Двоюрідний дід журналістки з Донецька Ганни Курцановської Сергій Савілов намалював одне з найбільш відомих на загал зображень Шубіна — шахтарського духа-охоронця, історії про якого визнали національною нематеріальною спадщиною. А інший двоюрідний дід, Віктор Савілов, створив емблему футбольного клубу «Шахтар». Обидва художники-карикатуристи залишили слід в історії шахтарського краю. Тепер Ганна зберігає пам'ять про них, а дідівського Доброго Шубіна набила у вигляді татуювання. Про родинну спадщину, журналістську роботу та зв'язок з Донеччиною вона розповіла Суспільне Донбас.
Ганна Курцановська журналістка з Донецька. У рідному місті, каже, не була понад 12 років. Натомість його символи завжди із нею.
Дід був художником, а його Шубін став татуюванням онуки
Ганна показує зворотний бік правої руки, на ній — тату маленького чоловіка в зеленому картузі з червоним ліхтариком на лобі — це персонаж шахтарських легенд Шубін. За зразок, каже жінка, взяла ескіз діда, який є автором етикетки до пива «Добрий Шубін», що випускали у нині окупованому Донецьку
«Я прийшла до майстрині татуювань і кажу, що хочу зробити Доброго Шубіна. Але в оригіналі він стоїть з кухлем пива, з гарною такою пінною шапкою. Вона переробила трошки, внесла свої корективи — тепер в нього в руках українське серце», — розповіла Ганна Курцановська.
За словами переселенки, її двоюрідний дід Сергій Савілов народився у 1949 році в Донецьку, у родині шахтаря. З 1973 року працював художником-карикатуристом газети «Вечірній Донецьк». Був головою Донецького клубу карикатуристів.
Брав участь більш ніж у 300 міжнародних виставках і конкурсах, отримав понад 50 призів та нагород. Зокрема став переможцем конкурсу карикатур «МарС», який відбувся в Маріуполі у 2006 році.
«Донецька пивоварня оголосила конкурс на ще одну назву для пінного напою. Кум діда запропонував варіант — "Добрий Шубін" і отримав премію переможця, а мій двоюрідний дід Сергій Савілов намалював до нього етикетку. Саме на згадку про діда я зробила татуювання його малюнка», — розповіла Ганна.
Легенди про Шубіна — хазяїна шахт — поширені серед гірників Донеччини та Луганщини. Вони його малюють в образі старого діда з бородою та довгим волоссям, який живе у шахті та попереджає гірників про небезпеку.
На його честь донецькі пивовари назвали новий сорт пива, йдеться на інтернет-ресурсі «Українське пиво».
У 2023 році персонажа шахтарських легенд Шубіна внесли до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини Донеччини. Ініціаторами стали співробітники Покровського історичного музею.
А з 2 жовтня 2026 року «Шахтарські бувальщини про духа-охоронця» є й у Національному переліку нематеріальної культурної спадщини України, повідомили в міністерстві культури України на сторінці у Facebook.
Там зазначають, що образ Доброго Шубіна вийшов за межі професійного середовища та став одним із символів шахтарської культури й локальної ідентичності Донеччини.
У 80-х намалював емблему футбольного клубу «Шахтар»
Як розповіла Ганна Курцановська, у неї є ще одна родинна історія про донецьких «гірників». Вже інший її родич став автором емблеми футбольного клубу Донецька: «У мене був ще один двоюрідний дід — Віктор Савілов. Він теж був художником-карикатуристом».
За словами донеччанки, у 1989 році він брав участь у конкурсі на нову емблему для футбольного клубу «Шахтар».
«Його задум був цікавим: зелене поле і футбольний м'яч, нижня частина якого символізувала шахтні забої. Своєрідна специфіка Донбасу — шахтарського краю. В одному інтерв'ю він казав, що йому заплатили десь 200 карбованців чи якусь таку суму. На той час це дуже хороші гроші», — згадує онука.
Виплата була одноразовою. Тоді, додає вона, про авторські права ніхто не переймався: «Намалював, гонорар отримав, все. А клуб далі використовував, як ми зараз кажемо, мерч. Значки тоді були дуже популярні. Десь років 20 у "Шахтаря" був логотип з цією емблемою», — зазначає Ганна.
Автор емблеми Віктор Савілов помер на 76 році життя в окупації, розповіла онука. У передчасній смерті діда вона звинувачує Російську Федерацію.
«У 2014 році, коли йшли бої за аеропорт, біля його будинку пролунав вибух. Тоді в нього стався серцевий напад. Після того випадку він вже не міг малювати, більше не зміг взяти до рук олівець. Невдовзі дід помер і в цьому винна Росія», — ділиться Курцановська.
Окрім цього, за словами онуки ілюстраторів-карикатуристів, брати Сергій та Віктор Савілови свого часу разом організували Донецький центр гумору, а також видавали гумористичну газету «Кар-р-р!».
