Фольклористку Ірину Крюченко повномасштабна війна застала вдома у селі Златоустівка Волноваського району на Донеччині. Організм не витримав такого стресу і вона занедужала. Хвороба змусила жінку прожити в окупації сім місяців.
Наразі Ірина в Німеччині, там продовжує пошукову етнографічну діяльність та співає автентичних пісень з рідного краю іноземцям. У 2024 році родинна традиція Крюченків — килимова вишивка, зарахована до нематеріальної культурної спадщини Донецької області.
Як пройшла фільтрацію з архівом українського фольклору на Донеччині у зачісці, як разом з донькою зібрала колектив з біженців та співає у гурті "Голос степу" за кордоном— історія від жительки Хлібодарівської громади.
Ірина Крюченко фольклористка з Волноваського району Донецької області, протягом майже двадцяти років в експедиціях збирала місцеві пісні, звичаї, традиції, обряди. Працювала у сільському клубі директоркою, а також була керівником волноваського Народного пошуково-дослідницького гурту "Заграйярочка".
"У 2012 році я була в експедиції — це була зима, ми сиділи в однієї бабусі в хаті — "ось прийде заграйярочка і все буде добре", каже вона. Я запитала, хто така заграйярочка. Виявилося, так місцеві називають весну, тобто заграє Ярило — сонечко, усе заграє, листочки розпускатимуться, прокинеться природа. Мені це так запало в душу і я вирішила назвати так наш гурт, який ми починали тоді створювати", — розповіла фольклористка.
У колективі тоді було 40 учасників. Виконували вони народні пісні, які збирали та вивчали від старших жителів району. У 2022 році планували створити обласний фестиваль традиційних пісень Донеччини "Світовид".
"Я корінна жителька Донеччини. Завжди говорила українською мовою, як і мої батьки та бабуся. Людям легше взяти з книжки якусь пісню вивчити по нотах. Хотілося відійти від цієї "шароварщини". Я знаходила обряди, записувала пісні до них, які потім ми показували на сцені в автентичних костюмах. У нас був запроваджений такий районний фестиваль, ми його планували зробити обласним, але ж нам не дала війна", — ділиться жінка.
Повномасштабне вторгнення та життя в окупації
Жителі села, де мешкала Ірина Крюченко, з 2014 року чули відлуння війни постійно, але не вірили, що армія РФ піде на відкрите вторгнення, розповідає жінка.
"Не вірила, що це станеться. Маріуполь поряд, ми були переконані, що росіян зупинять. Окупація сталася дуже швидко. Обстріли були інтенсивними, моя нервова система не витримала і я занедужала. Отямилася вже у підвалі, там і пролежала весь час. Молилася вдень і вночі", — згадує жителька Волноваського району.
Як розповіла Ірина, у підвалі було вісім дорослих і одна дитина. Сходи з нього виходили до літньої кухні, там готували їжу на газовій плиті з того, що заготовили на зиму.
"Роблю вам такий підвал, що витримає будь-яку війну", — казав мій дід, що пережив Другу світову, коли допомагав нам будувати льох. Так і вийшло, 2022 року ми там врятувалися", — ділиться спогадами жінка.
Пережите вона згадує неохоче, каже, боляче і страшно. Від холоду куталися в ганчір'я, яке приготувала заздалегідь, у туалет ходили по черзі у відро, що стояло вище по сходах. Обстріли чула, а от про те, що відбувалося навколо, розповідали рідні, бо сама ще не підводилася, розказує Ірина.
"Чоловік розповідав, що нашу сільську ферму розбомбили, худоба загинула. А ще він під обстрілами допомагав ховати молоде подружжя сусідів. Вони перебігали з хати у підвал — обох вбило осколками й собака загинув на руках у хлопця. Такі молоді були, закохані. Російських солдатів почула вже, коли вони заселилися в нашу хату, а ми лишалися в підвалі", — зітхає жінка.
