Рідне село Віри на Луганщині — з 2014 року під окупацією. Зараз науковиця очолює Музей спротиву Голодомору в Дніпрі. Зокрема, готує книжку про їжу українців часів Великого голоду, працює з вчителями та школярами.
"Голодомор — він частину людей положив у сиру землю, а частину — поставив на коліна. І ми досі не можемо піднятися з цих колін, а все тому, що ми мовчали. Тому що ми не розповідали дітям правди. Я б жодного вчителя історії не допустила до роботи, поки він не напише про свою родину, батьків, дідів, прадідів. І там би вималювалася вся історія нашого українського буття".
