Щороку в останню суботу листопада в Україні вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-33. Штучно створений радянською владою, він був частиною репресій проти українського селянства та національно-визвольного руху.
У 2009 році Український інститут національної пам'яті започаткував акцію "Людяність у нелюдяний час". Її метою є вшанування пам’яті людей, які в лихоліття Голодомору допомагали тим, хто голодував. УІНП зібрав свідчення про 180 доброчинців зі всієї України, які рятували інших від голодної смерті.
Спогади про праведників Голодомору з Донбасу та думка історика про схожість сьогоднішніх дій Росії із штучним голодом століття тому — в матеріалі Суспільного.
"Яшко, та в тебе ж діти попухли і вмирають!"
Олександрі Білянській у 1933 році було сім років. Ії батьки працювали у колгоспі "Червона Україна" у селі Осипове II Новопсковського району. В родині було семеро дітей. Коли почався Голодомор, Олександрі було сім років. Жінка згадує, як її сім'ю від голодної смерті врятував голова колгоспу Микола Ігнатенко.
Старші брати вчилися в МТС, їм там давали хоч невеличкий пайок, тому вони ще й не були пухлі, а ми, менші діти, не могли ходити, були пухлі. Батько був хорошим майстром по виготовленню саней і гарб, але від голоду й він перестав ходити на роботу. Одного ранку до нас на подвір’я приїхав лінєйкою голова колгоспа, треба було закінчити сани, а батько вже другий день не міг дійти до роботи. Голова колгоспу запитав: "Яшко, ти чого не виходиш на роботу?" Батько відповів, що не має сили дойти до роботи, тоді голова увійшов до хати і побачив, що менші діти — я, брат і сестра — лежимо і пухлі. Він закричав: "Яшко, та в тебе ж діти попухли і вмирають!". Головою колгоспу був Ігнатенко Микола Якович, який сказав батькові, щоб той їхав з ним. Батько поїхав з Миколою Яковичем, і згодом вони привезли мішок квасолі. Микола Якович прямо наказав батькові, щоб сам їв і дітей нагодував. Так до весни ми були врятовані цим мішком. Я вдячна Господу, що він послав нам таку добру і милосердну людину, як М. Я. Ігнатенко. Царство йому Небесне, він, як янгол-захисник, врятував нас від смерті...
Жительці Луганщини Лампії Смішливій у 1933 році було 13 років. Вона розказує, як уповноважений в їхньому селі намагався рятувати людей від голоду, привозячи з млина борошно.
Урожай у 33-м году був неплохий, тіки все влада заставляла здавать із колхоза. Людям зерна не оставляли. Податки були на колхози непомірні, а їх треба було виполнять. У колхозі посліди після віялок тоже заставляли перевівать іще, і їх забирали. Приїзжала комісія з району в колхозні коморі, провіряла налічіє хліба. Якшо находили зерно, його заставляли здавать, людям нічого не оставляли. Був уполномочений у нас у селі, так він помагав людям харашо. З мельниці, шо в Морозовці, привозив мучку, варили затірку і роздавали людям їсти. Так хтось на нього доніс у район, шо він людям допомагав. Його як забрали тоді у 1933-м году, так більше ніхто нічого про нього не знав. Фамілія його була неначе Шовкопляс, а як звать, не помню...
"Прийшли люди, забрали бабу Шуру разом з козою"
Палагія Соха з села Трембачеве Новопсковського району згадує про сусідку, яка пригощала дітей оладками з ячмінного борошна та крейди.
У роки Голодомору мені було 9 років. У сім’ї було нас семеро — батько, мати, три брати, я і моя старша сестра. Страшне то було врем’я, їсти було нічого, а шо було, те забирали. Їли ми і траву, і листя, і на горі збирали гаврашки (ховрашки. — упоряд.), товкли в ступі і їли... Мій менший брат Альошка почав пухнуть од голоду. А в нас на вулиці жила баба Шурка, так мати пішла до неї і випросила стакан молока для Альоші, та воно йому не допомогло. Хороша була та баба Шурка. Було, підемо до неї, хоч і в самої їсти було нічого, та вона візьме натре крейдою грубу й напече нам ладиків з ячмінної муки. Була ще в баби Шурки коза. Якось пішла баба ночью в склад і вкрала глечик пшениці — для себе і кози. А на другий день прийшли якісь люди, забрали бабу Шурку разом з козою, і більше ми їх не бачили...