Як обстріли вщухли, Ірину до себе забрала сестра. Потроху жінка міцніла, але виїжджати боялася, бо світла в селі ще не було, а отже й можливості почистити телефони та ноутбук.
"Я готувалася довго. Тільки-но з'явився зв'язок, я почистила ноутбук, а всю інформацію перенесла на флешечки, які закрутила в зачіску — в мене довге волосся, я зробила таку ґулю, куди вставила всі флешки. Я хотіла вивезти інформацію — автентику, яку збирала всі ці роки, бо це дуже цінно. Позабирала фольклорні й національні костюми, вишиванки, яким по 200 років — із бабусиних скринь, рушники", — розповіла жителька Волноваського району.
Вибралася з окупації Крюченко у вересні 2022 року. Швидко пройти фільтрацію допоміг щасливий випадок, зізнається Ірина. Інша жінка видала її за бабусю хворої дитини і їх випустили одними з перших.
Елементи нематеріальної культурної спадщини Донеччини
Як розповіла Ірина Крюченко, загалом у Хлібодарівській громаді ініціативні групи захистили шість елементів нематеріальної культурної спадщини в Донецькій області, один з них — голубці з картоплею, вже у національному переліку.
Під час етнографічних експедицій Донеччиною керівниці Народного пошуково-дослідницького фольклористичного гурту "Заграйярочка" разом з командою однодумців пощастило занотувати весняну пісню села Єгорівка Волноваського району Донецької області, йдеться в описі до елемента НКС. Нині Ірина виконує її у дуеті з донькою Людмилою Савченко.
Цього року обласний перелік культурної спадщини поповнила ще одна традиція родини Ірини Крюченко — "Вишивка килимів з квітковим орнаментом". Цій техніці її навчила вишивати бабуся, а також мама і сестра. Зараз жінка передає це уміння своїм донькам, зберігаючи сімейну спадщину.
"Моя бабуся вишивала килими гладдю, а мама вибивала — це така техніка вишивки перфораторною голкою. Вони з бабусею поєднали ці техніки — гладь із вибивкою, і це має дуже гарний вигляд. У нас таких десь 15 килимів, а ще багато продали. Зараз також робимо, але маленькі на подушки", — розповіла дослідниця традиційної культури Донеччини.
Основу килима робили переважно у темних тонах — синім, чорним або коричневим, описує роботу Ірина. А поверх — яскраві квіти.
"От листочок, наприклад, вишитий гладдю, а сама квітка розквітає вибивною вишивкою — це незвично й красиво. Моя бабуся їх сама малювала. Брала квітку, засушувала її та перемальовувала — були видні навіть усі прожилки на рослині, тобто ці килими — фантазія майстрині. Наш степ донецький усипаний польовими квітами й на наших килимах вони знову розквітали", — розказала етнографиня.
"Голос степу" у Німеччині
Ірина Крюченко вже два роки живе в Баварії у Німеччині. Разом з донькою Людмилою співають акапельно в родинному ансамблі "Голос степу".
"У репертуарі тільки автентичні пісні. Раніше їх виконували наші бабусі, тепер і ми співаємо. "Летить галка через балку" — це на слова Шевченка, але ж вона не так співається, як академічна, а так, як виконували наші бабусі. "Звила Галочка віночок", про козаків є три пісні, співаємо весільні обрядові та показуємо обряд вбирання молодої", — перелічує виконавиця.
Донька Ірини за кордоном також створила гурт з біженців з Донеччини, розповідає жінка.
"Діти займаються: співають німецький фольклор і наш — донецький, український. Ми виступаємо на площах, у церквах, на різних заходах, тобто німці нас тут вже добре знають", — зазначає Ірина.
Вона запевняє, що понад усе любить свій рідний край і після деокупації Хлібодарівської громади, повернеться в село на Донеччину.
"Я налаштована повертатися до Волноваського району. Якби тут не було добре, мені хочеться додому. Я себе тут не бачу, я не можу тут себе реалізувати ні в чому. Розумію, що я потрібна саме Україні, нашій Донеччині".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
