Її били палицями, під'єднували струм, погрожували перерізати горло, звинувачували у диверсіях. Сільська староста Красноріченської громади Луганщини Галина Глобчаста побувала в заручниках у російських солдатів, пережила катування, але змогла вижити й втекти з окупованого села разом з чоловіком.
Дісталися до Львова, де на них чекала донька. У жовтні 2022 року сили оборони звільнили Макіївку від російських військ. Напередодні Галина через посередників зуміла вивезла з села свою маму.
Свою історію жінка розповіла Суспільному.
Галина Глобчаста — староста сіл Макіївка та Греківка Красноріченської громади Луганської області. Понад 30 років, розповідає жінка, вона працювала вчителькою математики та фізики в рідній Макіївці.
Жінка волонтерила і допомагали українській армії, допоки 3 березня 2022 року, в її село зайшли російські військові.
"Гул стояв, може з годину, видно, що йшла важка техніка, і заїхали російські військові. Вони забігали в хати, люди поховались, на вулиці не було нікого", — згадує Галина.
У другій половині дня, розповідає, вона побачила російську військову техніку, у селі почалися зачистки. Постукали й у її хвіртку, забрали — поговорити.
"Він мені каже: "А ви українка?". Я кажу: "Так, можете подивиться в паспорті". "Розказуйте, де ваші прикордонники". Кажу: "Так прикордонники були та десь поїхали. Що вони мені говорили — куди?", — згадує жінка.
12 квітня за нею прийшли російські солдати. Упродовж дня, згадує Галина, її допитували й катували. Привезли до школи, били струмом та палицями, звинувачували у диверсіях.
"Відводять мене у вчительську. За столом сидить — "Лобзик", кадирівець. Біля нього ще дві людини. Я з зав'язаними очима", — описує жінка.
"Мене на підлогу кладуть і починають бити. Спочатку руку. Чую, лікоть, підіймає кофту, бо кофта з довгими рукавами, і чимось маже на руки. Лежу ж мовчки. І струмом — тричі в руку струмом. Боляче було, але мовчала. Потім піднімає кофту, і відчуваю: маже спину. У спину було дуже боляче. Кричала. І після того, як оце струмом, починають бити палицею".
Російські солдати погрожували їй вбивством, потім привели її чоловіка і наказали їм прощатися, згадує Галина.
"Кажуть: «Прощайся з нею, ми тебе відпустимо, а її застрелим». На колінах я прощаюсь, прошу Колю, чоловіка, щоб не кидав мою маму, бо мама в мене сліпа. А потім вони пішли прапора шукати. Висипають переді мною сумку. В тій сумці були прапори, стрічки, це все висипають переді мною. ЛНРівець починає топтати це все ногою", — згадує староста.
Зрештою, каже жінка, її відпустили. Вони з чоловіком вирішили тікати з окупованої Макіївки.
"Я говорю: «Коль, нам треба тікати». Він каже: «Як ми втечем, він сказав – не виходить, бо переріже горло». Я кажу: «Мама, ми тебе не можемо взяти, нам треба тікати, бо вони нас вб'ють, в кожному разі». Вона розплакалась. І каже: «Ідіть, дочечко, я, якщо що, до сусідки піду». По дощу і пішли, в цей час починався гуркіт, заходила колона велика орківської техніки, і вона йшла поблизу нашого села, може через цього нас ніхто (не затримав — ред.), хоча мама каже, що о 13 -й почався наш пошук", — переповідає жінка.
Жінці із чоловіком вдалося дійти до Греківки, там їм допомогли місцеві, звідти — Харківщина. Хоч там і йшли бої, пощастило, говорить Галина, вийшло до українських військових.
У Львові Галину з чоловіком зустріла донька. У жовтні 2022 року сили оборони звільнили Макіївку від російських військ. Напередодні, вона через посередників вивезла з села свою маму.
Зараз живуть на Львівщині, винаймають однокімнатну квартиру. Жінка працює старостою своєї громади дистанційно і — попри те, що рідне село в руїнах — сподівається на повернення додому.
"Я дуже хочу повернутися. Повертатися взагалі нікуди, взагалі все зруйновано. Дуже хочеться… Вірю, бо якщо не вірити, нащо тоді жити".
За фактом утримання її в заручниках прокуратура Луганської області відкрила кримінальне провадження за статтею “порушення законів та звичаїв війни”, матеріали передали до суду.