Документує пам'ять про людей і край, з яким пов'язана її родина
Сама журналістка, як обидва її двоюрідних діда Савілових, також працює в медіа. За її словами, вона переважно пише історії людей, чиї життя змінила війна: «Це не обов'язково історії успіху. Це просто життєві історії адаптації, перекваліфікації. Історії з болем, з тугою за рідними містами, за домівками».
Окремий напрям її роботи — меморіалізація оборонців Маріуполя та документування історій тих, хто потрапив у полон.
Однією з найважливіших тем Ганна називає Оленівку.
Теракт в Оленівці. Що відомо про розслідування
Що відомо про теракт у колонії в Оленівці в ніч з 28 на 29 липня 2022 року
Українські правоохоронці розслідують вибух у Волноваській колонії №120 як порушення законів і звичаїв війни. За даними, які Офіс генпрокурора оприлюднив 29 липня 2024 року у Facebook, вибухи пролунали між 23:00 28 липня та 01:00 29 липня 2022 року. Згідно з даними слідства, на той час у бараці утримувалося 193 військовополонених полку "Азов".
Внаслідок вибуху на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованій Оленівці загинули щонайменше 50 українських військовослужбовців, які перебували там в полоні, близько 150 дістали поранення, повідомили в ОГПУ. Там уточнили, що дев'ятеро з пів сотні полонених загинули внаслідок несвоєчасного та неналежного надання медичної допомоги.
За даними Офісу генпрокурора, у ході розслідування слідчі та прокурори отримали показання 20 потерпілих та більше 30 свідків, проведені 48 судово-медичних експертиз, у тому числі молекулярно-генетичні, а також комплексну експертизу зброї та слідів і обставин її використання.
Насьогодні, як розповіли в Офісі, встановили й ідентифікували 49 загиблих військовослужбовців, з них 48 — відповідно до висновків судових молекулярно-генетичних експертиз, та ще 1 загиблого з показань потерпілих та свідків.
29 липня Служба безпеки України повідомила, що оголосила підозри двом чоловікам: вони, за даними слідства, керували колонією в Оленівці, де утримували військовополонених. СБУ назвала, імена підозрюваних — Сергій Євсюков та Дмитро Нейолов.
За даними слідчих, обидва чоловіки перебували на "посадах" у 2022 році, коли в ніч на 29 липня в одному з бараків пролунав вибух.
"Обидва фігуранти усвідомлювали про наслідки вибухів та кількість постраждалих, але умисно зволікали з евакуацією поранених до медустанов", — йдеться у повідомленні.
Слідчі Служби безпеки повідомили обидвом чоловікам підозру у жорстокому поводженні з військовополоненими, поєднаному з умисним вбивством, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України.
Також у СБУ розповіли, що у листопаді 2022 року обох окупантів зняли з "посад", наразі вони переховуються на тимчасово окупованій частині Донеччини.
Через рік після трагедії Курцановська з командою «Свої.City створили проєкт «Їх вбили, бо не змогли перемогти на полі бою OLENIVKA 28-29.07.22». У 2024 році він отримав премію «Честь професії».
Згодом, за словами журналістки, ці історії лягли в основу книги «Оленівка. Злочин. Пам'ять. Поламана система», де Ганна Курцановська виступила співавторкою. У видання увійшли спогади очевидців, відтворення подій, розслідування та історії страчених азовців.
«У книзі сорок сім світлин, але історій — сорок п'ять. Тому що, коли я писала, дві родини відмовилися. Хоча був збіг ДНК, але тіл вони не бачили. Це були чорні пакети. Мами кажуть: поки останній військовополонений, який виходив з "Азовсталі" в полон, не буде вільний, і серед них не буде мого сина, тоді я тільки повірю, що він загинув», — ділиться журналістка.
Про цивільних та військових бранців Кремля Ганна пише з 2014 року, коли РФ окупувала частину Донеччини та Луганщини. Щоразу після обмінів, коли серед звільнених, бачить героїв своїх публікацій, їй важко стримати емоції, зізнається жінка.
«Мене просто мурашить. Мені іноді здається, що ми живемо в якомусь дурному сні, принаймні я. Коли пишу чергову історію, мені здається, от зараз я прокинусь, вмиюся і всього цього не буде. А буде, умовно, 2012 рік, де я жила в Донецьку, де були концерти світових зірок, приїжджали світові клуби, грали чемпіонати Ліги чемпіонів, — ділиться переселенка.
Зізнається: їй важко бачите рідне місто в занепаді, в окупації. Тому вона береже спогади про українську Донеччину так само як і про власну, колись велику родину, у колі якої вони збиралися разом на свята.
«Шубін є, скоро з'явиться татуювання у вигляді емблеми, яку Вітя намалював. Коли мені у коментарях до повідомлень про це пишуть: "У тебе і той, і той дід крутий, і ми пам'ятаємо, це історія Донецька", — я шкодую, що якомога більше не розпитала їх про їхню творчість. А зараз немає в кого. Це дійсно великий пласт історії Донецька. Пишаюся своїми дідами. Вони хоч і двоюрідні, але вони мені майже рідні. Я пишаюсь їхнім внеском у створенні та збереженні шахтарської ідентичності Донбасу», — підкреслила Ганна Курцановська.
