“Працюємо руками і головою, ноги тут не потрібні”. Так про свою службу говорять оператори наземних роботизованих комплексів 56 окремої мотопіхотної бригади “Змій” та “Золотий”. У 2025 році на Часовоярському напрямку обидва зазнали важких поранень, кожному довелося ампутувати праву ногу. Після лікування, реабілітації та протезування військові повернулися до строю. “Змій” каже, що продовжує воювати заради рідної Балаклії та близьких, які пережили окупацію. “Золотий” — заради майбутнього своїх трьох дітей. Про службу та поранення бійці розповіли Суспільне Донбас.
Після ампутації Олександр на псевдо “Змій” швидко зрозумів: люди постійно запитуватимуть, що сталося з його ногою.
“Мене виписали, ми їхали додому. Поки доїхали, людей п’ять запитали, що в мене з ногою. Уже набридло. Жартував, що нігті стриг і захопився. Потім психанув і вирішив зробити татуювання, щоб не було зайвих запитань”, — розповідає військовий.
Олександр служить із 2015 року. У 2025-му на Часовоярському напрямку наступив на міну.
“Відірвало палець, стопу роздробило. Був варіант залишити пів стопи, але тоді довелося б усе життя ходити фактично на кістках. Вона вже не працювала. Тому погодився на ампутацію. Зараз уже ходжу без палиці, без нічого”, — каже боєць.
Нині він користується кількома протезами. Один із них прикрасив наліпками та сувенірами.
“Це хлопці ще на піхоті подарували. Це дівчата на день народження. А це Балаклія — рідне місто. Побачив наліпку й купив”, — показує військовий.
Особливе місце займає іграшка капібара.
“Раніше діти казали: “Мамо, дивись, у дядька залізна нога”. А тепер дивляться на капібару й кричать: “Мамо, дивися, яка іграшка в дядька на нозі”, — усміхається він.
Після лікування та реабілітації Олександр повернувся до служби. Каже, навіть не розглядав можливості звільнитися з війська.
“На початку повномасштабного вторгнення в будинок батька прилетів “Град”. Молодший брат і мама були в окупації. Над ними знущалися, дядька забирали на підвал. Тому в мене навіть думки не було припиняти службу”, — говорить військовий.
Після повернення до підрозділу командир запропонував йому спробувати себе оператором наземних роботизованих комплексів.
“Довелося дзвонити дружині. Боявся сказати, що залишаюся служити. А вона відповіла: “Я так і думала. Якщо сам поїхав, то точно залишиться”, — згадує він.
Сьогодні “Змій” керує наземними роботизованими комплексами, які доставляють на позиції воду, їжу та боєкомплект.
“Пульт підключається до комп’ютера через USB. Так само, як пілоти літають на дронах, ми їздимо на НРК. Вперед, назад, праворуч, ліворуч — і поїхали”, — пояснює боєць.
Про втрату ноги військовий жартує й зараз.
“Кажу командиру: мені не тут сидіти треба, а попереду групи йти. У мене ж три ноги. Я взагалі маю на міни дорогу перевіряти”, — сміється він.
За словами Олександра, протез не заважає виконувати завдання навіть під час тривалих місій.
“Найдовша місія була з сьомої вечора до десятої ранку наступного дня. Якщо треба — відстебнув протез, поставив поруч і працюєш далі”, — говорить військовий.
У парі зі “Змієм” працює 29-річний Володимир на псевдо “Золотий”. Про себе й напарника вони жартують: на двох мають дві ноги — і обидві ліві.
Праву ногу Володимир втратив понад рік тому під Часовим Яром.
“Я служив на гарматі С-60. Ми поверталися з виїзду на позицію. У пікап влучив дрон на оптоволокні. Ногу втратив одразу. Шансів урятувати її не було”, — розповідає військовий.
Попереду були чотири місяці лікування та протезування в Києві, Вінниці, Кропивницькому та Львові.
До поранення Володимир служив і в піхоті, і в артилерії.
“Освоїти НРКАбревіатура від наземні роботизовані комплекси — легка справа. Це як машинки на пульті керування, які ми купували дітям. Просто ми виросли, а машинки стали більшими. Я працюю руками і головою. Ноги тут не потрібні”, — каже він.
За словами військового, оператори НРК працюють у парі. Один керує комплексом, інший стежить за маршрутом.
“Для кращого виконання завдань треба періодично мінятися. Друга людина дивиться маршрут і підказує: праворуч, ліворуч або прямо. Ми часто рухаємося вночі або через тепловізор. Дорога постійно змінюється через обстріли, повалені дерева чи вирви, тому без карти складно”, — пояснює “Золотий”.
Володимир — батько трьох дітей. Наймолодшому сину два роки.
“Шість років мене майже немає вдома. Сумую. Наче тільки тримав його на руках, а він уже ходить до садочка й розмовляє. А в тебе залишаються лише кілька фотографій у телефоні”, — говорить військовий.
Не втрачати настрій допомагають жарти побратимів.
“Жартуємо постійно. Буває, кажуть: “Що, ти зламана іграшка?”. Ніхто не ображається”, — каже Володимир.
Разом із військовими служить ротвейлер Шон.
“Коли ходимо в магазин із Шоном, найбільше боїмося, щоб десь кішка не вибігла. Бо тоді він потягне за собою і мене, і напарника”, — сміється Володимир.
Нині “Змій” та “Золотий” виконують завдання на Краматорському напрямку. Оператори наземних роботизованих комплексів доставляють на позиції воду, їжу та боєкомплект і допомагають піхотним підрозділам.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