"Заробіток умістився в одному мішку"
Порятунок від голоду люди шукали у містах, де на заводах та шахтах робітникам видавали продпайки. Спогади Антоніни Таран-Шнуренко, яка жила у селі Темрюк на Донеччині, опубліковані на сайті Музею Голодомору.
Жила я з чоловіком і трьома малими дітьми. Врожай у 1932 році був добрий. Але на трудодень дали по 100 г пшениці. Заробіток умістився в одному мішку. Та змолотила ячмінь з власного городу ще півклунка. З таким запасом збіжжя не можна дожити й до Нового року. Багато людей розуміли, що голодна смерть неминуча, залишали свої убогі оселі й подавалися світ за очі. На нашій вулиці лишилися в зиму не більше п'яти родин. Уже восени становище було нестерпним. У дітей з’явилися голодні набряки. У селі активісти-комнезамівці, виконуючи накази влади, цілодобово з сатанинською винахідливістю й завзяттям нишпорили по оселях. Та зграя перетворилася на звичайних грабіжників. Люди знали, що голод буде неминучим і невблаганним. Коли у сільраді довідались, що мій чоловік влаштувався на роботу у Маріупольському порту і не бажав повертатись до села, нас виключили з колгоспу і забрали корову. Наприкінці лютого 1933 року ми покинули хату і потягли возик з дітьми до Маріуполя. Хата невдовзі була пограбована, розібрана і розтягнута комнезамівцями.
Методи Путіна схожі на сталінські
Жертвами геноциду, скоєного сталінським режимом, за даними, оприлюдненими у 2021 році, могли стати 10,5 мільйонів мешканців України та інших територій СРСР.
Головна мета, яку ставила радянська влада, — подолати опір українських селян проти колективізації, каже історик та головний спеціаліст відділу аналізу тоталітарних режимів Інституту національної пам’яті Віталій Огієнко.
"Забрати всі продукти, вбити певну кількість людей, щоб подолати український опір, і заключити новий соціальний договір: їжа в обмін на лояльність. Тоді Сталіну це вдалося".
Зараз історія повторюється, вважає він.
"По суті, Путін зараз робить те саме. Це цілеспрямована політика, і росіяни розуміють, навіщо вони це роблять. Забираючи зерно, Путін намагається схилити людей до нового соціального договору: скажімо, мінімальний рівень безпеки, дешевий бензин, газ в обмін на лояльність окупаційному режиму, та змусити людей забути про свою українську ідентичність", — переконаний Огієнко.
Скільки точно зерна вивезли з України до РФ під час війни у 2022 році, поки що підрахувати неможливо. У травні перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький наводив цифру — 400 тисяч тонн зернових. Тоді росіяни погрожували фермерам забрати ще як мінімум 70% майбутнього врожаю.
В кінці серпня, наприклад, російські окупанти вивезли до Росії всі 200 тонн зерна врожаю-2022, зібраного на полях компанії "Агротон" на окупованій Луганщині. Зерно доправляли вантажівками до Старобільська та Сватового, де перевантажували у залізничні вагони.
У Маріуполі російські окупанти у травні почали відновлювати залізничне сполучення, щоби вивозити зерно та металопрокат, які зберігались у морському порту. За інформацією радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, у листопаді зерно, вирощене фермерами у Маріупольському районі, вивозили до Краснодарського та Ставропольського краю.
О 16:00 в День пам'яті жертв Голодомору в Україні оголошують хвилину мовчання. Люди по всій країні запалюють свічки на згадку про роки голоду та геноциду.
Що відомо
- У Маріуполі окупанти демонтували пам'ятник Жертвам Голодомору 1932-1933 років
- 93% українців вважають, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу, лише 3% – заперечують це, свідчать результати опитування соціологічної групи "Рейтинг".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
